Як
у 69 знову стати студентом і носити звання ІТ-шника, – історія Петра Пеха.
Сьогодні він жартує: «Ми відкрили кафедру
комп’ютерної інженерії і майже нічого не розуміли у тому, що зробили». Втім, за
роки плідної роботи, кафедра досягла рівня однієї із найуспішніших у Луцькому
НТУ, а її колектив став гордістю далеко за межами вузівських стін.
Людина, яка могла би бути головою колгоспу, а
натомість зробила вагомий вклад у розвиток ІТ-освіти на Волині: він
захоплюється математикою, обожнює спілкування із студентами, охоче розповідає
про досягнення внуків і з теплотою згадує улюблену собачку Альму. Про головну
місію життя, підхід до молоді, як бути у тренді і стати студентом у 69 –
напередодні свого сімдесятирічного ювілею розповів завідувач кафедри
комп’ютерної інженерії та кібербезпеки Петро Антонович Пех.
-
Розкажіть про ваше становлення у науці, де здобували освіту і чому обрали саме
фах інженера-електромеханіка?
Оскільки я простий хлопець з села, батьки дуже
хотіли, щоб я вивчився на агронома, або став головою колгоспу. Тож, вибір
зупинився на Львівському лісотехнічному інституті (спеціальність «Лісове
господарство»). Ідеаліст по натурі, я дуже хотів займатися наукою, але коли
зрозумів, що на моїй спеціальності цієї справи мало – прийняв рішення змінити
профіль. Так і потрапив на факультет автоматизації виробничих процесів,
спеціальність «Інженер-електромеханік».
Потому, за розподілом мав би працювати в
Міністерстві лісової промисловості Білорусі. Але, через ряд певних обставин,
обміняв своє місце на посаду головного інженера на далекому Сахаліні.
Далі був рік армії у радіотехнічних військах, тоді аспірантура, згодом – робота
на кафедрі технології пиломатеріалів у тому ж Львівському лісотехнічному
інституті.
-
Чому вирішили не продовжувати діяльність у Львові, який, здавалося б, має
більше перспектив для розвитку у науковій сфері?
Оскільки я родом із Волині, сама доля мені веліла
сюди переїхати. Насправді, повернувся на свою малу Батьківщину я завдяки Віктору
Володимировичу Божидарніку. У Львові були спільні знайомі, які звели нас саме в
той момент, коли він підшукував працівників у свій університет. А у мене тоді
дуже гостро стояло питання житла. Я саме одружився і з гуртожитка нас виселили.
Тож Віктор Володимирович, можна сказати, заманив мене обіцяною квартирою, яку я
й отримав буквально через пів року. Так, восени 1977 року я приїхав у Луцьк.
-
Ви очолюєте кафедру комп’ютерної інженерії ще з 2009 року і до сьогодні. Що за
цей час вдалося впровадити та змінити на кафедрі?
Думаю, можна сказати, що я був одним з ідейників її
заснування. Спочатку відкрили кафедру прикладної математики, але ми не хотіли й
чути в назві слово «математика». А уже з 2003, коли я почав керувати нею,
переформатував у кафедру комп’ютерної інженерії. Тож, почалася вона з відкриття
однойменної спеціальності, в якій ми на початках зовсім нічого не розуміли.
(Дістає та демонструє папку, в якій зберігається
історія кафедри з 2005 року,- ред.)
Аби довго не розповідати, наведу простий приклад. Що
таке кафедра тоді? Один комп’ютер, 7 чи 8 чоловік, а з них лише двоє кандидати
наук. Що таке кафедра зараз? 6 комп’ютерів і 19 крутих фахівців.
Важливим досягненням також є відкриття спеціальності
«кібербезпека». Особливо гостро це питання стояло у 2013 році, адже захист
інформаційного простору у критичний неспокійний час – одне з пріоритетних
завдань держави.
Але відверто скажу: найбільшим здобутком на даний
момент вважаю свій колектив, адже мені вдається втримувати цих потужних
спеціалістів з ІТ уже протягом стількох років. А це дуже складно, враховуючи
заманливі пропозиції та варіанти заробітку за межами університету.
А взагалі, я глибоко переконаний, що на все свій
час. Таку посаду має займати людина віком 40-50 років, не більше. Це доволі
важка праця і вона вимагає молодої енергійної крові. Тому уже давненько
розмовляю з керівництвом про те, що готовий поступитися місцем і виконувати
менш складну та відповідальну роботу.
-
Як вдається конкурувати із молоддю, адже встигати за сучасними надбаннями у
сфері ІТ доволі непросто?
Завдяки постійному навчанню. Людина, яка обирає наш
фах, який сам по собі дуже динамічний, повинна постійно вчитися. І у
цій справі вік немає значення. Бо ж якщо перестаєш вчитися – деградуєш.
Наприклад, минулого року я знову став студентом і в
результаті отримав сертифікати з програмування мовою С від фірми «Cisco», а
також підтвердив рівень знання іноземної мови на В2.
Біля студентів потрібно бути й самому студентом.
Показувати їм своїм прикладом, що вчитися не просто необхідно, а й цікаво і
корисно. Це своєрідна гра, коли ти можеш дати їм завдання, які сам уже виконав.
Студентам важливо бачити не твій кіч, а твою справжню професійність.
-
Що найбільше любите у своїй роботі?
Перш за все, спілкуватися із молодими людьми.
Можливість почерпнути енергії, почути свіжі погляди. Робота з молоддю
підштовхує до життя, робить його інакшим.
А другий момент – те, що все життя я викладав дуже
чесну дисципліну, яку не потрактуєш, не підлаштуєш, не деформуєш… Якщо я ще 50
років тому казав, що 2 на 2 в десятковій системі числення дорівнює 4, а в
двійковій – ні, то так воно і є досі. Я вчу чесних, правдивих і потрібних речей.
А ще, дуже люблю працювати з іноземцями. Відчуваю на
собі місію показати їм нашу країну з найкращого боку, ну принаймні те, що в
моїх силах.
-
Чи переймають ваші діти, онуки бажання займатися наукою?
Я маю дві доньки. Молодша – Ірина, живе в Луцьку, а
старша – Наталя, у Волгограді (Росія). У них по двоє дітей. Найстарший внук –
Олег, цього року закінчив Волгоградський аграрний університет (спеціальність
«Агрономія»). Я, як ви уже знаєте, теж агрономом починав, тільки лісовим. Але
паралельно він вивчав самостійно ІТ-шну справу, має багато сертифікатів і йде у
фірму працювати ІТ-спеціалістом.
Внучка Таня минулого року закінчила школу з золотою медаллю і вибрала напрямок
«Іспанська та англійська філологія». Ми з нею цілий рік займалися англійською і
математикою он-лайн.
Ярослав (живе у Луцьку, – ред.) має схильність до знання мов, йому легко
дається англійська, а от польську не взлюбив… не подобається йому «пшикати». (сміється,
– ред.)
А от наймолодша, стала мені подарунком на 60-ий день народження. Вона дуже
творча, знімає відеоблоги у «Instagram» і уже в 10 має яскраво вираженні
організаційні здібності.
Ми з дружиною постійно займалися дітьми, так і з
внуками – завжди ними цікавимося. Якось мені легко вдавалося поєднувати роботу
і сім’ю. Одне одному ніколи не заважало.
-
За роки роботи в університеті мабуть уже знайшли своє улюблене місце, де
знаходиться цей затишний куточок?
Взагалі, мої улюблені аудиторії – 303, 303А (поряд
із відділом кадрів). Там тепло і найкраще устаткування, як на мене. Тож
найчастіше мене можна знайти саме на третьому поверсі.
Люблю бувати на кафедрі. Тут колектив, колеги… мені
дуже подобається, коли ми всі разом збираємося і проводимо час.
-
Що вважаєте своєю основною місією у професійній діяльності? Вона уже
реалізована чи ще знаходиться у планах?
Чесно кажучи, віднедавна почав замислюватися над цим
питання. Бо ж коли тобі 70 – різні думки приходять у голову. Так от, поки
думав, дійшов такого висновку: свою місію я вбачаю у тому, аби на Волині
існувала та потужно розвивалася ІТ-шна галузь. Щоб студентам було де вчитися,
тоді є шанс, що більшість з них лишиться десь поблизу і розвиватиме свою
діяльність.
А все ж, моєю основною метою є те, аби кожен мій
студент знайшов хорошу високооплачувану роботу, був справжнім спеціалістом і
своїй сфері і згадував нас як місце, де його роки не пройшли дарма.
-
Яким бачите майбутнє Луцького НТУ?
Якщо ми говоримо про найближче майбутнє, то бачення
у мене дуже конкретні: хочу, аби університет оновив комп’ютерну техніку. Щоб
потужні нові комп’ютери були не лише у нас, а на кожній кафедрі, адже ми живемо
у час технологічного прогресу, коли навчальний процес напряму залежить від
новітніх технологій. Навіть іноземну мову вивчають за допомогою спеціальних
комп’ютерних програм, ютуб-каналів та навушників.
Ще хочу, аби усі предмети викладалися виключно за
допомогою комп’ютера. Якщо техніки немає на кафедрі – вона уже відстає. Якщо
викладацький склад не подолав мовний бар’єр – він відстає. Фах –
перше місце, технології – друге, мова – третє, – ось це головна формула
кваліфікованого спеціаліста.
А ще, викладач має заробляти від 1000 доларів – саме
матеріальна складова залучить сюди більше фахівців та зможе
підвищити рівень якості освіти на дуже багато щабелів.
Інформаційний
відділ Луцького НТУ.