Нещодавно майстер лісу ДП «Ківерцівське ЛГ» Степан Демидюк відсвяткував своє 70-річчя. Разом із директором ДП «Ківерцівське ЛГ» Анатолієм Ярмолюком його привітав спецкор газети «Природа і суспільство» Анатолій Мельник, який і розповів про лісовода.
– Мій старший рідний брат Володимир працював майстром лісу і загітував мене вступати після школи до Шацького лісового технікуму, – усміхається Степан Іванович, пригадуючи молоді роки. – У 1966 році я й став студентом-лісівником.
З першого курсу кожен студент мав свою ділянку, де вирощував та доглядав сіянці сосни, дубків.
– Ми їх поливали, доглядали, пересаджували за потреби, – мовить. – Викладачі уважно спостерігали за цим клопітким процесом та ставили нам оцінки. Більшість студентів були хлопці та дівчата з села, які добре працювали на землі та на господарстві. Тож нелегка наука давалась нам добре… А ще так нас перевіряли – чи зможемо працювати із любов’ю та закоханістю у справу, чи зможемо пропускати її через свої душі та серця. Пригадує, що в ті роки люди, особливо сільські, з великою та щирою повагою ставились до лісівників.
– Коли мій брат приїжджав підводою чи на коні до села, то всі бігли до нього… Від старих до малих! Вітались, спілкувались, просити якусь допомогу – дров чи хмизу додому! Він ніколи нікому не відмовляв, – ділиться спогадами. – А майстер лісу чи керівник лісгоспу мали повагу на рівні сільського голови, головного лікаря чи дільничного міліціонера! Зараз цього, на жаль, немає…
Степан Іванович розповідає про свій життєвий і трудовий шлях.
Після закінчення лісового технікуму у 1970 р. Степан Демидюк відслужив у Радянській Армії. Хоча молодий, грамотний, ерудований солдат мав чимало пропозицій від командирів лишатись далі на службі, вивчитись на офіцера, але повернувся на рідну Волинь. До рідного лісу…
– Я далі працював лісником, лісничим, майстром лісу, лісоводом у різних державних підприємствах. Доглядав закріплені за мною ділянки вдень та вночі. Їздив підводою або кіньми. Вже згодом пішли автомобілі та трактори… Щороку ми із колегами висаджували чотири-п’ять гектарів молодого лісу. З нами працювала лісокультурна бригада – п’ять жінок. Цікавий був час! – розповідає Степан Демидюк. – Раніше й уявити не можна було, що таке незаконна вирубка… Що можна приїхати на величезній автівці до лісу, спиляти здорові дуби та поїхати собі спокійно! А зараз серце кров’ю обливається, коли читаєш ці кримінальні новини. Не було й величезних лісових пожеж… Клімат змінюється, дерева гинуть та висихають… Зима без снігу… Це як? Добре, що на Волині боротьба із лісовою злочинністю та протидія пожежам зараз на належному рівні…
Степан Демидюк виховав ціле покоління справжніх лісівників, багато з яких досі згадують вдячним словом свого наставника. До речі, саме завдяки роботі Степан Іванович й познайомився зі своєю дружиною Тетяною Дмитрівною, яка працювала сільською вчителькою. Бо тоді зустрілись у клубі на танцях молоді лісівник та вчитель – вчорашня студентка педагогічного університету… Подружжя виховали сина й доньку, мають чотирьох онуків… У сина – двоє хлопців, а у доньки – дві дівчини! Але Степан Демидюк досі жалкує, що більше ніхто з його великої та дружньої родини лісівником так і не став…
Пропрацювавши у рідних поліських пущах більше сорока років, Степан Демидюк вийшов на пенсію. Але вдома сидіти довго не зміг. Душа тягнула знову до природи… У 2015 році він повернувся до рідного Ківерцівського держлісгоспу. Знову майстром лісу – як і в молодості! І упізнав у своєму обході ті дерева, які садив із колегами ще у 70-і роки минулого століття. Нині це стрункі, могутні, гарні дуби, сосни та берези… Тож ветеран навіть не зміг стримати сліз, обійнявши стовбури красенів… Так і доглядає, плекає та оберігає красу рідного лісу досі. А ще неабияк радіє, що у лісі за покликом серця зараз куди частіше працюють молоді хлопці та дівчата… Кожного року їх більшає. Тож ветеран сподівається, що у нашому суспільстві знову відновляться справжні повага та шана до представників цієї важкої та важливої професії.
Анатолій МЕЛЬНИК.