Про аеродром, ґендерну рівність, підкаблучників, парк, вибори міського голови, стосунки з Андрієм
Садовим, і – плани до Нового року…
Ми зустрілися з депутатом Луцької міськради Юлією Вусенко в гарячу
пору. Погода, правда, була по-осінньому суворою, але під дверима будинку міськради
знову стояли люди. Цього разу – «базарники» з колись «Колгоспного», а тепер «Центрального»
ринку. Вимагали, щоб їх нікуди не переселяли…
Юлія
Вусенко також спілкувалася з цими емоційними відвідувачами. Каже, що люди її розуміють,
а вона – вимоги підприємців із «Центрального». Крім цього, вона також розуміє і
причини та перспективи реконструкції території, де зараз знаходиться базар попід
самісінькими стінами Замку Любарта…
Тому
емоції переповнювали серце Юлії Вусенко, яка за чотири депутатських роки в складі
фракції партії «Самопоміч» бачила в стінах міськради та за їх межами багато. І пережила
– немало. Пригадайте, як після смерті міського голови Миколи Романюка саме Юлія
Василівна певний час як секретар міськради виконувала функції очільника міста. І
як потім змінилася конфігурація депутатської більшості, в результаті чого спочатку
Ігор Поліщука, а потім і досі Григорія Пустовіта було обрано на цю посаду!
Завершуючи
коротке представлення Юлії Вусенко, слід зазначити, що за певних обставин вона взагалі
могла бути не міським депутатом, а народним! Та, зупинившись за крок від отримання
повноважень парламентаря за списком «Самопомочі» і не дочекавшись, коли одна з колег
виконає свою обіцянку скласти мандат, Юлія Василівна зосередилася на роботі в м.
Луцьку як депутат міськради. А ще – як активістка жіночого руху в загальнодержавному
масштабі.
Отже,
ми зустрілися в одній із затишних луцьких кав’ярень, коли сесійні пристрасті вляглися.
Побачилися за чашкою запашного капучіно, щоб поговорити про річ стратегічну: мене
зацікавила чітка позиція Юлії Вусенко щодо будівництва Луцького цивільного аеропорту.
Це питання й поставив першим.
–
Тему аеропорту, власне, недавно підняла не я. Журналісти одного з видань окреслили
цю проблему, а потім звернулися за коментарями до багатьох людей. Я висловила своє
бачення. І мене дуже здивувало, що більшість негативно або скептично поставилися
до ідеї відродження в Луцьку цивільного аеропорту. Мовляв, «економічно не вигідно»,
«не на часі», «дуже дорого» і т. д. Я зазвичай дуже рідко вступаю в дискусії, але
в цьому випадку «перешерила» публікацію і прикріпила до неї свій коментар. Вважаю,
що про це треба, як мінімум, говорити. Якщо Луцьк як місто хоча б не озвучуватиме,
що він зацікавлений у розвитку сучасної транспортної інфраструктури, в тому числі
і пасажирського летовища, то цивільного аеродрому в нас не буде ніколи. А коли його
не буде, то лучани просто відрізають від себе величезну кількість можливостей. Бо
коли наші реалії та перспективи розглядають, наприклад, інвестори, якщо майбутнє
аналізують у центральних органах української влади, то вони саме такі об’єкти як
цивільний аеропорт розцінюють або як перевагу в розвитку, або умову, що його гальмує.
– Що реально наша міська влада може зробити, щоб зрушити цю довгограючу
справу з мертвої точки? Запитую, згадуючи сумну історію створення комунальних підприємств
щодо будівництва (реконструкції) аеропорту в с. Крупа Луцького р-ну і на рівні Луцької
міської ради, і на рівні обласної ради, які «благополучно» пішли в штопор і розбилися
об реалії нерозуміння і відсутності грошей…
–
Погодьтеся, що влада західноукраїнського міста, це зовсім не аналог тієї, що знаходиться,
наприклад, на північному сході держави. Правда? Луцьк постійно контактує з партнерами
з Євросоюзу, в нас багато в Європі міст-побратимів, у нас є чимало спільних проектів
і позитивного досвіду. Наше місто з допомогою депутатів і відповідних працівників
у виконавчих органах продемонструвало, що вміє чесно та якісно працювати з грантовими
коштами міжнародних інституцій. На відміну від багатьох інших міст, до речі, в нас
позитивна грантова історія. Не буду конкретизувати, але, наприклад, в одному з міст
грантові кошти закордонних донорів «освоювала» на своїх підприємствах дружина… заступника
міського голови!
– Цей посадовець, цікаво, не має відношення до Луцька?
–
Я не уточнювала… Тому, підкреслюю, до співпраці з міжнародними інституціями Луцьк
ставиться відповідально та прозоро. Ми ніколи не потрапляли в ніякі скандали. Тож
нас сприймають позитивно, досвід у нас хороший. Відтак, залишилося лише озвучити
наше прагнення, щоб у Луцьку запрацював аеропорт, і тоді разом із іншими партнерами
будемо шукати можливості. А промовчимо, то нічого й не буде.
– Чому ж за 10 років про це ніхто всерйоз не говорив? Вибори постійні
заважають? Чи пріоритети інші?
–
І вибори, і пріоритети, й інші складові… Але так може статися, що якщо колись і
заговоримо, то вже буде пізно. Адміністративно-територіальна реформа ж триває, правда?
Зараз про це не хочуть чи бояться говорити, але може так статися, що обласні центри
будуть, як зараз модно говорити, укрупнюватися…
– Я особисто в цьому переконаний!
–
І в кінцевому результаті Луцьк може програти сусідньому Рівному конкуренцію, а центр
Великої Волині буде саме там. Один із аргументів на користь нашого конкурента –
цивільний аеропорт. То хіба це правильно, щоб древній і славний Луцьк перетворився
на звичайне повітове містечко? І раз ми не хочемо такої сумної перспективи, то треба
хоча б якийсь план розробити…
– Отже, по-перше, Ви пропонуєте створити «дорожню карту» відродження
аеропорту. А що по-друге?
–
Почати говорити на всіх рівнях, що він нам потрібен, але бюджетні кошти міста недостатні,
щоб самим реалізувати цей проект. Пояснення, що раз є пасажирські летовища в сусідніх
Рівному та Львові, то навіщо воно в обласному центрі Волині, кардинально хибне.
Воно б мало логіку, якби Луцьк мав хорошу наземну транспортну логістику. А цього
ж немає! Ми маємо один-єдиний потяг на Київ, куди ніколи не можна купити квитків,
а також невеличкий рейкобус на Львів. Усе інше – це автобусне сполучення.
– Ви готові напрацювати і подати на розгляд депутатів проєкт рішення
з приводу реанімації аеропорту?
–
Переконана, що за нього не проголосують, яким би геніальним він не був. Така практика
є нормою для ради із саме такою конфігурацією депутатських фракцій. По-друге, треба,
щоб він розроблявся спільно з органами виконавчої влади міського та обласного рівнів,
власне, і облради також. За нинішніх політичних реалій я сумніваюся, що це можливо.
Але й говорити, що «аеропорт – не на часі», це ще гірший варіант. Тому дуже зраділа,
що нарешті ця проблема почала жваво обговорюватися…
– Чому бізнесмени говорять, що летовище буде збитковим?
–
Не знаю. Перед капітальною реконструкцією аеропорту у Львові теж лунали критичні
закиди про збитковість… І що? Зараз це другий за популярність цивільний аеродром
в нашій державі! Плюс до всього, він надає якісні і доступні послуги. Я особисто
летіла за 17 євро в Польщу, і це навіть дешевше, ніж би я скористалася послугами
залізниці. Тому я скептикам не вірю.
– 10 років тому, коли Микола Романюк був не міським головою, а головою
облдержадміністрації, на сесії облради вже створювали Комунальне підприємство «Дирекція
будівництва аеропорту» на чолі з екс-заступником міського голови, тодішнім депутатом
обласного рівня Василем Байцимом. І Микола Ярославович тоді прямо сказав: «Без аеропорту
в Луцька немає майбутнього!». Правда, потім влада вкотре змінилася, і справу засунули
в довгу шухляду. Значить, був і є економічний сенс?
–
Микола Ярославович був людиною з величезним досвідом і з просторовим баченням. Він
був глобальним і масштабним. Бо містечковий погляд на реалії та перспективи, це
шлях у нікуди. Саме провінційність і заважає на повен голос заявляти про стратегічні
наміри. А я вірю, що колись туроператори будуть пропонувати громадянам багатьох
країн світу полетіти на екскурсію, приміром, не лише в польський Люблін, але й у
сусідній Луцьк, де, зокрема, є чудовий замок! До речі, я більші ніж переконана,
що для древнього і славного європейського міста, яким є Луцьк, внутрішній туризм
– це важливе, але не основне завдання. Нас має цікавити світовий туризм, коли люди
будуть сюди прилітати і витрачати свої гроші, котрі ми потім зможемо використати
і на користь підприємцям, і на благо всієї громади. Словом: пора вже розширювати
горизонти і дивитися на світ глобальніше. І не треба справи, які потребують для
реалізації величезної кількості роботи, обзивати популізмом. Краще їх ставити пріоритетними
цілями і вперто йти до їх реалізації.
– Справді, в нас пріоритетні,
здебільшого, якісь дріб’язкові проєкти… Навіть перенесення
базару від замку по далі, за великим рахунком, це теж не глобальне вирішення проблеми
туристики… А чому, наприклад, ми не говоримо про аквапарк? Чому не будуємо льодовий
палац? Де музичний фонтан у центрі?
–
Я теж вважаю «базарну» тему не головною для розвитку Луцька… А щодо інших ідей,
які Ви озвучили… Мабуть, відсутня прозора комунікація з бізнесом. Наприклад, я бачила
розбудову Центрального парку зовсім по-іншому, ніж це зробили.
– Що маєте на увазі? Там же ж чисто і гарно?
–
Всі алеї зроблені різними підприємцями. От хто з них як уявляв собі бруківку на
алеї, так і виготовив. Але серед них було багато взагалі таких, котрі не мають ніякого
відношення до будівництва! І, знаєте, коли я дивлюся на один із місточків із сердечками,
завжди згадую того, хто його зробив…
– Як тоді слід було реалізовувати цю ініціативу?
–
Мабуть, розробити чіткий проєкт із конкретними вимогами до
облаштування парку. Потім у присутності журналістів провести розмову з представниками
соціально відповідального бізнесу. І – силами спеціалізованих підприємств провести
відповідні роботи. Тоді ця зелена зона мала б концепцію та була б європейською.
Мало того: такий підхід стимулював би й інших бізнесменів долучатися до розбудови
міста… Чесно кажучи, в мене багато ідей та пропозицій. Коли їх озвучую, на жаль,
не завжди бачу позитивну реакцію. І майже завжди вони сприймаються як критика. Але
я не прагну критикувати, налаштована на діалог. Та його немає… Коли буде, це не
від мене залежить…
– До інших тем. Пам’ятаю, коли Вас обирали (чи не обирали) секретарем
міськради та автоматично виконувачем повноважень міського голови, один із депутатів
назвав Вас Юлією Володимирівною. А Ви дуже чітко та категорично відповіли: Я – Юлія
Василівна!
–
Бо я справді Юлія Василівна!
– Здогадуюся, чому він обмовився: бо Юлія Тимошенко – вольова та непоступлива
жінка. А Ви – сильна в політиці? Чи, свято шануючи принципи ґендерної рівності,
вважаєте, що жінці в політиці не місце?
–
Ви краще цю тему не чіпайте, що жінці в політиці не місце! Я особисто почуваюся
в цій сфері комфортно. Дотримуюся принципу, що і жінка, і чоловік – це люди. Навіть
у Біблії це написано! Коли я спілкувалася з одним зі святих отців і пояснювала,
чому борюся за ґендерну рівність і з якою метою пішла в депутати, то саме він на
цьому й наголосив. Переконана, що у політичній та економічній сфері жінка та чоловік відрізнятися не повинні. На сьогодні
це для мене одна з ключових тем, і я дуже вдячна депутатській роботі, бо вона вивела
мене на глобальніший рівень – працюю однією з координатором Всеукраїнської демократичної
жіночої мережі. Її створено при Міжнародному республіканському інституті США, котрий
функціонує в Україні не один рік і загострив увагу на ситуації з жінками в органах
державної виконавчої влади та на обраних посадах. На жаль, за статистикою, чим менший
бюджет в якійсь самоврядній структурі, тим більше жінок там працює. А от як почали
створювати самодостатні ОТГ, то…
– Одразу до влади прийшли чоловіки?
–
Точно! Коли ми говоримо, що в Верховній Раді України на 10% збільшилося представництво
жінок, то для мене це перемога! І – перемога для суспільства. Бо велику кількість
разів я стикалася з ситуацією, коли, наприклад, на партійній роботі в «Самопомочі»
запрошувала жінок до активної участі, а ті казали, що їм треба… порадитися з родиною.
А це, до речі, чоловікам узагалі не властиво! Жоден із них не сказав, що йому потрібно
порадитися з дружиною, перш ніж щось вирішити!
– Та то вони так хорохоряться. Насправді більшість чоловіків підкаблучники,
і встигли отримати «добро» від мами чи дружини ще до зустрічі з Вами…
–
Цікаве зауваження… Але тема ґендерної рівності – та тематика, котру я піднімаю на
рівень обговорення та вирішення на найвищих рівнях. Мені болить, наприклад, неприглядна
ситуація з оплатою праці жінок, яка на 20% менша на аналогічних посадах, ніж у чоловіків.
Це, хіба, не стосується наукової та освітньої
діяльності (але ректори, як правило, теж чоловіки!), бо там існують чіткі ставки
і тарифи, а ще – сфера держслужби та органів самоврядування, де теж усе виписано
дуже чітко.
– Про партійну роботу… Ми з Вами бачилися, коли в м. Луцьк приїздив
мер Львова і одночасно лідер «Самопомочі» Андрій Садовий. Які зараз стосунки з Андрієм
Івановичем і як чітко ідентифікуєте себе з «Самопоміччю»?
–
Насправді нині у партії критичний момент. Андрій Садовий, якого я недавно бачила
в столиці, сказав, що не зупиняє роботу організації, проте декілька місяців тому
ініціював обговорення теми зміни лідера партії . Дійсно, «Самопоміч» після поразки
на парламентських виборах фактично згорнула роботу на місцях, втративши держфінансування.
Хоча, офісі функціонували й раніше, за рахунок активістів, але після липневих виборів
у Верховну Раду України все в стадії заморожування, а багато колег написали заяви
про вихід із партії. Ось така ситуація… Щодо Андрія Садового як мера – моя особиста
думка: він буде балотуватися на виборах Львівського міського голови, хоча казав,
що не буде.
– А Ви будете кандидатом на посаду Луцького міського голови, бо ж вибори
рано чи пізно таки відбудуться?
–
Все залежить, яка буде команда. Сама нікуди не піду. Не тому, що себе недооцінюю.
Просто, щоб успішно працювати на цій посаді, треба опиратися на потужну команду.
Тож усе залежатиме і від дати проведення цих виборів, і від ситуації, яка складатиметься
на той час.
– Розумію, що з осені 2015 р., коли Вас обрали депутатом Луцької міськради,
і зроблено багато, і не реалізовано чимало… Уявімо собі новорічну ніч. Що б хотіли
встигнути зробити до 1 січня 2020 р.? Про аеропорт не говорю, бо це справа не місяців,
а років…
–
Крім аеропорту, кажете?.. Цікаве запитання… Мабуть, прагну реалізувати щось корисне
для всієї луцької громади, щоб потім побачити очі людей, наповнені радістю і вдячністю.
В мене, звичайно, є й конкретні плани, які повинна реалізувати до Нового року, але
можна, я їх не буду озвучувати? От як збудуться, тоді Вам першому і розповім!
– Чудово! Дякую за відвертість! Успіхів!
–
І Вам дякую навзаєм!
Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора: Юлія Вусенко на вулиці осіннього Луцька.