У
«Волинській ягідці» – свято трударів
Минулої
п’ятниці небо вкрилось важким хмаровинням. Виїжджаючи з Луцька, журналісти
«Волинської газети» вже й не сподівалися на гарні фотокадри. Але в полудень
небо прояснилося і біля адміністративної будівлі ТОВ «Волинська ягідка», яка
знаходиться неподалік Прип’яті на землях Шацької ТГ Ковельського р-ну, просто
неба відбулася урочистість з нагоди Дня працівників сільського господарства. На
зеленім лужку зібрався увесь дружній колектив цього господарства. Керівництво,
бухгалтери, агрономи, інженери, бригадири, механізатори. Настрій в усіх був
святковим, обличчя трударів сяяли від посмішок та очікування подячних слів керівництва.
Ми
завважили, що на столику лежало кілька десятків почесних грамот Ковельської
районної та Волинської обласної рад, чоловічі й жіночі годинники, конверти з
грошовими винагородами.
Розпочав цей
незвичний празник директор ТзОВ «Волинська ягідка» Василь Голядинець.
– У кожну третю листопадову неділю відзначається День
працівника сільського господарства, – мовив Василь Володимирович. – Сьогодні ми
зібралися, щоб підсумувати, що нам вдалося зробити за сезон і подякувати за
сумлінну роботу усім людям, які працюють у сільському господарстві. Особлива подяка
усім вам за посадку нової площі. Ми ні одного вихідного дня не мали. Працювали
й по неділях. Відпочивали хіба що коли дощ ішов. А так практично кожного дня в
полі – субота, неділя. Але роботу, яку поставили перед нам інвестори, ми
виконали. Площа П-3 посаджена, за іншими площами ми здійснюємо догляд і будемо
здійснювати. Дякую. Хай Господь Бог усім вам поверне здоров’я, інвестори щоб
виплачували вчасно зарплату, добра вам і вашим родинам. Настав час і
відпочивати. Хочу подякувати також голові районної ради В’ячеславу Швораку,
який сьогодні приїхав до нас. Підтримка влади також дуже важлива. Ми переконалися
у цьому, коли на нас пішли рейдерські атаки. Обласна і районна ради завжди нас
підтримували, розуміють бізнес і зі свого боку допомагають усім, чим можуть.
Відтак Василь Голядинець запросив до слова голову
Ковельської районної ради В’ячеслава Шворака.
– Мені дуже приємно, що у нас є таке підприємство, створило
робочі місця, наповнює місцевий бюджет, провадить соціально відповідальний
бізнес, бо допомагає і громаді, і в районі, – наголосив В’ячеслав Петрович. – Нещодавно
ми перебували у Старовижівській лікарні. Здавалося б, яким чином ваше
підприємство дотичне до них, але поїхали і вручили концентратори, де спонсором
була і «Волинська ягідка». Завдяки вам долучилися до цієї благородної
ініціативи й багато інших підприємців.
Очільник Ковельської районної ради привітав усіх з Днем
працівників сільського господарства, а відтак став вручати грамоти, годинники,
грошові винагороди.
Користуючись нагодою, журналісти взяли короткі інтерв’ю в
усіх працівників. Ми запитували у трударів про особливості їхньої роботи, відносини
у колективі, сімейні справи.
– Чим
запам’ятався Вам цей сезон, що вдалося зробити? – цікавимося у Олександра Івановича Горпенка, який працює у ТОВ «Волинська
ягідка» на посаді механіка.
– Щонайперше, самовідданістю наших поліських трударів, – каже
Олександр Іванович. – Мені дуже приємно працювати з цими людьми. Кожен знає
своє діло, за першим покликом приходить на поміч товаришу. Маємо дружний і
працьовитий колектив. Радісно усвідомлювати, що всі разом ми піднімаємо
«Волинську ягідку». Не порівняти ті площі, які були раніше, і зараз… Всі
хлопці вклали стільки своєї праці в цю землю, що годі й уявити. Трудилися у
будні і свята, зробили все для того, щоб посадити тут лохину. Тепер любо
глянути. Для нас це не просто День працівників сільського господарства, а й
свято перемоги нашого колективу над болоттям та неугіддями, бо ж ми таки
зробили немислиме: лохина посаджена, всі площі чисті, доглянуті. Можна трохи й
посвяткувати.
Слюсар
Микола Чижевич такої ж думки.
– Працюю тут недавно, та за цей період зроблена
колосальна робота, – мовить Микола
Іванович. – Коли я прийшов, на тих територіях ще росли корчі. А зараз росте
ягода. А який хороший, дружний і працьовитий у нас колектив! Тут нема образ
один до одного. То ж і на роботу йдеш, мов до родини.
Об’їжджаючи з Василем Голядинцем плантації лохини,
завважили, що вони створені на колишніх торфовиськах, болотті, яке було осушене
ще в радянські часи. Працювати важкою технікою для механізаторів тут не так і
просто. Тож, щонайперше, і поцікавилися у тракториста Василя Миколайович
Новачука, як йому їздити по цих полях трактором, чи не доводиться буксувати?
– Так і їздимо. Де забуксував, де проїхав, – щиро
зізнається Василь Миколайович. – Не скрізь рівно.
– За час
доки тут працюєте, скільки разів буксували? – допитуємося.
– На третій площі взагалі не буксував, – каже досвідчений
механізатор. – Були і видолинки, і болотисті ділянки, їх вирівняли, завезли пісок
і обійшлося без буксовки. Все це завдяки трактористам.
Богдан Павловій,
до речі, свого часу відслужив у війську, має звання сержанта запасу, розповів
про свої обов’язки бригадира, які він виконує.
Виявляється, попри цей, майже суто чоловічий колектив, йому, як
бригадиру, влітку більшість часу доводиться працювати
з командою жінок.
– Бо в нас то прополка, то посадка, то збір ягід, –
ділиться особливостями своєї роботи Богдан
Васильович. – Весь час у полі. Буває, долучаються до роботи і мої діти та
дружина. Цього літа на зборі ягід було 320 працівників, більшість – жінки. Доводилося
й інструктажі проводити, і конкретні завдання ставити. Людям потрібно все
розповісти і показати. Хто перший раз, вимагає особливої уваги. А є й такі, що
вже мають досвід роботи з цією ягодою, їздили у Хрипськ, де також є такі
плантації, з ними вже простіше. Коли провести інструктаж, все роз’яснити,
пояснити, люди швидко вчаться.
Володимир
Павлович Бурчак працює у ТзОВ «Волинська ягідка». Згадує, як заливали фундамент,
будували офіс, до речі, дуже вишуканий, із дерева, що тепер рідкість.
– Ще багато чого заплановано зробити, – мовить Володимир
Павлович. – тож розслаблятися ніколи.
– Я працюю трактористом, – долучається до розмови Сергій Олексійович Михальчук. – Маю
великий стаж роботи, стільки зорано, засіяно, зібрано урожаїв, що й годі
уявити. На Т-150, МТЗ тисячі полів об’їздив, трудився у багатьох господарствах,
допомагав людям, зараз працює на китайському «Фотонові».
– Як він зарекомендував
себе у роботі?
– Нормальний трактор. Оправдовує себе.
– Не
ламається?
– По всякому буває.
– Можете
розібрати і скласти цього «китайця»?
– Чому ж ні? Можу. Вже розбирали і складали. Якщо
трапляється якась поломка, раджуся з колегами, як краще її усунути, при потребі
– хлопці й допоможуть.
Максим
Михончук зізнається: «Я працюю лише три
дні. Навчався у Горохівському коледжі Львівського аграрного університету.
Знайомлюся зі своїми обов’ֹязками, з колективом. Самі бачите, хлопці всі
доброзичливі, дружні, прийняли мене у своє товариство, як свого, за що їм
вдячний».
– Працювали усією бригадою, – згадує тракторист Петро Макарович Сацюк. – Бувало, що й буксували, але один одного ніхто
ніколи не кидав. Це завдяки трактористам уся ця робота зроблена. Нам була
поставлена задача і ми її виконали. Навіть у неділю виходили на роботу. Треба
було підтягувати роботу, зробити до дощів.
Тракторист
Іван Оксентюк працює у цьому господарстві лише два місяці.
– Прийшов на посадку лохини, – каже Іван Ярославович, – розрівнював
поля. Складнощів не було. 14 років працював комбайнером, був трактористом.
– Робити зробили дуже багато, – радо підсумовує і
бригадир Василь Віталійович Чижевич. –
Ще недавно там був ліс і чагарі, зараз рівненька, вироблена площа, на якій
висаджені кущі лохини. Робота бригадира передбачає організувати людей, а це
чоловіки і жінки. Мусимо скрізь встигати. Ми й учимо людей, і показуємо, як що
робити. Можемо при потребі і на трактор сісти.
– Чи вигідне
вирощування лохини для нашого краю?
– І важливе, і цікаве, і вигідне, бо людям є робота.
Мабуть, це перше таке масштабне господарство, де може бути задіяно від 300 до
500 працівників. Кожна людина хоче щось заробити. Якщо в когось безвихідна
ситуація, приходить до нас, ми нікого не виганяємо, усім даємо роботу.
– Місцеві
люди тепер мають вибір: піти по чорниці у ліс, або ж на лохину – до вас. Де
можна більше заробити?
– І в лісі можна назбирати ягід, і в нас. Але тут,
починаючи з ранньої весни і до пізньої осені, є робота. Три сезони робимо.
– А я родом із с. Головно, – поважно мовить ще один нас
співрозмовник – тракторист Віктор Семерей. – Дуже радий, що працюю у
«Волинській ягідці». Маємо хороше начальство, яке цінує нашу працю, гарно
ставиться до колективу. І колектив гарний. На заробіток не ображаюся. Ще не
одружений.
У ТОВ
«Волинська ягідка» трактористами працює і троє братів Положевців – Сергій, Ростислав
і Віктор.
– У нас в сім’ї було дванадцятеро дітей, – розповідає
Сергій Пилипович. – Марійка, Анатолій, Василь, Ростислав, Олександр, Віктор, Іван,
Ліда, Тетяна, Сергій. Вже нема Толіка, Колі і Марійки. Марійки я навіть не пам’ятаю.
Всі, окрім одного брата, обзавелися сім’ями, мають дітей. Всі з малечку
привчені до праці. І я заробляю і заробляти буду, з дружиною виховуємо дочку,
був у нас ще й син, на жаль, не стало.
– Як так
трапилося, що всі троє вибрали «Волинську ягідку»?
– Ми живемо поряд у с. Положево. Це близько і зручно.
– Вони усі з дитинства привчені до роботи, люблять
механізаторську справу, землю люблять і вміють на ній працювати, – мовить про
братів-трударів головний агроном «Волинської ягідки» Володимир Галазюк.
– Це можна сказати і про інших механізаторів, які
працюють, – доповнює колегу головний механік Олександр Горпинко. – Вважаю, усіх
потрібно відзначити. Хочу усім подякувати. Якби не їхня сила та уміння, ми б
сьогодні не досягнули того, що маємо. Якщо подивитися на те, що там було – ріс
ліс, лоза, болото. А тепер хлопці своїми зусиллями зробили стільки роботи, що
на сьогодні ми маємо результат. Перо Сацюк, Сергій Махоньчук, Василь Новачук,
Сергій Положевиць, Віктор Положевиць, Віктор Семерей, Іван Оксентюк, Петро
Сацюк і всі-всі зробили немислиме. Хлопці вклали всі сили, які можна.
– Ми
об’їхали площі. Для техніки грунти м’ягкі. Дивувалися, як там було їздити
механізаторам?
– Було і болоття, а були заліснені лозою, сосною, вільхою
і березою. Все це хлопці викорчували, витягли і зробили площу, яка потрібна для
посадки лохини. Тут працюють механізатори зі Згоран, Положева, Головна, інших
сіл. Всі мають досвід, дисципліновані, порядні. Відпрацювали, як належить.
– А Вам як
Вам було працювати з цими козаками? Слухалися?
– Приємно, бо всі хлопці із досвідом, відносяться до
своїх обов’язків відповідально.
– Яка зараз у
вас техніка?
– Маємо «білоруси», «фотони». Її трохи малувато, але якось
справляємося. Площі дуже великі. Якщо
взяти П-1, П-2, їх потрібно обробляти. Окрім того, що ми зробили роботу по
розкорчовці і для підготовки полів для посадки, ще ж потрібно з ними працювати.
Все це й роблять механізатори. У міжряддях вже висіяна трава.
– Для чого
це зроблено?
– Щоб тримати міжряддя. Оскільки тут болотисті грунти, ми
змушені висівати траву, щоб міжряддя не розсувалися. Тим більше, якщо їх
обробляють, скошують траву, то у подальшому збирати ягоду одна приємність. Нема
ніякої пилюки, ягода екологічно чиста.
Для цього і сіється трава.
– Бачу тут
ще й різноманітні плуги та косарки…
– Так. Це також наша техніка. Ми закупили її в Україні,
але вироблена вона в різних країнах, зокрема, і Польщі. Ось косарки
використовуємо для косіння міжрядь. Якщо звернули увагу, з правого і лівого
боку кожного рядка росте трава, коли ми її скошуємо, міжряддя тримається, не
розсувається.
Володимир
ПРИХОДЬКРО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.