Вони любили Україну і поплатилися за це життям. Чому?
Над Луцьком звучить сумний передзвін великого соборного дзвона. Завмирає на мить снігозбиральна техніка, мовкнуть люди і голуби. Місто вшановує загиблих на вулиці Грушевського у Києві. Літні і сивочолі, і молоді. Промовці – не багатослівні. У ротонді Українських Героїв, що на Київськім майдані, припасовують портрети Михайла Жизневського, Сергія Нігояна, Юрія Вербицького… Усі троє любили Україну, молитвою, життям і піснею намагались виборювати їй кращу долю. Білорус Михайло Жизневський був членом пратріотичної організації УНА-УНСО. На його сторінці у соцмережі багато фотографій з Євромайдану в Києві. Ось хлопець одягнений у військову форму та у капелюх зі знаком УНА-УНСО, а там стоїть зі співачкою Русланою. Інший євроактивіст, двадцятирічний Сергій Нігоян – вірменин, який народився і жив у Дніпропетровську. Весь світ облетів телесюжет, де він читає напам’ять Тараса Шевченка. Він мріяв про фах актора, а на Євромайдані був охоронцем. Львів’янин Юрій Вербицький – кандидат наук, розробив метод розпізнання землетрусів, альпініст. Після поранення на Грушевського невідомі викрали його разом з Ігорем Луценком і ще одним невідомим євроактивістом із лікарні, катували особливо жорстоко лише за те, що чоловік зі Львова. Його залишили умирати у лісі під Борисполем, хоч, якби надали медичну допомогу, він би вижив: у нього було поранення в око. Зараз говориться про шестеро загиблих, а ще ж є викрадені, доля яких невідомо. Чи живі вони?
При вході в облраду приспущено синьожовті прапори: на них чорні жалобні стрічки. Чорні стрічки і на портретах загиблих.
…Людська колона проспектом Волі рушає від Київського майдану до Театрального, розтягується на сотні метрів. У ній декілька тисяч лучан. Вони несуть портрети загиблих за Україну. Загиблих при Незалежній Україні.
…Я йду у колоні разом з усіма. Назустріч їдуть автівки, маршрутки, автобуси, тролейбуси. Водії сигналять-сурмлять, віддають останню шану синам України. Я бачу їх очі, бачу очі пасажирів. У них скорбота і тривога.
– Луцьк, вставай! Україна понад усе! Луцьк не спи! – гукає людська ріка.
Почуй, Україно! Почуйте, україноненависники! Ми на своїй землі! Ми мирні люди! Ми державники. Ми працьовиті і творящі! За любов до України на Україні вбивати, катувати, викрадати пораненими із лікарень – великий гріх! Військовику, міліціонере, громадянине, не переходь межу, за якою ти можеш втратити ці високі чесноти. За любов до України в Україні потрібно шанувати!
Я бачив сум в очах сивочолого полковника міліції, сум – в очах молодих міліціонерів… Не змушуйте їх іти супроти Любові до України!
…Б’є великий соборний скорботний дзвін…
– У храмі ніде свічку поставити по загиблих… – зітхає знайома і непомітно струшує сльозу зі щоки.
Луцьк жалобить про загиблих і закликає до Миру! 
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото автора.