З початку окупації АР Крим та проведення Антитерористичної операції обласна служба зайнятості надала послуги 735 мешканцям АР Крим, Донецької та Луганської областей.
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) зверталися за послугами в центри зайнятості в усіх містах та районах Волинської області. Найбільша кількість переселенців звернулася до Луцького міського, Ковельського міськрайонного, Нововолинського міського та Ківерцівського районного центрів зайнятості.
Обласна служба зайнятості сприяла працевлаштуванню 252 таких громадян, профорієнтаційні послуги отримали 708 осіб. За направленням служби зайнятості професійне навчання проходили 46 безробітних із числа переселенців, на участь у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру видано 79 направлень.
Станом на 13 листопада 2015 р. продовжували отримувати послуги служби зайнятості 135 внутрішньо переміщених осіб.
Кількість вакансій із наданням житла на території Волинської області – 8 одиниць.
Безробітними серед переселенців є переважно представники жіночої статі – 72,3%. А серед зареєстрованих безробітних усіх категорій жінки становили 57,2%.
Вікова структура безробітних із числа ВПО суттєво відрізняється від структури безробітних інших категорій. Зокрема частка молоді у віці до 35 років серед переселенців становить понад 46% та є нижчою за відповідний показник серед загальної кількості безробітних (48%). При цьому питома вага осіб віком від 35-44 років – близько 30% і, навпаки, є вищою, ніж серед загальної кількості безробітних, яка становить 23,2%.
Деталізована вікова структура ВПО виглядає таким чином: понад 12% – від 15 до 24 років, кожна десята особа – віком 25-29 років, кожна третя – 30-34, майже третину становлять особи 35-44 роки, 24,3% – особи старше 45 літ, зокрема 8,8% – старше 55.
Розподіл ВПО за освітою також суттєво відрізняється від розподілу серед загальної кількості безробітних, зокрема – особи з вищою освітою становлять понад 66%, професійно-технічною – 22%, початковою та середньою – 12%. Одночасно серед усіх безробітних частка осіб із вищою освітою становить менше 48%, професійно-технічною – 30%, із середньою – 22%.
Професійна структура безробітних із числа ВПО: понад 33% становлять фахівці, професіонали, службовці, 45% – особи з робітничими професіями, 16% – без професійної підготовки. Таким чином, структура безробітних із числа ВПО у професійному розрізі відрізняється від структури інших категорій безробітних, де переважають професіонали (21,6%), а питома вага некваліфікованих працівників на рівні 16%.
Жителі східних областей, де триває АТО, кидаючи будинки, квартири і своє звичне життя, в пошуках притулку їдуть у інші регіони України. Переселяючись, намагаються почати жити з нуля і зіштовхуються з різноманітними питаннями, одне з яких – працевлаштування. Де шукати роботу, до кого звертатися за допомогою, з чого почати? Всі ці питання лавиною обвалюються на голови вимушених переселенців.
Не втрачати надії
Яскравий приклад працевлаштування – історія переселенки з Луганщини Наталії Ясинської, яка в березні цього року звернулася до Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості по допомогу. Згідно з її кваліфікацією та професійним досвідом було ретельно опрацьовано наявні вакансії та можливості роботодавців.
Волинська дирекція УДППЗ «Укрпошта» періодично мала потребу в листоношах. Спеціалісти відділу взаємодії з роботодавцями міськрайонного центру зайнятості посприяли в організації співбесіди з безробітною.
На підприємстві перейнялися долею жінки і працевлаштували її листоношею. За сумлінне виконання своїх обов’язків Наталію переведено на посаду оператора поштового зв’язку. Нова працівниця задоволена роботою і ставленням до неї колег. Вдячна працівникам служби зайнятості, які перейнялися її проблемами. Головне – ніколи не втрачати надії.
Хто шукає, той знаходить
Віталій Стависький народився на Сході України, в промисловому місті-гіганті Луганську. Після навчання в школі здобував спеціальність електромеханіка у Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля.
Планів на майбутнє на малій батьківщині було багато, але все кардинально змінили військові дії, які вмить перекреслили мирне життя мешканців шахтарського краю і примусили шукати пристанища в мирних областях України.
Дружина Віталія – уродженка Горохова, тому рішення переїхати в цей район було не випадковим. Звичайно ж, як людина активна, в першу чергу, Віталій звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Горохівського центру зайнятості. Відвідавши семінари, дізнався про можливість відкриття власної справи із виплатою допомоги по безробіттю одноразово. Фахівцем із питань зайнятості був направлений на навчання за спеціальністю «підприємець-початківець». І хоча мав досвід роботи майстром із ремонту приладів, підприємницьку діяльність вирішив спрямувати на фрезерно-гравірувальну обробку матеріалів.
Вивчивши ринок Горохівщини в цій справі, виявив, що послуга з обробки поверхонь дерева, каменю, полімерів і багатьох інших матеріалів на фрезерному станку інноваційна, а значить – перспективна для розвитку. Саме на тему «Фрезерно-гравіювальна цифрово-програмна обробка» чоловік і склав бізнес-план.
Віталій своїми руками сконструював станок із програмним управлінням і успішно працює. Охочих скористатися послугами майстра щораз більше.
Хай Волинь стане рідною
Серед тих, хто вимушений був покинути рідну домівку в м. Дебальцево, була і Юлія Ковальова (на фото). Дівчина спочатку вагалася: чи їхати в невідомий «бандерівський» край, яким на Сході лякають місцевих. Ще ж треба було залишити роботу й рідний будинок з усім нажитим майном. Але коли в Дебальцевому почали рватися снаряди й лунати постріли, відважилася. Наприкінці серпня Юлія з мамою-пенсіонеркою та 4-річним сином Давидом перебралися на Волинь.
– Ми не встигли переступити поріг, – розповідає Юлія, – як до будинку місцеві жителі стали нести продукти, запитувати, чи не треба щось із предметів домашнього вжитку, дитячих речей. Я, звичайно, не вірила в байки про «бандерівців», але й такої теплоти, скажу відверто, не очікувала.
Після того, як облаштувалися на новому місті, Юлія стала шукати роботу. Знайти її за фахом навіть не сподівалася. І ось тут її знову чекала приємна несподіванка. Працівники Ковельського міськрайонного центру зайнятості перейнялися долею дівчини. Одразу ж взялися підшуковувати роботу за спеціальністю. Юлія вже мала досвід, тому сподівалася: у Ковелі, який наразі став рідним, їй теж знайдуть таку роботу, що буде до снаги.
Юлія не лише повірила у власні сили, а й спільно із фахівцями міськрайонного центру зайнятості опрацювала не одну вакансію, запропоновану місцевими роботодавцями. Отримавши пропозицію про можливість попрацювати на тимчасових роботах у ремонтно-житловому комунальному господарстві, не відкинула її – погодилася. А вже незабаром Юлію успішно працевлаштували у РЖКП-2 на постійне місце роботи малярем.
– Чесно скажу, – каже дівчина, – у моїй практиці інші служби завжди були якимись віддаленими від людським потреб, а тут….. Вразили, насамперед, їх людяність, бажання допомогти, щирість. У себе вдома я ніколи не могла подумати, що запросто спілкуватимуся з фахівцем, а тут – люди самі пропонують допомогу, думають, як мені і моїй сім′ї буде краще.
Тож нехай Волинь стане для Юлії та її родини рідною, такою ж, як була земля Донбасу.