Теми стосунків із Польщею знову накочуються інформаційними хвилями на Україну, і чи не найбільше стосуються волинян. Наші прикордонні терени є об’єктом найбільшої уваги польських шовіністичних кіл в контексті підняття болючих історичних питань. Також ми відчуваємо проблемність настроїв польського суспільства, коли вони час-від-часу блокують кордон проти української аграрної продукції.
Ці два значні блоки питань, в яких переплелося минуле та сучасне, керують діями частини польських політиків, чиновників, активних громадян. Вони утруднюють становище України, яке й так важке, як ніколи.
Вирішив і я зробити кілька висновків по першому: історичному блоку, адже моя подвійна спеціальність з історії й політології дає можливість узагальнювати дані з минулого та сучасного. Бо ж «задовбали» ці «всезнаючі» журналісти, «широкопрофільні» «експерти», різні «ютубери» (блогери You-Tube), котрі заповнили інформаційне поле по цій тематиці, але на Волині ніколи не були і з волинськими науковцями, а тим більше зі свідками тих подій, не спілкувалися.
Блок питань щодо звинувачення українців у розв’язанні т.зв. «Волинської різанини» вирішувався вже двічі. Перший раз – коли після років досліджень та багатьох спільних наукових конференцій, президенти Леонід Кучма та Александр Кваснєвські принесли взаємні вибачення та оголосили принцип: «пробачаємо і просимо прощення». Це відбулося 11 липня 2003 року в селі Павлівка під час пам’ятних заходів до 60-ї річниці Волинської трагедії.
Про це ж у своїх проповідях тоді говорило римо-католицьке і православне духовенство.
Другий раз вибачався вже президент Петро Порошенко. У 2016 році на саміті НАТО він неочікувано відвідав сквер «Волинської трагедії» у центрі Варшави, запалив лампадку, поклав квіти і став на одне коліно перед пам’ятником польським жертвам. Здавалося, питання закрито, і чого іще треба? Президент котрий взяв «на прапор» своєї політики націоналістичну риторику, вибачився в односторонньому порядку. І це було вже повторно після Леоніда Кучми! Настала десятилітня пауза.
І ось після цього позитивного в наших стосунках періоду польський шовінізм знову роздмухав проблему, довівши, що «вовка м’ясом не задобриш». Природа його подібна до шовінізму російського, імперського. Ці неадекватні теорії провокують конфлікти, війни, протистояння. Шовінізм – ідеологія зверхності й злості. Так було й буде.
Тому основне не те, що претензії з боку них виникають до нас (а подібне бачимо також і збоку Угорщини), а те, як реагує на це влада України (не кажу «українська влада», бо в нас вона українська не завжди).
Якщо «вестися» на провокації і робити різкі кроки у відповідь – ситуація заходитиме у глухий кут. Сучасний інформаційний простір влаштований так, що найбільшої «розкрутки» набувають скандальні, шокуючі, жахливі речі. Саме на цьому роблять собі піар деструктивні політики й всілякі шоумени відповідного рівня. А екстремісти та шовіністи належать саме до них.
В питанні «Волинської трагедії» важливо твердо наполягати на тому, що питання давно знято, взаємні вибачення принесено, і ми не бачимо сенсу до нього повертатися. Треба давати мінімум інформаційних приводів для скандалів на міжнародній арені, але максимум працювати в інформаційному просторі європейських країн і, особливо, тієї ж Польщі.
Для цього існують не лише офіційні дипломатичні представництва, а й потужний громадський сектор: міжнародні організації волонтерів, українців за кордоном, християнських протестантських конфесій, єврейсько-української діаспори, бізнесові структури з філіями в різних країнах, маса горизонтальних зв’язків громадян у різних сферах.
Цей величезний недержавний масив давно переріс по можливостях вкрай неефективну, продажну, часто байдужу до національних інтересів державну бюрократію. Та досі він використовується неналежно. Треба, щоб влада України вибудувала кращу систему залучення вищевказаних недержавних суб’єктів до міжнародної державної політики. В тому числі і на рівні Єврорегіону «Буг», про який усі вже забули…
Щодо двосторонніх стосунків із Польщею, то основну ставку треба робити на співпрацю з тими силами, які на це налаштовані. А це майже всі тамтешні єврооптимісти. Вони найбільше цінують спокій в об’єднаній Європі і на її кордонах. До них належить зокрема і правляча урядова «Громадянська коаліція» на чолі з прем’єром Дональдом Туском, а також впливове громадське, експертне, наукове, релігійне середовище.
Дискусії навколо проблемних питань завжди будуть виникати, адже в минулі епохи ми відстоювали свої інтереси, а вони – свої.
У нас із ними залишиться різна історична правда про ті події, і не варто щось комусь вперто доводити. Треба адекватно працювати з адекватними політиками, і тоді минуле не заважатиме майбутньому.
Василь ЛУЖНИЙ,
політолог, історик, громадський активіст, м. Луцьк.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА, пресслужби Президента України та «Історичної правди»: президенти Александр Квасьнєвські і Леонід Кучма біля пам’ятника в с. Павлівці на Волині, 12 липня 2003 р.; Петро Порошенко на чолі української делегації вшановує пам’ять полеглих поляків під час «Волинської трагедії», 8 липня 2016 р., Варшава; польська «самооборона» із с. Гута Степанська (нині с. Гута Рівненського району) під керівництвом «Бомби», яка займалася нападами на українські села, літо 1943 р.