Депутат-бютівець Луцької міської ради Олександр
Семенюк розмову розпочав сам – зі скарги
на колег-журналістів. Мовляв, некомпетентні, їх не цікавить, що іноді наносять
людям шкоду, перекручують слова і подають, як самим вигідно. Тож і говорити щось
він, мовляв, не надто хоче.
– Разом із тим на інтерв’ю ви погодилися і вже прийшли…
– Я ж розумію:
люди різні і журналісти різні. Є халтурщики, є добросовісні, є такі, котрі
вкладають у свою роботу душу.
– Чому не спростовуєте інформацію, котра вас так зачепила?
– Бо я вище
за них і не маю наміру опускатись до їхнього рівня.
– Взагалі я з вами хотіла поговорити перш за все як із
головою постійної комісії міської ради з питань генерального планування,
будівництва, архітектури та благоустрою… Мене більше цікавило загальноміське, а
не особисте… Яким бачите Луцьк років так через 5?
– Вам
розкрити реальну картину чи таку, як хочеться?
– Таку, як хочеться, я сама можу вигадати.
– Якщо не
буде кардинальних змін після місцевих виборів, то вважаю, що місто стане трошки
гіршим, як є зараз. З тими ж тротуарами, дорогами, будинками. Люди, котрі зараз
при владі, здатні втримати ситуацію і не дозволити посипатися усьому
кардинально.
– Тобто позитивних змін у майбутньому не бачите?
– Я реаліст.
Зараз нема об’єктивних причин, аби думати, що ми матимемо щось для розбудови
міста. Якщо вже зараз завершиться війна, то ми лише за 5 років зможемо вийти на
той рівень, у якому були до початку тих подій. Бо дуже великі економічні збитки
вже понесли. Це лягатиме тягарем на всі наступні роки.
– А зараз яким бачите місто?
–
Реалістичним. Тобто маємо те, що маємо. Сьогодні у нас забрали 52 мільйони з
бюджету, які мали йти на потреби міста. То що може бути? Стараються люди. Є
плюси, є мінуси. Може, подекуди й недопрацьовуємо – от багато скарг на ЖКГ. Але
в міру можливості люди все ж намагаються добре виконувати свою роботу. Чимало
покращилося й за рахунок приватного бізнесу. Гарні вивіски, вітрини, споруди,
благоустрій навколо тих територій. Тож місто змінювалося, а зараз наче завмерло
в такому стані, як було.
– Нещодавно відкрили славетний «Порт-Сіті». І почалося.
Кожна зі сторін стала доводити, хто кому що винен чи не винен. Ви теж торкалися
цього питання під час сесій міської ради. Яка зараз ситуація?
– Вони із першим проектом вийшли, ніби взагалі
ще місто їм щось винне. Включили у той кошторис затрати – електричні та газові
мережі, які згідно із законом, не включаються, і виставили суму. Це рішення не
пройшло. Друге стосувалося питання, не назву точні цифри, але ніби їхня дольова
участь у розвиток міста – трохи більше 8 мільйонів. Вони порахували і вирішили
змінусувати 2 мільйони, тобто мають заплатити 6. Обґрунтовують це тим, що
збудували частинку дороги, тротуари, провели освітлення, купували
перекачувальні насоси, малювали дорожню розмітку, словом, усілякі інженерні
комунікації.
– Як на мене, дивна ситуація вийшла із підземним
переходом. Проблема полізла нагору, коли торговий центр відкрили. А так наче й
не було помітно, що ніхто його не збирається будувати…
– На те були
свої причини. Ви ж знаєте, хто озвучив питання і що це зіштовхнулися інтереси
великого бізнесу. Та й треба було
почекати, адже мало що, може, те будівництво таки почалося би…
– Олександре
Леонтійовичу, скажіть, а яка співпраця вашої комісії та профільного управління
міської ради?
– Співпраця
мусить бути. Вона є.
– Чому запитую. Я писала статтю про Візовий центр у
Луцьку. Хто із тим зіштовхнувся, знає, яка там ситуація: специфіка роботи
установи передбачає скупчення людей, причому надовго, бо ж доводиться стояти у
чергах. А поблизу – жодного туалету, ніяких ознак парковки, люди просто стоять
на тротуарі. Подавала запит на ім’я голови. Тож надали відповідь, що в міському
управлінні архітектури, цитую: «Немає інформації щодо роботи Візового центру за
такою адресою». Як таке може бути?
– Цей об’єкт
могли надати в користування з обласної комунальної власності. Тож вирішувало
все профільне обласне управління. Ви туди зверніться.
– Тобто на території Луцька є такі об’єкти, про котрі
місто ні сном ні духом?
– Пояснюю.
От, візьмімо, наприклад, приміщення на вулиці Винниченка, 67, де знаходиться
«Бізнес інтернет центр». От це – обласна комунальна власність. Без погодження з
міською владою вони можуть ним розпоряджатися.
– Ваше постійне місце роботи – те, що зазначено у
біографії – директор регіональної філії Державного підприємства «Центр
державного земельного кадастру»?
– Так.
– А що входить у ваші безпосередні обов’язки?
– Оформлення
документів на право користування земельними ділянками.
– То ви можете прокоментувати ситуацію із виділенням
обіцяних земельних ділянок для військовослужбовців та їхніх родин?
– Розумієте,
ринок послуг Луцька давно захвачено. Є
такі установи, як КП «Луцькмістобуд», приватна структура «Технічне бюро
кадастру», ПП «Луцькземресурс»… Ми ж працюємо по області загалом. От,
наприклад, зараз у Луцьку з аукціону продаватимуть 5 земельних ділянок, то ми
виготовлятимемо цю документацію, бо ніхто більше не захотів братися за справу –
отримати кошти за виконані роботи з бюджету дуже важко.
– У нашому місті ще є земля на продаж? Де?
– Зараз
пригадаю точно. На вулиці Глушець біля філармонії буде 8 соток землі під офісне
приміщення, також на Ківерцівській
– для автосервісу, Львівській – під заклад торгівлі, Мамсурова – виробниче
приміщення, Ранковій – теж виробниче приміщення. Протягом кількох місяців
підготуємо документацію і буде оголошено аукціон.
Кошти підуть
у бюджет розвитку міста.
– Цікаво, а є ще приміщення у власності Луцька, котрі
можна продати?
– Жодного.
Абсолютно. Є якісь напівпідвальні. Думаю, вони в такому стані, що вже нікого не
цікавлять. А так – все в оренді чи приватній власності.
– А для зведення будинку у місті можна придбати землю?
– Тільки на
вторинному ринку.
– То давайте все ж повернемося до виділення земельних
ділянок родинам загиблих.
– На минулій
сесії виділили землю сім’ї Рустама Хамраєва – знайшли ділянку на вулиці
Космонавтів. А на цій сесії – родині Сергія Шостака.
– Це лише дві ділянки. Загиблих уже більше 10.
– Таке не
лежить на поверхні – треба шукати.
– Тож у нас усе-таки певною мірою виконується
конституційне право, хоч і далеко не кожного, на земельну ділянку…
– Певною
мірою.
– Дякую за цікаву інформацію.
Спілкувалася Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.