З веслом – на удачу

От і вийшло, що з хвостом удачі та з вогнем азарту хлопці дійшли (точніше – догребли) до чемпіонського титулу спершу області, далі України, потім Європи й урешті – до срібла світових змагань!

Як же вдалося уродженцям Ковельщини стати кращими з кращих у греблі на каное?

Можливо, у років 60 багаторазові чемпіони стали би розповідати про фінансову скруту і підкилимні ігри спортивних арбітрів. Та коли тобі 19, то життя – прекрасне! Тож розмова із Андрієм та Юрієм теж наповнилася оптимізмом.

– Коли чесно, то якихось шість років тому ми навіть не знали, що воно таке – гребля на каное, – зізнаються хлопці, щойно покинувши своїх плавучих товаришів і все ще тримаючи в руках весла.

– Я, наприклад, прийшов на базу, де тренуються веслувальники, просто аби скупнутися, – пригадує Юрій Вандюк.

– А мене цікавість потягнула: що ж то за тренувальна база в Уховецьку на озері відкрилася? – додає Андрій Рибачок.

І ось так паралельно – Юрій у місті, Андрій у селі – хлопці стали пізнавати те, що потім назвуть справою життя.

«Чи тяжко було? – ніби дивуються юнаки. – Та за труднощі якось не думалося». Хоча всяке траплялося: і мокрий одяг у холодну пору, і докори, що не встигаєш учитися, батькам допомагати.

– На перших порах (а мені тоді всього 12 було) мати сварилася. Бо ж у селі роботи завжди повно, – усміхається Андрій Рибачок. – Але потім змирилася і сказала: «Раз подобається – займайся. Може, якраз із тебе люди вийдуть…»

Та як не змиритися, коли до твоєї дитини тренер аж із Ковеля їде! Причому, не за гроші, а тому, що на хлопця великі спортивні надії покладає.

От відтоді, із 2007-го, і пішло-поїхало: тренування, навчальні збори, виступи, перші перемоги і перші амбіції.

– А без амбіцій ніяк, – підтверджує заслужений тренер України Федір Семенюк. І йому – заслуженому майстрові спорту із греблі – про це не з чужих слів відомо.

Аби мати право похизуватися титулом «Майстер спорту міжнародного класу», хлопці ось уже шість років працюють не покладаючи рук і весел. Раніше тренувалися по три-чотири рази в тиждень. Сьогодні ж підтримка належної форми вимагає щоденних занять: якщо не на воді, то у спортзалі.

І це при тому, що й за науку юнаки не забували. Андрій в уховецькій школі, а Юрій – у міській гімназії отримали атестат про середню освіту. А сьогодні вищу здобувають.

– Активна спортивна робота часу вимагає справді багато. І щоби у навчанні не відставати, не раз мусили по ночах над книгами сидіти, – каже Юрій. – Якби не допомога спершу вчителів, а нині – викладачів, хтозна, яку б ми успішність мали.

– Тому за допомогою «Волинської газети» відразу передаємо щире «дякую» всім тим людям: і педагогам, і ректорам, котрі завжди йдуть назустріч моїм вихованцям, – наголошує тренер Федір Семенюк.

Хоча, звісно, чергова перемога – це заслуга насамперед юнаків і їхнього наставника.

– Коли ми тільки почали виступати у каное-двійці, дуже важливо було виробити спільну техніку виконання гребка. Взагалі – навчитися працювати як єдиний механізм, – пояснюють співрозмовники. Тож саме злагодженість допомогла їм уже 2008-го на чемпіонаті України стати лідерами перегонів серед юніорів.

– Ми були ду-у-уже щасливі!!! – хлопці досі не стримують емоцій. – Як зараз, бачимо ті медалі, що нам вручили.

– І відкривачки до пива, котрі якимось дивом опинилися серед призів, – додають, сміючись.

– Бо подарунки дійсно були смішні, – каже Юрій. – Хоча насправді нам було байдуже до матеріальних цінностей. Головне, що подарував чемпіонат, – віру у свої можливості.

Саме ця віра та наполегливі тренування, професійні наставники, бажання боротися, азарт перемагати стали складовими майбутніх перемог, серед яких тільки у 2011-му були срібло на чемпіонаті Європи з веслування на байдарках і каное серед юнаків та бронза на чемпіонаті світу. У 2012-му хлопці стали триразовими чемпіонами Європи серед юнаків і чемпіонами світу серед студентів. А нинішнього року вони, 19-річні, перемогли на 5 років старших конкурентів, ставши чемпіонами та срібними призерами чемпіонату Європи, і крім того – посівши четверту сходинку на Всесвітній універсіаді.

Слухаючи перелік усіх перемог, які хлопці здобули за останні роки, і дивлячись на будівельний вагончик, що на березі ковельського водосховища слугує юнакам за тренувальну базу, не можу не запитати, як із ТАКОЮ матеріальною підтримкою вдається досягати ТАКИХ результатів?!

– Якби команди із країн Європи чи Америки побачили вагончик, котрий «народжує» чемпіонів, дуже, мабуть, здивувалися б? – цікавлюся у тренера. Проте замість плакатися Федір Семенюк зауважує:

– На цьому клаптику прибережної землі ми й не маємо права зводити щось більше. А покласти інвентар чи перевдягнутися і вагончика вистачає.

– Зимові навчально-тренувальні збори ми на Львівщині проводимо. Адже завдяки Добротвірській ТЕС вода на тамтешньому водосховищі навіть у мороз нехолодна, – додають юнаки. А на запитання, який же секрет їхніх блискучих перемог, співрозмовники кажуть: готуватися треба і фізично, і психологічно. Та, звісно, тримати удачу за хвіст.

– Бо наприклад, були ми на чемпіонаті Європи серед молоді до 23 років. Олімпійську дистанцію на 1000 метрів пройшли першими. А на 500-метрівці Андрій «зловив хвилю», весло випало, довелося зупинятися, діставати, знову гребти, всіх наздогнати, перегнати і на фініш прийти другими. Тобто, якби не вітер і хвиля, золото й на цій дистанції було би гарантоване, – розповідає тренер. А повертаючись до секрету численних перемог, погоджується: фінансування тут також дуже важливе:

– У матеріальному плані найгірші часи для волинських веслувальників, сподіваємося, минули. Бо два роки тому ми мали розмову з начальником профільного управління облдержадміністрації, а невдовзі – із головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком. Він пообіцяв узяти веслувальний спорт під власну опіку й обіцянки своєї дотримав. Бо відтоді ми маємо підтримку не лише з бюджету, а й від меценатів, – каже Федір Іванович. – Скажімо, підприємець Леонід Цимбалюк посприяв, аби в Ковелі почав розвиватися новий для Волині вид спорту – веслування на човнах-драконах. І вже декілька років поспіль наша команда – краща в Україні! Підприємець Петро Пилипюк купує нашим вихованцям сучасні човни, кращим спортсменам гарантує щомісячні стипендії. А це дуже важливо. Бо одне професійне весло вартує три тисячі гривень, каное-одиничка тягне 20 тисяч, байдарка-одиночка – 30 тисяч. І з зарплати тренера чи стипендії студента на такі покупки не розженешся. 

Проте Юрій та Андрій над фінансовими питаннями не «заморочуються». Є гроші – добре. Нема – весел також не опускають. І навіть ставши майстрами спорту міжнародного класу, устигають і «неспортивний» фах опановувати.

Андрій Рибачок, скажімо, ще після закінчення 9-річки отримав у Ковельському промислово-економічному коледжі навики зі встановлення та ремонту автомобільних двигунів. А зараз стаціонарно навчається в Інституті фізичної культури та спорту СНУ ім. Лесі Українки й заочно здобуває в Ковелі фах автомеханіка.

Юрій Вандюк теж не відстає від товариша. Ще у школі вподобавши географію, континенти вивчає завдяки спортивним змаганням, а світ юриспруденції пізнає на правничому факультеті Луцького інституту розвитку людини університету «Україна». І так само, як Андрій, є вихованцем Інституту фізичної культури СНУ. 

– Такі хлопці – гордість не лише Волині, а й України. Проте разом із президентом обласної федерації каное Андрієм Шевчуком ми постійно працюємо над тим, аби залучати у веслувальний спорт якомога більше молоді, – зазначає Федір Семенюк. – Зараз у Ковелі тренується близько 30 дітей, які, дивись, за рік-другий уже зможуть належно представляти область. У складі збірної України, де основу становлять 36 веслувальників, шестеро – волиняни, з яких п’ятеро – ковельчани. Чим не яскравий приклад роботи волинської федерації каное?! Та навіть із таким результатом ми прагнемо ще більшого.