Теща, яка все життя
пропрацювала в колгоспі, наставляє онуків:
– Найкраще, дітки, вивчитися
на ветеринара. Он у нас у селі Ганя живе, як у Бога за пазухою. Яка власть – їй
байдуже, бо завжди і хліб матиме, і до хліба. Самі подивіться: заслабла в нас
свиня. Кличу Ганьку. Та термометра поставила, сказала, що свиняка горить, і
дала їй укол.
– Як завтра почне їсти,
значить, не здохне. А ні – то пропаде! – додала, взявши гроші і за «прийом», і
за ліки.
– То поможе їй твій укол чи
ні? – питаю.
– А гонь його знає! Свиняка ж
не людина, що болить, не скаже… Он у Степана заслабла, дали укол – оклигала. А
в Івана довелося кабанчика доколювати…
– Тому, онученьки, вчіться на
«свинячого доктора». Гроші завше будуть, а як ні – то свіжина, – підсумувала
бабуся.
Записав Роман УСТИМЧУК.