1030-річчя: 1000 і 30 років

Володимир-Волинський
міський голова Петро Саганюк розповів про найголовніше, чим живе Княжий град і
яким він стане у майбутньому.

Ми спілкувалися напередодні відзначення 1030-річчя
Володимира-Волинського, коли всі в місті готувалися до велелюдного та цікавого
свята. Клопотів у Петра Даниловича було чимало, але він знайшов час і
можливість поспілкуватися і на святкові теми, і на буденні.


І ось настала 1030-та річниця Княжого граду! Зазвичай із нагоди таких славних
подій усталено запитувати про якісь грандіозні досягнення, та ми прекрасно
розуміємо, що великі успіхи складаються з суми менших за масштабом, але дуже
важливих для людей звершень… Петре Даниловичу, з якими думками зустрічаєте
круглу дату Володимира-Волинського, тим паче, що в його історії Ви особисто теж
посідаєте значне місце: на чолі міської громади вже фактично 30 років!

– Дійсно, наше славне місто відзначає 30-річчя після
першого тисячоліття… Не можу розписуватися за попередніх 1000 літ, але за
тридцять недавніх – скажу, бо, дійсно, в листопаді 1988-го мене вперше обрали
міським головою… Складний це був період, який передував відродженню незалежної
Української держави, але саме тоді мені судилося отримати шанс активно
долучитися до розбудови Княжого граду. З невеликими перервами, але з тих пір –
я завжди з Володимиром-Волинським і нашими чудовими людьми.


Коли було складніше: тоді чи тепер?

– Легких періодів ніколи не буває. Про 90-ті роки,
мабуть, і розповідати не варто: люди середнього і старшого покоління
пам’ятають, що тоді довелося пережити… Вікопомним став 1991-ий рік, коли
Україна стала незалежною. Тоді почався новий відлік в розвитку нашого міста. На
початках економічна ситуація була сприятливою, але якось так сталося, що, на
жаль, основні фонди та крупні промислові підприємства внаслідок не зовсім
правильно проведеної приватизації не стали надійними союзниками громади в
розбудові кращого життя. Чомусь так сталося, що головна вигода від зміни
власності припала лише окремим особам, тоді як основна маса людей залишилися ні
з чим. Багатії намагаються керувати не лише заводами чи фабриками, але й
державою, і, як бачимо, не зовсім успішно в них це проходить… Але ніколи не треба
озиратися на інших, треба працювати самому та заохочувати до звершень інших. За
таким принципом всі ці три десятки років і працюю. Так живе та працює і
переважна більшість мешканців нашого славного міста. Тому нам спільно я чим
пишатися. Наприклад, сьогодні більша вулиць міста заасфальтовані, роботи
продовжуються, і до кінця цього року нове сучасне покриття отримає ще як
мінімум 15 доріг.


На жаль, колишні флагмани промисловості всесоюзного масштабу, здебільшого,
припинили свою роботу…

– Коли їх зводили, то керувалися масштабними
завданнями. Заводи і фабрики розраховувалися не лише на велику кількість
готової продукції, але й на достатню сировинну базу. Для прикладу – наш завод
молокопродуктів, який був розрахований на переробку 500 тонн молока на добу. Де
взяти таку кількість зараз, коли і в нашій області спостерігається спад
молочного тваринництва? Для одного нашого підприємства потрібно, щоб кожного
дня все молоко з господарств шести навколишніх районів, доставлялося на
переробку саме сюди… Тому важко говорити про «друге дихання» цього
підприємства. Дуже шкода, що бездіє цукровий завод, наймолодший із усіх
чотирьох на Волині. Можливо, що такої кількості нашим сільгоспвиробникам і
переробникам і не потрібно, але хоча б три з них могли б працювати на повну
потужність, і наш у тому числі. Але він стоїть, не платить податків і не дає
роботи мешканцям нашого міста. Цей негативний результат – також «плід»
бездумної приватизації. Який вплив має міськрада на господарів, які знаходяться
в Києві? Ніякого! Схожа картина стосується і місцевого консервного заводу. З
одного боку ніби й користується попитом якісне дитяче харчування, але на
практиці через високу собівартість наші виробники його не продукують.


Але натомість виробнича ініціатива проявляється на інших прикладах!

– Звичайно! Як не загадати про фактично новий
виробничий цикл «Гербор-холдингу», який створили наші бізнесмен Олег Борбелюк
та Валерій Гершон! Вони створили понад 700 робочих місць, справно сплачують
податки до бюджету, їхні фахівці виготовляють меблі, котрі користуються великим
попитом далеко за межами області. Розвивається підприємницька ініціатива і на
меншому рівні, тож понад 200 підприємців також знайшли свою нішу в ринкових
умовах і також в силу своїх сил і можливостей поповнюють казну Княжого граду.


Місто активно розбудовується…

– Це – результат багаторічної і системної роботи на
всіх рівнях. У 1991-ому році ми отримали й велику кількість довгобудів, із
якими треба було щось робити. В деяких інших містах від них чимскоріше
позбавлялися, а у Володимирі-Волинському – доводили до пуття. Назву хоча б адмінбудинок
банку, споруда по вул. Ковельській… За цей час буквально з нуля створили й нові
об’єкти соціальної інфраструктуру. Маю на увазі першу школу, школу-інтернат для
дітей із вадами слуху (чи не найкращу серед споріднених закладів в усій
державі!), приведено до належного стану міський стадіон, зведено спорткомплекс
і плавальний басейн… Нехай хтось в інших містах, набагато багатших і більших
від нашого, зможе похвалитися, що, наприклад, звів плавальний басейн!


Але і на Сонці є плями…

– У розвитку інфраструктури не все залежить від
міської громади та обраної людьми влади… Не все від нас залежить. Той самий
багатостраждальний довгобуд по вул. Академіка Глушкова (який не один рік
намагається ввести в експлуатацію військове відомство) якби належав міській
громаді, то, повірте, люди в цьому 44-квартирному будинку для військових і
сімей учасників АТО вже давно відсвяткували б новосілля! Я розумію, що в армії
багато інших проблем, тому цей об’єкт не належить до пріоритетів… Україна
продовжує війну на Сході. Наше місто вже втратило на фронті 20 своїх найкращих
синів, але фактично всі родини полеглих Героїв із допомогою державних коштів та
грошей із міського бюджету вже отримали квартири… Знаю, що вдовам це чоловіків
не замінить, як і сиротам – батьків, але робимо, що можемо, аби гідно ставитися
не лише до пам’яті наших славних хлопців, але і їхніх рідних та близьких.


Історично та географічно Володимир-Волинський – це чи не перше найбільше
українське місто, яке межує з іншими країнами. Відомі позитивні результати
вашої співпраці з закордонними партнерами, а на якому етапі вона зараз?

– Традиційно в нас склалися дуже хороші стосунки з
містами-побратимами. Наприклад, зараз із німецьким Цвіккау спільно працюємо над
інвестиційним проектом, який у разі реалізації суттєво допоможе нам вирішити
чимало нагальних питань. Зазвичай хороші стосунки з польськими Кентшином і
Грубешовим. Із останнім, до речі, ми виграли міжнародний проект «Чиста вода на
Прибужжі» на суму 2 млн євро, і це дозволило створити нові свердловини,
спорудити новий водозабірник, забезпечити централізованим постачанням ті
мікрорайони Володимира-Волинського, де раніше води не було. З закордонними
партнерами у нас співпраця предметна і конкретна. Тому переконаний, що спільно
ми реалізуємо ще не один намір на благо Княжого граду!


Місто над Бугом завжди славилося своєю міжконфесійною і міжнаціональною
толерантністю. А як зараз?

– Міська влада твердо дотримується принципу, що не
треба людям вказувати, яким богам молитися і в які храми ходити. Тому бачимо
гармонійний розвиток і в цій духовній сфері. В древньому Володимирі успішно
серед інших функціонують різноманітні гілки християнства, в тому числі
православ’я Київського і Московського патріархатів, Греко-католицька і
Римо-католицька церкви. Радію, що духовні отці чудово розуміють, що на все воля
Божа, і майбутнє залежить від волі Всевишнього, а не когось із мирян, які,
здебільшого, живуть суєтою суєт…


Кого чи що Ви відзначите напередодні ювілею?

– Найголовніший герой нашого свята – це простий
житель нашого міста! Він – основа основ! Тому низький уклін кожній людині
Володимира-Волинського, яка щоденною працею робить Княжий град кращим в усіх
сферах. Звичайно, міська влада нагороджуватиме кращих із кращих на місцевому
рівні. Знаю, що чимало відзнак приготували й на рівні області. Приємно
здивуємося, коли когось нагородять і на рівні держави.


Якщо абстрагуватися від сьогоднішніх реалій… Петре Даниловичу, яким бачите
Володимир-Волинський, наприклад, через 20 літ, у день його 1050-річчя?

– Ну, знаєте, мені особисто до цієї дати ще дожити
треба… А якщо серйозно, то переконаний: через 20 років наше місто зміниться в
кращий бік. Воно й так набуває сучасного європейського вигляду, а тоді він
стане характерною ознакою. І тут повинні жити щасливі, здорові, духовно багаті
і матеріально забезпечені люди. Такі, які нічим не будуть відрізнятися від
мешканців країн Європейського Союзу. Але щоб так сталося, треба багато
працювати. Кожному, не лише міського голови, виконавчого комітету,
депутатського корпусу, керівників установ чи організацій. Вірю в реалістичність
такого прогнозу, знаю, що Володимир-Волинський не буде острівцем благополуччя в
державі, бо й Україна зміниться на краще.


Що скажете землякам із нагоди свята?

– Від щирого серця вітаю громаду нашого славного
міста, усіх волинян із 1030-річчям Княжого граду! Був він у сиву давнину
столицею Волині та Галичини, але історія виявилася милосерднішою до молодшого
Львова, і він спробував перехопити ініціативу. Що ж, Місто Лева отримав
розвиток, а Місто над Бугом – історію і перспективу розвитку!


Дякую за відвертість!

Інтерв’ю
вів Володимир ДАНИЛЮК.

На
фото Юрія ЯКОВЮКА і Богдана ГОНЧАРУКА: Володимир-Волинський міський голова
Петро Саганюк у наші час і 30 років тому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *