Коли
емоції відступають і люди залишаються наодинці з холодним розумом, вони
починають дивитися на світ інакше.
Так
трапилося і з українською євроінтеграцією, яка потребує паузи, адже в
економічному плані Україна не настільки сильна, аби нехтувати як Заходом, так і
Сходом.
Сьогодні
для більшості українських громадян нагальним питанням залишається наш шлях до
Європи. Суспільство жадає знати: як розуміти постанову Кабінету Міністрів щодо
призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію та чого очікувати від
манливих обріїв майбутнього?
Шукаючи
відповіді на ці запитання, автор вирішила відкинути свої емоції і керуватися
виключно фактами. А факти – це дуже вперта річ – говорять наступне.
Проблема
зовнішньополітичного вибору для України – таке ж суттєве питання, як і
національна ідентичність та боротьба за незалежність. Богдан Хмельницький, Іван
Мазепа, Павло Скоропадський, Михайло Грушевський – всі вони так чи інакше
опинялися на роздоріжжі, коли справа стосувалася банального питання: «З ким ви,
хлопці?».
Так
уже склалося історично, що сусідам України ніколи не спадало на думку, що наша
держава може сама обирати свій шлях. Причина такого ставлення – вкрай вигідне
геополітичне положення, що століттями бентежить свідомість сильних світу цього.
Тому весь час нам потрібно обирати між Сходом та Заходом, відчуваючи увесь тиск
та підступність так званих «партнерів». І перші збитки терпить вітчизняна
економіка, а за нею і вся держава з її громадянами.
Інший
факт – нещирість як Сходу, так і Заходу щодо України.
Сьогодні
наша держава опинилася у патовій ситуації. З одного боку – шалено тисне Росія,
яка цинічно задіяла всю свою велич та міць, задля безпрецедентного шантажу, що
не має аналогів на пострадянському простору. З іншого боку – ми бачимо мовчання
Європи, яка наголошує тільки на виконанні власних вимог, забувши про фінансові
гарантії задля мінімізації економічних ризиків унаслідок політики офіційної
Москви стосовно офіційного Києва.
Експерти
переконані, що Європейський Союз повинен був запропонувати Україні фінансову
допомогу для модернізації системи державного управління та виробничих
потужностей українських підприємств, щоб наша продукція була конкурентною на ринках
країн ЄС. Окрім того, Європа спільно з Україною мали розробити програму реформ,
яку підтримали б Міжнародний валютний фонд і Світовий Банк, залучити інші
інституції, котрі могли б надати Україні фінансову та економічну підтримку.
Такий діалог і співпраця повинні були стати головною метою. Проблема виборчого
правосуддя могла бути лише одним із завдань місії. Проте Кокс та Кваснєвський
занадто захопилися питанням Тимошенко й абсолютно не чули закликів уряду
вирішити доленосне для 45 млн українців питання стабільності та розвитку
економіки. Фактично у короткостроковій
та середньостроковій перспективі ризики для України Європа взагалі не
розглядала. Інакше – чому нам не запропонували хоча б половини тих умов, за
яких відбувалася інтеграція Польщі чи Угорщини, коли ЄС компенсувала всі
фінансові втрати цих країнах? Не будемо й забувати, що ані Польща, ні Угорщина
не піддавалися тому тиску, тягар якого наразі лежить на Україні.
На
думку експертів Михайла Погребінського та Вадима Карасьова, хоча підписання Угоди
про асоціацію з ЄС і відтерміновується, сама євроінтеграція продовжується.
Приблизно такої ж думки притримується єврокомісар Штефан Фюле, котрий заявив,
що Президент України продовжує розпочатий євроінтеграційний курс. І тому пауза
– це можливість для Європи дати чесну відповідь на питання, чи дійсно їй
потрібна Україна і чи готова вона, окрім декларацій та гучних заяв, надати
конкретну допомогу, аби разом завалити нахабного російського ведмедя, що пре
напролом, не помічаючи на своєму шляху жодної перешкоди?
Валерій МІЛЮТА.