Привілеї та їхня роль у середньовічному міському самоврядуванні
31 липня ми вважаємо днем, коли Луцьк отримав магдебурзьке право, що стало важливим етапом в розвитку міста. Це рішення не лише змінило правовий статус Луцька, а й заклало фундамент для його економічного та соціального розвитку.
Саме тому сьогодні “Волинська газета” розповість, як це сталося і що це означало в контексті розвитку Луцька як економічного і правового центру регіону.
У часи Середньовіччя та раннього Нового часу міське життя, права й обов’язки мешканців, а також пільги і вольності регламентувались привілеями, наданими великокнязівською або королівською владою.
Термін “привілей” походить від латинських слів «privus» (окремий) та «lex» (закон) і означає документ, що створював нові правові відносини для окремих осіб або громад.
Привілеї могли бути довічними, якщо не містили часових обмежень, однак кожен новий володар мав право змінити або скасувати їх. Вступаючи на трон, король зазвичай підтверджував права та привілеї міст і соціальних станів. Великі міста намагалися отримати окреме підтвердження всіх своїх прав і привілеїв від нового володаря, що стало своєрідним ритуалом.
Луцьк і маґдебурзьке право
Луцьк отримав перший привілей, що містив згадки про магдебурзьке право, у 1432 році від Владислава Яґайла. Однак цей документ не передбачав створення органів міського самоуправління. Повноцінне надання магдебурзького права відбулося 31 липня 1497 року, коли великий князь литовський Олександр Яґеллончик надав місту “право тевтонське, що маґдебурзьким зоветься”.
Простими словами, Магдебурзьке або тевтонське право – це система середньовічного міського права, що була сформована в німецькому місті Магдебург. Вона поширилася на багато місць у Центральній і Східній Європі, включаючи Україну.
Магдебурзьке право надавало містам самоврядування, що включало в себе: обрання місцевих чиновників, організація власних судів і прийняття законів. Тевтонське право сприяло розвитку торгівлі, ремесел і економічному розвитку загалом.
Привілей Луцька 1497 року включав наступні положення:
- Створення посади війта: Була встановлена посада війта (керівника місцевого управління), і війт мав отримувати прибутки з двох корчм, звільнених від податків, а також частину податків, подарунків, судових виплат, штрафів та інших доходів.
- Встановлення судових повноважень війта: Війт мав повну свободу дій у кримінальних справах.
- Юрисдикція маґістрату: Міщани Луцька та околиць мали підкорятися вирокам війта і райців (членам вибраної міщанами ради магістрату). Магістратська юрисдикція включала мешканців околиць міста.
- Вибори урядників: Війт призначався королем і щороку обирав половину райців, іншу частину делегували міщани. Кількісний склад ради не був визначений привілеєм.
- Санкції проти зловживань: Урядники магістрату відповідали перед великим князем за неправомірні дії.
- Судочинство: Райці передавали апеляції війту, від вироків війта апеляції приймалися тільки у присутності великого князя.
- Організація ярмарків: Місто мало право на три ярмарки щорічно, затверджені на Вознесіння Господнє, св. Михайла та св. Аґнеси.
- Торгівельні операції: Торгівельні операції поза ярмарками були заборонені, виняток становили лише ті, хто отримав дозвіл від райців або мав вольності на торгівлю.
- Ваги та мірки: Місто отримало право на встановлення власних ваг та мір, які контролював війт.
- Будівництво міської інфраструктури: Луцьк мав право будувати воскобійники, ратушу, лазні. Перед ратушею розміщувалися цехові світлиці ремісників.
Привілеї надані Луцьку заклали основу для міського самоврядування, встановили правила судочинства і торгівлі, а також регулювали вибори. Ці документи значно простимулювали розвиток Луцька як торговельного та культурного центру Волині.
Михайло ГРИШКО
Фото: із відкритих джерел