Гортаючи
сторінки інтернет-видань, наштовхнулася на повідомлення про те, що Росія
запрошує на постійне проживання до Колими. «Першоквітневий жарт чи заманюють?»
– спочатку майнула думка. Бо коли звучить слово «Колима», в мене відразу
з’являється асоціація зі зловісним словом «ГУЛАГ», місцем, де кожен кілометр
землі сповнений жахіть, смертей та нелюдських страждань.
Але ні.
Як виявилося, на території Магаданської області справді діє програма допомоги співвітчизникам
з-за кордону, які хочуть переселитися в цей регіон. Навіть повідомляють, що вже
понад 100 українців зголосилися їхати на Колиму (аж дивно звучить!). Але зараз
не про це. Знаю лучанина-сміливця, який побував на Колимі нещодавно, аби підзаробити
трохи грошенят (бо пообіцяли непогану зарплату – в середньому 1000 дол.). Тож поцікавилася
у Віктора Вавринюка: як це – побувати в Магадані і повернутися живим-здоровим?
–
Запропонували роботу за моїм фахом – проектування ліній електропередач, –
розпочав розповідь Віктор Юрійович. – Було це в середині листопада. Переліт від
Москви до Магадана займає аж 8,5 годин. Там уже – сніг, морози. Приземлилися,
слава Богу, вдало. Бо часто буває (як нам казали), що в літака під час посадки шасі
може відлетіти чи ще щось. Російські авіакомпанії (аби зекономити) закупляють
старі, списані боїнги-747, тож нерідко трапляються аварії.
Посадку
здійснили в міжнародному аеропорту «Сокол», це в 15 км від Магадана (до речі, зазначає
Віктор, переліт туди і назад – коштом роботодавця). Бригаду, яка складалася з
30 чоловіків (із них лише 5 росіян, решта – українці), зустрів безпосередній
керівник. Доправив усіх до місця проживання – у селище Стєкольне, що в 60 км
від обласного центру. Квартирами, харчуванням, каже, забезпечували. Бригаду
розбили на групи по 6-7 осіб. Хто хотів, міг оформити реєстрацію на тимчасове
місце проживання, термін перебування за яким – до трьох років. Варто зазначити:
українців тут поважають за їхню працьовитість. До речі, нещодавно на мітинг у
підтримку України і Криму, незважаючи на сильні морози, вийшло понад 5 тис.
магаданців!
– У
першу чергу нашим завданням було розчистити вибрану за проектом ділянку від
лісу (хоча лісом його важко назвати), – ділиться Віктор. – Тобто зрізали
бензопилами дерева, різали їх та палили. Уявляєте – просто палили! Дуже шкода,
у нас би знайшли їм застосування. Згодом ішла техніка, викорчовувала пеньки, і
на тих місцях, які я спроектував, рили «котлованчик», щоб поставити опору лінії
електропередач (заввишки 20-30 м). Її туди доставляють частинами. На місці ми
монтували опору, далі її ставлять і протягують лінію.
Під
Магаданом розташовано величезний спортивно-оздоровчий комплекс «Снєжний». Саме
туди і тягнули лінію електропередач (35 тис. вольт). Працювали, каже Віктор, за
будь-якої погоди. До морозів пристосувалися і звикли. Бувало, сміється, що з
квартири в шортах і капцях виходили, навіть коли надворі мороз – до 40
градусів.
Магада́н – місто на крайньому сході Росії (одне із найвіддаленіших від столиці), в якому проживає 95 тис. осіб. Адміністративний центр Магаданської області (загальна кількість населення 170 тис.), що розташований на березі Охотського моря Тихого океану, навколо сопок, у районі вічної мерзлоти. Магадан побудовано на голому місці руками тисяч політв’язнів, які засилалися сюди з усього СССР. Прямо від моря розпочинається «знаменита» Колимська траса, вимощена кістьми зеків. У пострадянський час були побудовані важливі підприємства золотодобувної галузі. Рибне господарство є другим за значимістю.
Не можу
не поцікавитися, чи бачив табори.
– Так,
наприклад, у селищі Уптар діє колонія суворого режиму, – згадує Віктор. – Ми
працювали неподалік від цього табору. Для нього, розповідали, спеціально
вибрали найхолоднішу точку на місцевості, де температура повітря завжди на десяток
градусів нижча, ніж загалом по Магадану. Якесь постійно гнітюче почуття від
нього йшло.
Але, окрім
таборів, є тут справжні краєвиди. Тож коли випадали вихідні, розповідає пан
Віктор, їздили в обласний центр. Вразив меморіал пам’яті жертв масових репресій
у СССР «Маска скорботи». Заввишки монумент – 15 м. Розташований на сопці,
звідки видно весь Магадан, наче на долоні. Там же облаштовано музей побуту
політв’язнів.
Згадав лучанин
і про ще одну цікавинку – пам’ятник мамонту під назвою «Время», встановлений на
березі бухти Нагаєва. Уявіть: скульптура – заввишки 5 м і вагою 6 тонн (натуральні
розміри древньої тварини) та виготовлено її з металобрухту. Саме в цій
місцевості 1977-го в льодяній глибі знайшли рештки мамонтеняти. Звістка про це
облетіла весь світ. «Малому» навіть ім’я дали – Діма.
–
Загалом Магадан нагадує мені музей: один район будували японські полонені,
другий – китайські, третій – наші репресовані. Це видно за архітектурою, –
ділиться враженнями чоловік. – Діє тут і кафедральний собор, але місцеві не
дуже відвідують. Новий рік для них більше свято, ніж Різдво чи Пасха.
До речі,
магаданці – справжні гурмани: віддають перевагу у харчуванні м’ясу з ведмедя,
лося, полюбляють ікру. Овочі тут дорогі, їх привозять, зокрема картопля вартує
приблизно 15 грн за кг. Відпочивають місцеві з адреналіном. Наприклад, не
просто сидять із вудочкою, а виїжджають авто (а це переважно іномарки) на тонкий
лід у бухті, де можна запросто провалитися, та ловлять рибу.
Звичайно,
запитала про тутешні зарплати. Так-от, середня по регіону – 3 тис. дол., лікар
отримує 2 тис. дол., медсестра – 1,5 тис.
Щоправда,
самі росіяни не дуже поспішають освоювати цей величезний край. Значить не так
уже добре в «сонячному Магадані». Хтозна, чи то спогади про табори сумління
заважають, чи морозів злякалися. А от кліп російського музиканта Васі Обломова
«Еду в Магадан» став хітом в Інтернеті.
Наталія
ГЛАВНІЧЕК.
На фото:
у таких умовах працюють заробітчани; Віктор Вавринюк поряд із «Дімою»; «Маска
скорботи».
