«З
підлісного двору»
На головнім кінологічнім заході Волинського
відокремленого підрозділу ФСМУ – обласній виставці мисливських собак – було багато цікавих, фанатично відданих
собаківництву людей. Цього дня вдалося взяти велике інтерв’ю у
вченого-лісовода, кандидата сільськогосподарських наук, доцента кафедри лісових
культур та лісової селекції НЛТУ України Сергія Жмурка, знаних експертів Петра
Войталюка, Сергія Козака, Володимира Коробчука,
Івана Задерецького, Сергія Романюка, Миколи Ткачука, Володимира Зінчука,
Юрія Соловейчика та інших мисливців і кінологів. Щоб
видрукувати їх усі, цілої газети було би замало. Все ж розмова з заводчанином
із Рафалівки, що на Рівненщині, Іваном Підлісним заслуговує такої уваги і друкується у “Волинській газеті” за сьогодні. Подаємо повну версію інтерв’ю.
– Маю у власності жорсткошерстих і гладкошерстих такс, –
мовить мисливець, кінолог і аграрій. – Нещодавно зареєстрував розплідник.
Назвав його «З підлісного двору». До пандемії і війни мої такси постійно брали участь у полюваннях, тепер
же – тільки у кінологічних виставках та змаганнях. Їх у цей суворий час війни
не так і багато, то ж, дізнавшись про Волинську обласну виставку, з радістю
відгукнувся на заклик організаторів і ось я на Волині зі своїми таксами.
– На початку
80-х це була одна з найпопулярніших порід.
– Сьогодні моя гладкошерста такса Бор був представлений у
Данії на Чемпіонаті Європи, – повідомляє між тим сенсаційну новину. – Саме
сьогодні. Вчора також він виступав.
– Хто ж із
ним там?
– Є дівчина-хендлер, яка займається цим питанням. Торік у
Словаччині він виграв третє місце серед 184 такс. За часи незалежної України
призові місця займали тільки три собаки: одна – перше і дві, включно з нашою, –
третє. Це доволі сильний показник.
– Виходить,
що за престиж України у світі змагаються також і українські представники
собачої еліти?
– Так. І мисливські собаки та їх власники. Незабаром, 4-6
червня ми їдемо у Словаччину на Чемпіонат Європи серед мисливських такс. Буде
присутня вся Європа.
– Наші мисливці,
кінологи ще до війни потрохи почали дистанціюватися від російського міра.
Сьогодні рішуче входимо у Європейський простір. Як там ведеться нашим
кінологам, заводчанам, власникам мисливських собак? Раді їм?
– Сприймають нас, як рівних. Особисто ми відчуваємо
велику підтримку італійців. Підтримують нас чехи, словаки, німці, Франція, Польща.
Надзвичайно сильно. Були хіба що невеличкі непорозуміння з сербами, вони стоять
якось осторонь. А так допомагають усі. Навіть колись зі мною був такий випадок.
Ми сиділи уже за столом, обідали… Я привіз поліський мацик… Це м’ясо з
елітної свинини чи гов’ядини, його запаковують у телячий шлунок і підвішують на
горищі чи на бантині і він колихається там півроку. Розповів їм цю історію… А
приходили гостюватися до нас італійці, словаки, німці… Котрийсь словак, коли почув,
що мацика підвішують на горищі і він там колихається, каже: «Отак би путіна
підвісить…» Якось так…
– Ваш
розплідник зараз на якій стадії розвитку?
– На початковій. Маємо два кобелі і дві суки, один кобель
– гладкий, один – жорсткий і дві жорсткі суки.
– Щоб започаткувати
власний розплідник Вам, вочевидь, довелося багато потрудитись – і на
різноманітних випробуваннях та змаганнях, і під час полювання?..
– Звісно. Ми пройшли надзвичайно багато випробувань,
маємо чимало перемог. Цей розплідник зареєстровався, звісно ж, в Бельгії, у
Брюселі. Це КСУ – міжнародна федерація. А живемо ми у Рафалівці на Рівненщині,
поряд із АЕС.
Любитель такс показує фото зі своїх мандрівок: «Це ми у
Словаччині з товаришем. Прапор – завжди з нами».
– Чи можна
якось порівнювати, наприклад, Волинську обласну виставку зі Словацькою?
– Важко порівнювати… Кажу саме про такси. Коли були
змагання, там набагато більше учасників.
– Ви подорожуєте
різними країнами. Мають вони якусь моду на собак? Скажімо, німці більше
захоплюються розведенням ягдтер’єрів…
– Не сказав би. Я більше спілкуюся з норними, з
таксятниками… З іншими породами спілкуватися не приходиться. Їздимо на
змагання з таксами. Якщо про цю породу говорити, то справді – їх там більше,
ніж у нас. На цій виставці було чотири такси, на Волині буває п’ять, десять,
п’ятнадцять, двадцять… Це вже дуже багато. А в них, якось ми приїхали на один
захід, – двісті такс…
– Скільки ж
рингів потрібно для однієї породи?
– А там змагання. Більше експертів. Це йде вже змагання
по звіру, оцінюються робочі якості.
– Якщо
порівнювати такс 80-хроків минулого століття і нинішніх, наскільки вони
різняться?
– На жаль, не маю з чим порівнювати. Я ще дуже молодий.
На сьогодні мої такси працюють у природі і по лисиці, і по борсуку, і по
кабану, і по качці, по всіх видах дичини.
– А де ви їх
навчаєте? Є такі школи для собак?
– Бачите, це мій собака в природі дістав лиса з нори… –
демонструє фото та відео з полювання. – А це мій із правої сторони, а рижий позаду
утримують кабана… Оце мій побував у пащі… Їхнє завдання тримати звіра, вони
це й роблять.
– Вражає, –
кажу. – Як війна вплинула на полювання?
– Негативно. Такси – норні собаки, полюють на лисицю… Їх
поголів’я зростає. У нас зараз виникне питання сказу, бо будь-які полювання
заборонені, а угіддя перенасичені цим звіром. Поки що наша влада це замовчує…
А зараз багато лисенят вийде з нори… У моєї матері з курника минулого тижня
п’ять курей винесли. Це проблема не через це, що є лисиці, а через те, що їх
дуже багато. Ми всі прекрасно розуміємо, що лисиця являється основним носієм
сказу. І зараз це питання виникне. Чи буде далі наша влада приховувати цю
проблему, це питання. У нас в районі лисиця серед білого дня вкусила коня і
дитину посеред села…
– Чув від
мисливців і лісівників, що звіра побільшало. Чи не за рахунок міграції з
територій, де ведуться бойові дії?
– Не вірю, що на Волинь прибіг звір з Київської чи
Чернігівської області. Але збільшення популяції є. Це пов’язано також і з
забороною на полювання.
– Мій вид полювання – це нори, – додає. – У нас є
мисливське господарство. Ми утримуємо 10,5 тис. га угідь, є два єгері. Вони
знаходяться у ЗСУ. Ми кормим звіра
цілорічно – і зимою, і влітку. Ми щопонеділка вивозимо в ліс 300-400 кг
зерна.
– Наскільки
важлива мисливська справа, кінологія?
– У мене син має 10 років. Він завжди зі мною їздить на
змагання і на полювання. Він знає всіх птахів, які є в Україні. Вивчив усі
енциклопедії. Настільки перейнявся природою… Мені добре, що моя дитина пішла
у природознавчу науку, чимсь займається, а не сидить в телефоні і грає в якісь
ігри. Це плюс для мене, як батька.
Дякую за цікаву і відверту розмову і бажаю усім нам
Перемоги.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
На фото
автора: Іван Підлісний з сім’єю.