Схоже, що до монумента подвижника українсько-польського
духовного та культурного порозуміння В’ячеслава Липинського ходять лише на
великі свята. А в перерві між ними колишній власник маєтку в с. Затурці
Локачинського р-ну перебуває в забутті.
Давно не ступала нога Володимира Патійчука – голови
сільради, куди крім Затурців належить ще 5 сіл. Рідко (або ніколи) тут бувають
і всі 18 депутатів сільради. Що роблять на виховній годині в місцевій школі
педагоги – теж загадка. Та й у церкві, вочевидь, воліють духовно виховувати
парафіян, не виходячи за межі храму…
Тому за зиму на територію, де на узбіччі траси Луцьк –
Володимир-Волинський встановлено погруддя В’ячеслава Липинського, поналітало
багато сміття. Висохли і під впливом атмосферних явищ втратили первозданний
колір вінки та квіти, які хто і з якоїсь нагоди покладав. Зрозуміло, що купував
не за свої, а за бюджетні гроші, щоб потім можна було списати…
Між тим, В’ячеслав Казимирович прожив хоча й коротке, але
яскраве життя. В усякому випадку, за гетьмана Павла Скоропадського він навіть
був послом України і Австрії!
Досі залишається актуальною його гігантська епістолярна
спадщина, а ця фраза з листа до Павла Шемета стає в наш час абсолютно
актуальною: «Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому,
щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи
полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі
окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би
допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».
Але скоро в Затурцях біля пам’ятника В’ячеславу Липинському закопошаться.
Бо 5 (18) квітня – не просто черговий день народження великого громадського та
державного діяча двох народів, а 135-річчя від дня його народження.
Але кому ця компанійщина потрібна?
Світлана КОМА.
На фото автора: пам’ятник В’ячеславу Липинському фактично за
місяць до ювілейного дня його народження.