Кожна
вагітність для Ольги Чемко могла завершитися трагічно, але жінку рятували
молитва, піст і Святе Письмо.
Уродженка Камінь-Каширщини Ольга
Чемко із раннього дитинства стала щирою вірянкою. За це разом із братом не раз потерпали.
Бо вчителі та ровесники зневажливо кликали дітей «монашка» й «богомолець».
Якось навіть хотіли позривати натільного хрестика. Але діти набралися
сміливості й мовили: «Не ви його вішали, не вам і знімати!»
За
таку ось відданість православ’ю Господь послав цим дітям щасливу долю. Хоча і
без випробувань, звичайно ж, не обійшлося.
–Не
знаю, чому, але довгий час я не могла вийти заміж. Навіть швидше – не хотіла.
Бо коли дівчата за хлопців говорили, я з
тими хлопцями у футбол грала. У селі Мельники-Мостище, де зростала, не було
жодного високого дерева, на яке б не вилазила. Словом, була такою собі хлопчаркою,
– усміхається, пригадуючи, пані Ольга.
Так
само, по-товариськи, ставилася дівчина до ровесників, коли навчалася в
регентському училищі при соборі. Дивлячись, як подружки одна за одною виходять
заміж, Ольга й собі стала задумуватися. Навіть їздила в Почаїв на прощу. Та
коли підійшла за благословенням до отця Дмитрія, священик просто вразив вірянку
ясновидством.
–Я
ж тоді як молилася? Просила: «Дай мені, Боже, чоловіка…», а сама думала: «Це ж
йому їсти готувати, шкарпетки прати…», – переповідає. – І хоча у своєму
песимізмі я ніколи не зізнавлася, але отець Дмитрій ніби зчитав мої думки. Тож
перед тим, як дати благословення, сказав: «Якщо ти, дитино, так і надалі
молитися будеш, то заміж ніколи не вийдеш».
Але
з роками Ольга справді щиро захотіла мати сім’ю. І Господь послав їй судженого.
–Спочатку
ми з Володею просто дружили. Бо його, вихованця духовної семінарії, та ще й на
5 років за мене молодшого, не могла сприймати по-серйозному. Нам було просто
цікаво спілкуватися. Тим паче, я зустрічалася з Володіним другом Василем,
– продовжує оповідачка. – Але ж ізбоку
завжди ліпше видно. І дівчата стали жартувати: мовляв, у Володю закохалася.
Відразу мені невтямки було таке слухати. Але на весняного Миколи, зайшовши до
церкви, я піймала себе на думці, що тільки й чекаю появи Володимира. «Може,
дійсно це любов?» – майнуло в голові.
Через
трохи дівчина почула: «Давай одружимося». А 30 вересня, на свято Віри, Надії,
Любові та матері їх Софії, молодята повінчалася.
Втім,
знайти свого судженого і стати для нього вірною подругою було половиною справи.
А друга половина сімейного щастя – материнство – далося подружжю ой наскільки
дорогою ціною.
–Коли
я вперше завагітніла, лікарі в один голос сказали: тільки на аборт! І хоча
термін я мала невеликий (чотири тижні), а хоча медики попереджали, що можу не
виносити чи й померти під час пологів,та я вирішила: на все воля Божа… –
пригадує жінка.
І
сталося так, як у всевишнього просилося: пройшовши хвилювання, біль та ризики,
жінка таки дочекалася найщасливішої миті. І через вісім місяців після поради
лікарів позбутися дитини подружжя Чемків тримало на руках своє довгождане чадо.
Згодом
була друга дитина, третя, четверта. Кожного разу жінку попереджали, що через
проблеми з нирками може померти. Але мама вперто не хотіла чути про погане.
Коли, бувало, починалися проблеми, загроза викидня абощо, жінка брала писання
святих, цілу ніч тримала біля живота і на ранок усе миналося.
Тож
тепер, через 12 літ після появи у подружжя первістка, обійстя Чемків нагадує
дитсадок із іграшками та гойдалками, а хату звеселяють чотири донечки і два
синочки, де найменшенькій дитині всього рік.
Аби
малеча зростала здоровою, мама з татом їх не лише до церкви водять та привчають
до релігійної літератури. Поститися – в родині також невід’ємна традиція. Бо
хоча дітям не обов’язково відмовлятися від тваринної їжі, але Ольга Чемко
переконалася: обмеження в харчуванні – малюкам на користь.
–У
моєї найменшенької, Ангеліни, була сильна алергія. Що не робили – марно. І я
подумала: може, тваринної їжі не давати? На той час якраз припав Успенський
піст. Ангелінка попостила, я за неї щодня молилася, й ви знаєте – алергія
зникла! – каже мама. – В мене самої піст – спасінням для організму. Навіть
тоді, коли була вагітна. Пам’ятаю, лежала в Луцьку на збереженні, лікарі
кажуть: їж м’ясо. Їм і відчуваю: гірше мені від нього, аналізи не такі, як
треба. «Ану, спробую попостити», – вирішила для себе й невдовзі дійсно стала
ліпше почуватися. Можливо – збіг. Але я думаю – результат очищення тіла та
душі.
Не
дивно, що й домівка Чемків очищена від усього лихого. Аби зло не проникало у
дитячі душі, батьки відмовилися від телевізійних передач. Хочуть малюки фільмів
чи мультиків – для того вмикають відео. Аби дорослі були в курсі подій у
державі – працює радіо. А ще родина дуже багато читає, має домашніх улюбленців,
серед яких коти, собаки, екзотичні птахи. До речі, парочка папуг так само, як і
господарі дому, дуже люблять дітей. Тож навіть живучи в домашніх умовах, щороку
дають потомство.
–Ви
знаєте, в нашій хаті така аура, що кому не вдається діток дочекатися, може до
нас завітати, – сміється пані Ольга. – Торік на Різдвяні свята приїздили куми
на гостину. Як ведеться, стали за сім’ю говорити, й кума сказала: от, мовляв,
маємо старшу дитину вже дорослу, а маленької все не дочекаємося. «Молися, моя
рідна, і все у вас вийде», – сказала я. А через пару тижнів кума дзвонить:
вагітна!
І
що в домі дійсно наче намолено на діток, показали молодші Чемки, підвівши до
клітки: там, у гніздечку, лежало декілька яєць, а поруч коло мами-папуги грілися
маленькі пташенята.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
