Гості з лісу
Давно відомо, що рівень цивілізованості країни та
моральності її населення тісно пов’язані зі ставленням останнього до «братів
наших менших», тварин. Насамперед, це стосується домашніх улюбленців, яких їхні
господарі часто ототожнюють із членами сім’ї. Це й зрозуміло, адже багаторічне
спільне проживання людей і домашніх тварин сприяє близькості. А як же ж з дикими
тваринами, які хоч і в природніх умовах, але теж живуть поряд з нами?
Я народився в сільській місцевості, тож із дикими
тваринами зустрічався з дитинства. Лисиці, зайці, тхори, куниці, ласки, ховрахи
і хом’яки, навіть дикі свині були тоді повсюдно на відносно невеликій відстані
від села. Ми, діти, пізнаючи світ, ставились до звірів з цікавістю і
захопленням. Однак у ті радянські часи в суспільстві панувало не дуже дружнє
ставлення до диких тварин. Польових звірів влада заохочувала знищувати, бо вони
шкодили колгоспним посівам, а багаточисельні товариства мисливців навіть
отримували премії, якщо вполюють вовків. Ще масовіше винищували наших «менших
братів» бездумне повсюдне висушування боліт та хімізація сільськогосподарських
угідь.
Звірі не
бояться людей
Все це я згадую, спостерігаючи за ставленням до диких
тварин в США, у місцевості, де проживаю протягом останнього року. У цьому
пригірському краї дикі звірі не бояться людей і ведуть себе по-сусідськи. Сарни
та олені спокійно пасуться на узбіччях доріг чи присадибних полянах, дикі
індики щоденно інспектують подвір’я обійсть у пошуках корму, а єноти заглядають
у вікна, відчувши запахи обіду чи вечері.
Все це результат федеральної політики із збереження
природних багатств країни, до яких належать і дикі звірі. Сезони полювань тут
дуже короткі і чітко регулюються відповідними контролюючими органами. За
порушення правил полювання чи погане поводження зі звірами накладаються великі
штрафи, а то й може бути кримінальна відповідальність. Та такі випадки тут
поодинокі. Американці законопослушна нація, а в цій сфері особливо.
Прийшов
знайомитись ведмідь
В обійсті, в якому ми з сім’єю тимчасово
проживаємо, протягом року побували чи не всі дикі звірі, котрі живуть в окрузі.
Окрім вовків та ведмедів, хоча послід і тих, й інших мені доводилось бачити під
час прогулянок місцевим лісом. Та тиждень тому до нас завітав ведмідь. До того
ж серед білого дня.
У місцевих лісахводяться чорні ведмеді. Вони менші за
своїх бурих родичів і мають миролюбний характер. Агресивними бувають ведмедиці
в період вигодовування малих ведмежат. До нас якраз і забрело ведмежа, щоправда
не таке вже й мале. Ми спостерігали за ним із вікна, побоюючись, що поряд може
бути його мама. Та він був один. Ведмедик спокійно обійшов терасу, принюхався
до грядки, якуя
загородиввідзвіріввисокоюсіткою, подивився у вікносиновоїкімнати і
спокійнопочимчикував у ліс. Знайомство з найбільшим хижаком гірського массиву Кетс
Кілл відбулось.
Українці рятують,
росіяни нищать
Українці – цивілізована нація, тож споконвіку ставляться
до тварин з повагою і любов’ю. Про це свідчать хоча б численні народні казки і
перекази. Особливо яскраво це проявляється під час війни, розв’язаної росією. Всі ми неодноразово бачили в соціальних
мережах та ЗМІ, як українці рятують домашніх тварин, що залишились без
господарів, наші воїни піклуються про «братів менших» навіть на передовій. І
все це служить великим контрастом до поведінки окупантів, які їдять бездомних собак
чи вбивають рідкісних тварин із всесвітньо відомого природного заповідника
Асканія Нова.
І вони ще дивуються, що Україна хоче бути разом із США та
Євросоюзом, а не з їхньою напівдикунською країною…
Юрій ЗИЛЮК,
журналіст,
США.