Страшні
цифри статистики цієї трагедії, жахливі її знімки, болючі спогади… Але найгірше
те, що так над людьми знущалися… люди. Чи можна таке прийняти й усвідомити, щоб
пробачити?
Сьогодні, 28 листопада – День пам’яті
жертв Голодоморів. О 16.00 українці запалили свічку пам’яті, бо ми вміємо
цінувати життя. А за годину до того від Театрального майдану до Замкової площі
міста лучани пройшлися багатолюдною скорботною ходою. Мерехтіли свічки, діти
тримали у руках колосся, усі помолилися.
Керівники міста та області, військові,
правоохоронці, учні та студенти і навіть зовсім малі рушили колоною до
пам’ятного знаку Християнському милосердю волинян, що на території
Хресто-Воздвиженського храму. Квіти та колоски пшениці поклали і до пам’ятного
знаку жертвам політичних репресій на Замковій площі.
Панахиду за померлими від
Голодоморів відслужило духовенство Української Православної Церкви Київського
патріархату на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом.
– Ми сьогодні згадуємо тих, хто
відійшов у світ інший не за своєю волею, не проживши тут щасливого земного
життя… – зазначив Владика Михаїл.
– Тоталітарний режим, щоб упокорити
наш народ та не допустити визвольної боротьби за незалежність України, прирік
на голодну смерть мільйони невинних людей, – сказав Луцький міський голова
Микола Романюк.
Жертв геноциду українського народу присутні
на Замковій площі вшанували хвилиною мовчання.
…16 лютого 1933 р., коли багато
тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично
заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухания й смерти на
грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам дали розпорядження при реєстрації
смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934-му надійшло нове
розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932-1933 рр. відіслати
до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені.
Так від нас ховали факт масового
свідомого знищення…
У повісті «Все тече» (1955 -1963
рр.), яка вперше надрукована в ФРН 1970 ро. Василь Гроссман описав події в
Україні у 1933 році, зокрема, Голодомор, репресії, антигуманність комуністичної
ідеологічної системи. Ось – одна з цитат: «А наказ – убити голодом селян в
Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми… Шукали зерно, неначе не
хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби
перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи
скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а
навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало – забракло
в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.
А коли ще з сіл везли зерно, навколо
пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з’їхав,
кричить: «Горимо, небо горить, земля горить!».
Ні, небо не горіло, це життя горіло…
Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім – середній вік…
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
автора.