Зустріч із Яцківим

Бійці про комбрига: «Він єдиний нам не брехав».
Командир 51 бригади Володимир Яцків приїхав відвідати поранених. Разом із головою облдержадміністрації Володимир Гунчиком вони відповідали на запитання бійців, котрі нині лікуються у Луцькому гарнізонному госпіталі, а також вручили почесні грамоти та пам’ятні подарунки за мужність та героїзм, виявлені під час захисту територіальної цілісності України.
Під час одного із недавніх візитів до місцевого  військового госпіталю Володимир Гунчик пообіцяв пораненим бійцям організувати їм зустріч з комбригом Яцківим. І слова дотримав: така зустріч, а затим і відверта розмова відбулася на подвір’ї госпіталю 4 листопада.
Полковник Володимир Яцків повернувся до рідної йому 51 ОМБР лише наприкінці жовтня. Упродовж двох місяців батьки військовослужбовців разом із керівництвом області добивалися цього. Яцківа усунули від командування бригадою одразу після трагедії під Волновахою. Комбриг Павло Пивоваренко, який зайняв його місце, зник безвісти після подій під Іловайськом (від бійців часто можна почути, що він втік до Росії, а то й узагалі воює на боці ДНР). Потім деякий час 51-ю командував полковник В’ячеслав Заболотний. І лише у жовтні, коли було оголошено про розформування 51 ОМБР, Володимир Яцків повернувся на свою посаду. Він і досі має величезну довіру в рядах своїх підопічних. «Це єдиний, хто нам не брехав», – відверто говорять про Яцківа військовослужбовці 51-ї бригади, які нині лікуються у Луцьку.
Саме там, на подвір’ї Луцького гарнізонного госпіталю, де нині перебуває на лікуванні 267 учасників АТО, Володимир Гунчик та Володимир Яцків зустрілися із частиною пацієнтів госпіталю, вислухали запитання та зауваження, відповіли на кожне з них. Найчастіше вони стосувалися подальшої долі 51 бригади, заборгованості із заробітної плати, оформлення довідок про участь в АТО, тощо.
Рішення про переформування 51-ї бригади прийнято. Наразі, за словами Володимира Гунчика, її «бойовий кістяк» – проходить реабілітацію та лікування у госпіталях, санаторіях, реабілітаційних центрах, лікарнях, у власних домівках…
«Це ті, хто не сховався. Але є частина тих, хто в бігах. І це проблема», – зауважив  Володимир Гунчик. Нині на рівні області зробили все, аби бійці могли відновити здоров’я: створено реабілітаційний центр на базі госпіталю для інвалідів війни, напрацьовують механізм оздоровлення учасників АТО у пансіонаті «Шацькі озера», тощо.
До 14-ї бригади увійдуть лише чотири підрозділи 51-ї: реактивний дивізіон, танковий батальйон, протитанкова батарея і рембат.
«Усі інші будуть передаватися на інші частини. Це не називається «розпорошенням». Називайте речі своїми іменами. Чотири  підрозділи залишаються в складі бригади. Ми зараз максимально стараємося зберегти людей шляхом переведення в саме до них. Але я не буду стояти за тих людей, які покидали зброю і повтікали. Ті, які у відпустках і в госпіталях, ті, які ходять на службу, які себе проявили нормально, залишаться. Це дуже невеликий відсоток, на жаль. В районі півтори-двох тисяч. Зрозумійте: коли щось створюється нове, це завжди тішить людей, радує. А коли йде процес розформування, звичайно, що є певні морально-психологічні проблеми. Я роблю все можливе, щоб враховувати побажання особового складу. Враховуючи те, що це люди, які пережили стресові ситуації, частина з них буде направлятися в інженерно-будівельні батальйони. Це вже не бойова бригада, а другорядні завдання на другому-третьому рубежі,» – запевняє Яцків.
Хто саме стане на чолі новоствореної 14-ї бригади, невідомо. Володимир Яцків коментує по-офіцерськи: мовляв, де скажуть, там і служитиме. Але того, що йому болить доля 51-ї і рішення про її розформування йому – «як ножем по серці», не приховував:
«Звичайно, для кожного командира розформування його бригади, це як похорон. Я вважаю, що вона не заслужила такого. Але рішення прийнято».
Хто для нього бійці 51-ї: герої, дезертири?.. На це питання комбриг відповідає щиро: «Мої солдати. Мої діти. Я сприймаю їх тільки так. А називати дезертирами чи як інакше, хай береться суд. Не я».
Аби підняти моральний дух пораненим, які пройшли пекло Сходу, п’ятьом із них цього дня Володимир Гунчик та Володимир Яцків вручили відзнаки:  Ігореві Бігуну, Олександрові Демидюку, Романові Попіку, Олександрові Трачуку, Михайлові Шмизі.
…«Я з села Переславичі Іваничівського району, призваний ще навесні, під час першої хвилі мобілізації. Потім було Рівне, Волноваха, Миколаїв, Маріуполь, Докучаєвськ… – описує свою «військову географію» Роман Попік. – Наступали на нас, біля мене впав снаряд. Я втратив свідомість. Коли прийшов в себе, почали відступати. Після поранення приїхав одразу на Волинь. Лікуюся вже другий місяць. Стопа перебита навпіл. В голові шумить досі…».
«Найстрашніше – це заснути», – додає уродженець с. Нові Підцаревичі Михайло Шмига, який із контузією теж тривалий час в госпіталі. Хлопці   просять не забути подякувати від їх імені волонтерам. Не нарікають на лікування в Луцьку. Не проти згодом і пройти реабілітацію на Шацьких озерах
 «Я там ще зроду і не був», – відверто заявляє Михайло.
Підуть чи ні ці хлопці знову на фронт? Схоже, на це питання ці мужні воїни вже знають відповідь, однак кажуть: «Це залежить від командирів. І від нашого здоров’я. Добре, що повернувся командир бригади Яцків. Він, ще коли ми були в Рівному на полігоні, єдиний нам не брехав про те, що чекає нас попереду».
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.