Власники більшості центральних телеканалів вирішили закодувати прийом сигналу, щоб споживачі їхнього продукту платили за послуги. Але чи стане благом додаткове здирництво?
Ясна річ, що «на халяву» зараз немає майже нічого. Хіба що агітаційні газетки перед виборами або цілодобові сайти в Інтернеті, які можна читати ніби як безплатно, але насправді – за гроші, які хтось інвестував у цю «безкоштовність», аби отримати цілком зрозумілий зиск.
Відомо, що в цивілізованому західному світі споживачі інформації за неї платять. Або, як у Німеччині, коли з них беруть податки, частинка з яких іде на покриття фінансових витрат редакцій, або тоді, коли хочуть увімкнути телеканал або сайт і персонально розраховуються з власниками за надані послуги.
Але в усьому цьому процесі між власниками медіа та читачами і глядачами немає посередника! У нас же ж, в Україні, яка б реформа не почалася, в кінцевому результаті вона лягає додатковим фінансовим тягарем на плечі простої людини.
Отже, багато телеканалів «закодували». І щоб їх дивитися, треба купувати нові декодери. В іншому випадку і металева тарілка на вулиці, і телевізор у хаті стають сліпими і німими.
Але не була б наша країна територією «жадних фраєрів», якби в ній не намагалися здерти гроші навіть ті, хто апріорі має сам вносити технічні новації в стосунки між надавачем телекомунікаційних послуг та їхніх споживачів. Є кілька фірм, які вже давно уклали з клієнтами договори на пакет каналів і продали їм тюнери. А тепер – прагнуть «всучити» своїм клієнтам декодери нового покоління, мотивуючи, що телеканали закодували свої чигнали.
Мовляв, на ринку у вільному доступі цю техніку продають щонайменше за 1200 грн, а вам, нашим тривалим та надійним партнерам, крім щомісячної абонплати, ми пропонуємо купити її за «пільговою ціною» – 990 грн.
А з якого це дива? Якщо телеканали продають свій продукт операторам, а ті, в свою чергу, перепродують його клієнтам, то чому за ту чи іншу новацію повинен розплачуватися не власник і не посередник, а лише – споживач?
Зрозуміло, що бажання вкотре нагріти руки на чужих гривнях неминуче призведе до катастрофічного падіння числа телеглядачів із «класичним» прийомом сигналу і лише збільшить мережу тих, хто переглядатиме програми через мережу Інтернет. Або взагалі зросте кількість людей, які давним-давно махнули рукою на телевізор, вважаючи його допотопним «зомбоящиком»…
Так бажання «і рибку з’їсти, і не поколотися» призведе до ще падіння числа телеглядачів.
Кому це потрібно, не важко здогадатися. Але що так буде, якщо телемагнати і їхні спільники не вгамують апетитів, можна не сумніватися.
Володимир ДАНИЛЮК.
Ілюстративне фото з порталу «Медіаняня».