Кандидат у народні
депутати Антон Кривицький, якого бояться недруги і якого поважають лучани,
вступив у виборчих процес в окрузі №22, щоб від імені жителів обласного центру
Волині нарешті перетворити «верховну зраду» на Верховну Раду!
Сьогодні Антон Федорович
звертається до лучан із відкритим серцем та великою відповідальністю за кожне
сказане слово. І це саме той варіант, коли треба не тільки слухати. Але й
почути!
Ви мерзнете та мокнете?!
У вас немає ні холодної, ні
гарячої води?
Не вистачає грошей навіть на
маршрутку?
Двір завалений сміттям, і
під’їзд – обдертий?
У дитсадку не їжа, а
харчування?
З вас вимагають хабарі?
Замість місця в гуртожитку
знімаєте «кутки» в чужих квартирах чи тулитеся по «времянках»?
Робота перестала бути сенсом
життя, бо жалюгідної зарплати вистачає хіба на тиждень?
А скільки з Вас взагалі не
мають достойного місця праці?
Ви вже забули, що таке
повноцінний відпочинок?
Молите Бога, щоб тільки не
захворіти, бо коштів на медицину та ліки – обмаль, а вартість послуг із
оздоровлення – захмарна?
Ви плачете над трунами з
тілами рідних, усвідомлюючи, що неможливо гідно провести в останню путь навіть
мертвих?
Тоді – не голосуйте за
тих, хто останніми роками, поперемінно змінюючи один одного у владі та
опозиції, перетворив усі гілки влади на годівницю, яка робить ситим та багатим
лише тих, хто вже давно не голодний і не бідний!
Люди добрі! Не продавайте
свій голос за шмат ковбаси, кілограм гречки чи 300 срібняків від іуд, які
полюють за вашими бюлетенями, але давно вже розтоптали Ваші душі!
Я, Антон Кривицький, маю
моральне право та християнський обов’язок у цей доленосний і дуже складний час
звертатися за підтримкою до Вас, мої дорогі лучани, й, врешті-решт, знову її
отримати, бо за 16 років управління
обласним центром на посаді Луцького міського голови довів: Луцьк за будь-яких
обставин має бути найкращим містом Волині, а його мешканці вже давно заслужили
право не тільки гордитися, що тут живуть і працюють, але й мати для цього
вагомі підстави!
Для чого мені багаторічному
керівникові, який працював на найвідповідальніших посадах, а зараз заслужив
право на заслужений відпочинок, усі ці клопоти і, врешті-решт, посвідчення
народного депутата? Поклавши руку на серце, скажу, як на сповіді: лише для
одного-єдиного – отримати підтримку від лучан та повноваження від кожного з Вас
на захист наших спільних інтересів у Верховній Раді України! Бо тих 450 діячів,
які збираються під скляним куполом будівлі на Печерських пагорбах столиці, вже
давно перетворили парламент на «верховну зраду».
Цілком можливо, що я й
узагалі б не балотувався в народні депутати України від Луцька, але не міг
змиритися, що нас усіх десь там, у Києві, намагаються перетворити на якихось кріпаків
чи біомасу, за яку вже все давно вирішено… Тому й подав документи в ЦВК. І що
Ви думаєте? Анонімні дзвінки (мовляв, не йдіть у Верховну Раду, Антоне
Федоровичу, бо Вас там ніхто не чекає, а як не послухаєте «доброзичливців», то
будуть величезні проблеми та чорний піар проти вас) почали справджуватися
буквально наступного дня: під надуманим приводом мені відмовили в реєстрації!
Але хитромудрий план
майстрів перевиборчих маніпуляцій провалився: я знайшов законний шлях ще раз
подати документи та, врешті-решт, отримати посвідчення кандидата в народні
депутати!
А тепер повернемося до
головного, дорогі мої лучани. Навіщо голосувати за того, кого нам нав’язали?!
Навіщо жити на повідку в тих, хто поділив нашу область на округи і ще до
виборів у кожному з них посадив того, хто за будь-яку ціну має набрати
найбільшу кількість «галочок» у бюлетенях?!
Я прекрасно усвідомлюю, що
сьогодні всю владу узурповано в Києві. Вони всі разом і кожен окремо за останні
роки вкрали у нас усіх понад 25 мільярдів гривень (бо списали свої борги перед
Державним бюджетом) і кинули жалюгідні крихти зі свого панського стола на
підкупи та хабарі…
Вкрадені народні гроші – це,
по суті, три оборонних бюджети України! Тому не треба все списувати на
всесвітню економічну кризу чи на війну. Криза почалася в нашій країні незалежно
від того, що діється на планеті, бо її спричинили наші доморощені олігархи та
продажні політики. І анексія Криму та війна на Сході виникли не тільки через
імперські замашки Путіна та нікчемність місцевих сепаратистів, а від
безпорадності та недалекоглядності представників найвищих ешелонів влади. Починалося з Ющенка – віддав румунам острів Зміїний… Продовжилося
тим, що Янукович, з одного боку, почав здавати росіянам Крим (бо продовжив для
Чорноморського флоту РФ термін оренди землі для військово-морської бази), а
Турчинов і Яценюк, володіючи всією повнотою влади, взагалі за безцінь віддали
весь півострів, залишивши напризволяще там українців і кримських татар… І після
цього всі вони мають совість знову йти у владу?!
Будемо чекати, поки росіяни
прийдуть на береги Сапалаївки?! Чи, врешті-решт, покажемо, хто в Україні
господар?! Чого, скажіть мені на милість, наші робітники, студенти та водії
маршруток сьогодні повинні вмирати на Донбасі, якщо треба просто забрати в олігархів
вкрадені у народу гроші, і на них елементарно найняти професійних вояків із-за
кордону, які б за кілька місяців допомогли нашій армії навести порядок не
тільки на Донеччині, але й у Криму?!
Ще одна цяцька для простих
людей – пустопорожні розмови про децентралізацію влади та посилення повноважень
на місцях. Для кого складають ці казочки? За 23 роки Незалежності нікого не
звільнили ні з якої керівної посади за профнепридатність, бо виганяли лише за
партійною доцільністю або з особистої антипатії… От і вийшло, що не тільки в
центрі, але й на місцях просто немає кваліфікованих та відповідальних
керівників, які здатні очолити ті чи інші напрямки роботи. Тому нам усім
потрібна не децентралізація влади, а децентралізація відповідальності!
А то що б не сталося, одразу
кричать Президент винен! Уряд має нести відповідальність! Верховна Рада не ті
закони приймає… Так, у своїй компетенції – вони всі винні. А на місцях хіба
кращі сидять?! Яким здобутками можуть похвалитися за останні роки? Фактично
ніякими. Тільки не втомлюються пояснювати, що їм усім хтось заважає працювати.
Тепер нічого не роблять, чекаючи, поки війна кінчиться… А хто знає, коли вона
закінчиться? Може, через два-три роки? А може, Україна нагадуватиме Ізраїль,
який воює з ворогами десятиріччями? І при цьому люди на Землі обітованій живуть
безбідно, а в усьому світі авторитет Ізраїлю – незаперечний. А США хіба
постійно в стані миру? Згадайте, скільки «миротворчих операцій вони провели і в
скількох гарячих точках проводять захист своїх національних інтересів!
Тому не у втраті Криму чи
війні на Донбасі всі проблеми. На найвищих щаблях влади немає ніякої конкретики
стратегії та тактики в розвитку України! Уряд не ставить реальних завдань і не
здатен ефективно працювати, бо формується у парламенті безвідповідальними
депутатами з числа непрофесійних популістів. От увесь корінь зла!
Чомусь усі наші
президенти та уряди, формуючи програми розвитку держави, закидають їх виконання
на 10-15 років уперед. У сподіванні, що люди забудуть про обіцянки, і, може, доведеться
за кордон утікати?
Тому блюзнірством звучить
обіцянка підняти громадянам України мінімальну зарплату на 10 гривень, коли самі
опухли від шкіряних крісел «мерседесів» та ступають на нашу грішну землю лише в
туфлях зі шкіри замордованого страуса!
Ще одне болісне питання –
корупція. Всі, кому не ліньки, з нею борються, а толку – ніякого. В усьому
світі її ніхто ніколи не переміг. Основне наше завдання – звести її до
мінімального рівня. Насамперед треба ліквідувати такий чинник: неконтрольовану роль
чиновника в розподілі землі, майна, фінансів тощо. І чого кожен лучанин, кожен
волинянин і кожен мешканець України разом зі своїми дітьми та ще не народженими
нащадками мають бути заручниками чужого злодійства? Сьогодні державний борг сягає
63% валового національного продукту. Він складається з двох частин: одні гроші держава
брала як кредити від імені держави, другі – держава виступала гарантом фірм,
які отримували кредити для своїх потреб, потім їх не віддавали. І величезні
борги лягали непосильним ярмом на шию українського народу. Знайте: ми всі
одразу житимемо краще, а держава стане конкурентоспроможною в світі, коли борги
приватного бізнесу віддадуть ті, хто розікрав кредити!
Подивіться, що робиться
на верхах! На всіх київських перехрестях нас закликають економити природний
газ, бо не перезимуємо… Брехня! Газ є, але його добувають із наших надр
шуфричі, фірташі, іванющенки, ахметови та їм подібні, а потім продають нам же
наш газ за ціною… російського!!!
Мають вони власний бізнес,
для роботи якого потрібні гігантські обсяги блакитного палива, то нехай купують
його в Росії. А газ України – це газ українського народу, і він повинен іти
людям за доступною ціною! Тому я все зроблю в парламенті, аби змінити ці
тіньові схеми і повернути народові його власний енергетичний ресурс.
Найгірше, що Луцьк втрачає
економічний потенціал. 2006-го на обласний центр Волині припадало 47% валового
продукту області. Сьогодні – лише 24!
Середня зарплата замість
домінуючої в області зрівнялася з доходами ковельчан… Скоро лучани за рівнем
доходів зрівняються з мешканцями Олики чи Берестечка? Тому як народний депутат
України зроблю все для того, щоб відбувся прихід інвестиційного капіталу,
розвиток виробництва, зменшення безробіття, ріст зарплати. Західні інвестори
повинні платити нашим людям такі самі зарплати, як у Німеччині чи Швейцарії, а
не економити на оплаті важкої праці наших людей.
…Я вже в такому віці, що
пустопорожні обіцянки роздавати наліво й направо не дозволяє досвід прожитих
років.
Я не можу відкладати плани на
якусь далеку перспективу, а повинен їх реалізовувати сьогодні.
Ви, дорогі лучани, мене обирали
на посаду міського голови, коли в країні була жорстока криза. І разом ми гідно
подолали всі негаразди.
Зараз в Україні не тільки
криза, а й війна. Тому за таких обставин вважаю своїм громадянським обов’язком не
пересиджувати смутні часи в окопі, а піднятися на повен зріст і повести Вас у
бій за наше краще життя!
Уперед, до спільної
перемоги!
А не оберете –
програєте!
Антон КРИВИЦЬКИЙ,
кандидат у народні
депутати України від Луцького виборчого округу №22.