Ім’я Андрій – у перекладі з грецької означає «мужній,
хоробрий».
З давніх-давен саме
день апостола святого Андрія Первозваного молодь чекала з нетерпінням, адже це
була можливість зібратися разом і повеселитися, хоча й тривала Пилипівка.
До речі, за церковними легендами, святий Андрій вважається
засновником нашої столиці: під час своєї останньої місійної подорожі проповідував
християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив
хрест. Пізніше, як свідчать перекази, на цьому місці звели Андріївську церкву.
Отож, у ніч перед святом дівчата, як і на Катерину,
продовжували ворожити, аби дізнатися про свою долю. Популярним було «засівання
конопель». Пізно ввечері дівчина набирала в пелену насіння коноплі (чи льону,
маку тощо), виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала: «Андрію, Андрію! Конопельку сію; Спідницею
волочу, Заміж вийти хочу». Потім набирала жменю снігу там, де сіяла
коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо парна
кількість – бути і їй скоро у парі.
Також кожна намагалася побачити свого обранця в дзеркалі,
дізнатися, яким він буде. Для цього дівчина посипала на долівку трохи пшениці,
наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня:
якщо він нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – господарем, а
як гляне у люстерко – паничем або ледарем. Щоб «визначити» ім’я нареченого,
дівчина виходила на вулицю й запитувала першого зустрічного чоловіка, як його
звати. Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для
цього, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений,
прийди мене розчесати»…
А з кусання калети (великого солодкого сухого коржа, якого
підвішували посеред хати) розпочиналися Андріївські вечорниці, куди сходилися і
хлопці, і дівчата. Це було ціле обрядове дійство з подарунками, спільним
ворожінням, зі святковою пісною вечерею.
Збирала ворожіння
Наталія ГЛАВНІЧЕК.