Якщо один із політиків колись назвав очолювану Володимиром Литвином Народну Партію «партією збитих льотчиків», які під тиском обставин змушені опановувати інші спеціальності, то групування окремих структур та людей довкола «Батьківщини» нагадує формування якогось підрозділу з числа решток представників найрізноманітніших родів та видів військ, яким просто не залишилося іншого шансу на порятунок, ніж поринути в гарячі обійми біло-сердешних, одягнути на голови кашкети з червоними серцями та погодитися на всі умови нового командування…
Отже, допоки Юлія Тимошенко понад рік знаходиться в ізольованій палаті лікарні Харківської залізниці та вперто не бажає ні повертатися в Качанівську колонію, ні відвідувати судові засідання, її соратники на волі намагаються зібрати в кулак досі розпорошені та різнокольорові структури, щоб «єдиним фронтом» іти не тільки на вибори Президента України, але й на вибори місцевих рад.
Власне, зрада партійної дисципліни та манкуртування гасел, із якими нинішня когорта «опозиціонерів» виступала передминулими виборами до Верховної Ради України, стали очевидними ще після того, як ЦВК зареєструвала виборчі списки партій. І виявилося, що задля теплого місця в прохідній частині списку «Батьківщини», багато хто ладен написати заяву про вихід зі своєї рідної партії.
Так Арсеній Яценюк у статусі безпартійного залишив напризволяще рідний «Фронт Змін». Анатолій Гриценко – забув про «Громадянську позицію». Вячеслав Кириленко – позбувся партійності власної «За Україну!». Борис Тарасюк – Народного Руху України. А Сергій Соболєв (глава тіньового Уряду України) – партії «Реформи і Порядок»… Взагалі, про якусь послідовність Олександра Турчинова, який за відсутності Юлії Володимирівни виявився «головним на хазяйстві», тут говорити взагалі недоцільно: у список «Батьківщини» записали навіть безпартійну дружину колишнього лідера «Народної Самооборони» Юрія Луценка – бізнесвумен Ірину Степанівну… Бо ж Юрій Віталійович, вийшовши на свободу, не захотів повертатися до лав «Батьківщини», а створив власний політичний проект – рух «Третя Республіка»! А Ірина Луценко так народним депутатом від «Батьківщини» й залишилася… Номінально, звичайно.
Як бачимо, коли ще рік тому центральні вожді закопали «до кращих часів» свої партбілети та позривали з плечей погони з маршальськими знаками відмінності, то чи варто було сподіватися, що не настане час капітуляції й для їхніх низових лідерів? Кілька тижнів тому екс-фронтозмінівець, екс-заукраїнець і екс-нацальянсівець Ігор Гузь та екс-демократ, екс-уенпіст, екс-батьківщинівець і екс-заукраїнець Богдан Шиба (екс-мер Луцька) уже спробували пояснити, на яких умовах долучаються до ВО «Батьківщина». Щоправда, нині діючий керівник облорганізації білосердешних, секретар Луцької міськради Григорій Пустовіт на цю прес-конференцію не прийшов. Словом, промовчав аж надто голосно. Бо коли знову було озвучено тезу про об’єднання навколо «Батьківщини», то з Григорієм Пустовітом поруч знаходився лише один Ігор Гузь, решта – Володимир Банада (НРУ), Олександр Мартинюк (ПРП) – виявилися «молодим вином» зі старої політичної бочки.
Щоправда, великих дивідендів із цього майже ніхто, крім Ігоря Гузя, й не отримав. Бо на об’єднавчому з’їзді партій, які називають себе опозиційними, до ВО «Батьківщина» влилися облосередки «Фронту Змін», «Реформ і Порядку» та Народного Руху України; Ігор Гузь і Петро Кравчук були обрані членами Центральної контрольно-ревізійної комісії партії, в політраду делеговано Григорія Пустовіта, Віктора Олійника і Ярослава Федорчука.
Про Ігоря Гузя, нинішнього депутата облради від одного з округів Старовижівщини, висунутого партією «За Україну!» та екс-кандидата в народні депутати України по Ковельському округу №21 (його кандидатуру було погоджено з «Батьківщиною»), здається, вже все сказано вище. Як і про Григорія Пустовіта, що прийшов на зміну екс-голові облради Анатолієві Грицюку. А от про інших волинських білосердешних достойників треба нагадати детальніше.
Хто такий Петро Кравчук? Колишній бізнесмен, який під час урядування Юлії Тимошенко виявився біля керма «Укравтодору» і який нічим особливо іншим не запам’ятався, крім того, що за бюджетні гроші збудував дорогу в рідне село та залишив замість автомагістралі на трасі Ковель-Ягодин лише гори щебеню. На минулих парламентських виборах його кандидатуру «Батьківщина» висунула кандидатом по Луцькому округу №22, проте шансів у Петра Олексійовича фактично не було ніяких: із одного боку – Ігор Палиця, з другого – зрада навіть тих медіа-ресурсів, які здавна вважаються бійцями білосердешного ідеологічного фронту.
Віктор Олійник – теж із колишньої обойми Анатолія Грицюка. Отримавши за часів керівництва Анатолієм Петровичем облрадою непогану посаду, він згодом потрапив у список партії та став народним депутатом України. А от на виборах восени 2012-го його кандидатуру «запхали» в другу сотню, тому залишилося втішатися київським житлом та роботою в апараті «Батьківщини».
Щодо Ярослава Федорчука, то це – 76-річний уродженець с. Несвіч Луцького р-ну, який у радянські часи успішно просувався компартійною драбиною Івано-Франківщини, а з появою в Києві Павла Лазаренка – осів у кабінетах Кабміну. Зараз Ярослав Петрович – народний депутат України від списку біло-сердешних та заступник голови ВО «Батьківщина» з організаційної роботи.
Ось така «зведена рота» людей різного віку, досвіду, минулого та, вочевидь, і майбутнього, й сформувалася на Волині в середовищі «Батьківщини». Як ця різновекторна «бойова одиниця» збирається порозумітися з іншими опозиціонерами – насамперед «УДАРом» і «Свободою» – сказати майже неможливо. Проте існує велика ймовірність того, що саме ці сили не сформують чогось на зразок «антигітлерівської коаліції», а одразу розпочнуть між собою «холодну війну». Бо ті, хто підтримує Віктора Януковича, бачать лише кандидатуру Віктора Федоровича на президентських виборах 2015-го. А ті, хто проти нього, ніяк не можуть знайти вірної дороги серед трьох політичних сосон – Віталія Кличка, Олега Тягнибока і, звичайно, Юлії Тимошенко.
А раз так, то буде правим той, хто спрогнозує ще один варіант подальшого розвитку подій: наші «підпалені танкісти», «втоплені моряки», «скалічені сапери» чи «піхотинці без патронів» ще не один раз збиратимуть прес-конференції, щоб укотре повідомити про чергову зміну свого політичного дрейфування.
Бо, як кажуть, «любов приходить і відходить, а їсти хочеться завжди»… Особливо, коли казанок спільний, а рук із ложками – багато.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото прес-служби ВО «Батьківщина»: під час об’єднавчого з’їзду люди тримали й такі красномовні плакати, де на першому плані – Юлія Тимошенко, а всі інші – на задньому.