або «Незвичайні пригоди Незнайка на Землі»
З того часу як Незнайко залишив Сонячне місто і полетів на Місяць, минуло дуже багато років. Та за непослух його та інших маленьких коротульок – Кнопочку, Бруднулю, Гвинтика, Шпинтика – не відправили назад на планету, а залишили на Місяці.
Там Незнайко та його друзі закінчили школу, інститут і пішли на роботу. Незнайко виявився найрозумнішим із усіх, тому професор Зіронька доручив йому керувати цехом, де прикручували до кожного космічного корабля п’яте колесо. Гвинтик, Шпинтик, Кнопочка і Бруднуля йому в цьому допомагали…
І допрацювали б вони на тому супутникові аж до пенсії, якби не навала марсіан на рідну Землю. «Зелені чоловічки» навіть посадили в крісло правителя свого «проффессора», але розгнівані земляни вигнали їх у шию. Головним призначили професора Зіроньку. А той, оскільки вже давно перебував на навколоземній орбіті, вирішив відправити вчити землян жити по-новому перевірену команду з цеху П’ятого колеса.
Вибір, звичайно, випав на Незнайка та його друзів.
«Два з половиною роки. Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з половиною роки – строк дуже великий!», – так написав Микола Носов у своїй книзі «Пригоди Незнайка на Місяці». І правильно сказав: бо крутити колеса до жовтих ракет класу «Богзір» на Місяці – то одне, а управляти на Землі однією з провінцій – зовсім інше.
Хоча починалося все на врочистій і хвилюючій ноті. Після м’якої посадки Незнайко, як у книзі:
«Ступив кілька невпевнених кроків, але одразу ж повалився на коліна і, впавши обличчям униз, почав цілувати землю. Капелюх злетів у нього з голови. З очей покотилися сльози. І він прошепотів:
– Земле моя, матінко! Ніколи не забуду тебе!».
А потім команда обтрусила володареві штани, і делегація з Місяця приступила до виконання своїх повноважень.
Незнайко хоча й сам був непослухом, але ніколи не думав, що колись рідні йому земляни – ще гірші. Як із командою не вчили їх жити по-новому, нічого з того не виходило. І так – майже 3 роки! В провінції вже почалися перешіптування: мовляв, що старий «проффессор», що новий професор – одного поля ягоди. І винен у цій дискредитації світлої постаті Зіроньки – він, найголовніший із прибульців…
Як завжди в п’ятницю перед вечерею, головний коротулька зібрав нараду. Важким поглядом обвів Кнопочку, Бруднулю, Гвинтика, Шпинтика та інших, долучених до команди уже під час перебування в відрядженні та перевихованих «марсіан», і сказав:
– Треба тим землянам показати, що ми тут не дарма! І що навчимо їх жити по-новому за нашими місячними стандартами! Тому пропоную урочисто відкрити школу!
Всі мовчали.
Обізвався, як завжди, першим Шпинтик:
– Нема чого відкривати, володарю. І до кінця року не буде…
Незнайко аж почервонів від люті:
– Йолопи! Навіщо я вас тут тримаю?! Треба було всіх вас вже давно пішки і без скафандрів назад на Місяць відправити!
Найрозумніший із усіх – Гвинтик – нагадав володареві, що всі школи, які навіть починалися будуватися в цій провінції за часів антинародного режиму «проффессора», вже добудовано. Кілька нових також уже врочисто відкрито: з червоними стрічечками, хлібом-сіллю, батюшками та вдячними землянами.
Запала гнітюча пауза.
Знайшлася довгонога Кнопочка:
– А, може, урочисто відкрити школу, яку ми тільки хочемо звести? Закладемо капсулу для майбутніх поколінь землян і місячан, її через століття дістануть, урочисто зачитають…
– Ти – агент найголовнішого «зеленого чоловічка»! – ледь не луснув від люті Незнайко. – Хіба не знаєш, що буквально вчора я вже відкривав такий довгобуд і закопував капсулу майбутнім поколінням із повним текстом десятьох заповідей жити по-новому! Я що, цілими днями тільки те й робитиму, що землю лопатою копатиму і капсули пригортатиму грунтом?!
В чистому повітрі, надто насиченим (як для осіб із Місяця) киснем, запахло смаленим.
Все залежало від Бруднулі, який на чолі багатьох коротульок часто здійснював подорож у Сонячне місто, а коли поверталися, завжди надумували й себе дещо удосконалити.
І той не підвів!
– Володарю! А давайте так само урочисто закриємо школу! Їх тут, нами закритих, сотні! Виступимо, розкажемо, як добре стало жити по-новому звільненим учителям, як комфортно возитимуть нашими автобусами «Богзір» у Тридев’яте царство учнів, як використовуватимемо звільнені приміщення для оборони від наступу «зелених чоловічків»!
Незнайко аж розцвів від радості. І дійсно, яка різниця – відкривати школу, закопувати капсулу на місці мрії чи закривати «неперспективну», яких хоч греблю гати? Головне – подія за його участі. По телевізору покажуть… У провінційних газетах напишуть…
Тому одразу доручив Кнопочці готувати сценарій.
Шпунтик мав знайти розрізані стрічечки, зв’язати їх докупи та почепити перед входом до місця події для повторного урочистого розрізування.
Гвинтик узявся за організацію оплесків вдячних провінційних землян.
До урочистого закриття по-новому найкращої з закритих раніше шкіл залишилися по-новому лічені години…
Але про це – в наступному розділі книги «Незвичайні пригоди Незнайка на Землі».
Данило ЗАБАЙКАЛЬСЬКИЙ.
Малюнки Кіри і Віктора ГРИГОР’ЄВИХ із книги «Незвичайні пригоди Незнайка на Місяці».