Свято Вознесіння в с. Куликовичі
Маневицького р-ну цьогоріч було незвичним. Бо закінчилося хресним ходом через усе
село на лісовій галявині. Хоча ні, не закінчилося, а продовжилося. Священик
місцевої церкви УПЦ о. Олександр здійснив освячення могили борців за
незалежність та свободу України. Саме тут далекого 1943-го тихом-нишком уночі
селяни поховали п’ятьох упівців, убитих партизанами-федорівцями, або як їх ще
називали – «московськими парашутистами» (цю назву згадував Олексій Федоров у книзі «Остання зима»).
Головним
ініціатором оновлення могили повстанців став Куликовичівський сільський голова
Степан Шикалюк. Уперше обраний на цю посаду, своїми діями відразу підтвердив:
недарма люди виявили довіру саме йому. Степан Васильович звернувся до
лісівників, які допомогли виготовити хрест. Місцеві мешканці впорядкували
могилу.
На
вшанування пам’яті героїв прибули депутати обласної ради Сергій Сівак і Людмила
Кирда, заступник голови Маневицької райради Ігор Терещук, депутат районної ради
Людмила Веремчук, громадські активісти, а також жителі села. Саме їм берегти цю
пам’ять і передавати наступним поколінням, аби у вирі історії не загубити цей
ще один штрих до повстанського руху.
–
В Україні багато місць, политих кров’ю українських повстанців. Феномен УПА до
цього часу не вивчений. Але найважливіше в цьому – підтримка місцевого
населення, – наголосив Сергій Сівак.
Людмила
Веремчук, яка родом із села Куликовичі, розповіла: недавно дізналася, що і її
родич тут похований – Кирило на псевдо «Люк». Тому це стало обов’язком – зібрати по крупинці всю правду про тих, хто
поклав своє життя за свободу.
До слова. Федорівці відрізнялися
особливою жорстокістю.У
доповідній записці письменник Микола Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У М.
Хрущову про стан партизанського руху і населення на окупованій німцями
території України від 13 травня 1943 р. дає таку інформацію: «Особливою
жорстокістю відзначалися партизани Федорова. Я був свідком, як поліцаїв били до
крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив’язували за ноги і на
аркані конем волокли по лісу, обварювали гарячим чаєм, різали статеві органи…»
Довгий
час місцеві мешканці взагалі боялися навіть пошепки розповідати про ті події,
про тих, хто вів боротьбу за незалежну Україну. Ставили стільки разів хрест,
але знаходилися ті, хто його виймав, руйнував могилу. Нині мало залишилося
очевидців подій буремних років. Серед них – Ольга Коваль, хоча і її свідчення
трохи плутаються:
–
Не всіх, але декого я пам’ятаю. Лежать тут два Петра, Пилип, Опанас і Клим –
два рідні брати. Чого загинули? Бо вбили їх партизани. Вночі. По одному. Петра
вбили коло хати. Інших у лісі. Ще й ховати не давали. Тож їх вкрадці ноччю
хоронили. Люди понаходили. Опанас і Клим – із великої сім’ї. Потім батьків
їхніх із іншими дітьми вислали (була ще дочка Уляна, хлопці – Степан і Гриць)
на Сибір. Ніхто звідти не повернувся. Там і залишилися.
–
А я знаю прізвища, – долучається до розмови ще один житель села Василь Шикалюк.
– Слюсар, Коваль, Ярмолюк і Харуба. Щоб уточнити, треба тільки підняти церковні
книги тих років.
Тож
невдовзі на хресті з’явиться табличка не тільки з псевдо, а й із іменами
полеглих героїв, аби вони навіки закарбувалися в народній пам’яті.
Наталія
ГЛАВНІЧЕК.
Фото
автора.