Шануючи минуле, ми не повинні забувати, що форми і методи наших вшанувань колись теж стануть історією. І по факту діянь чи бездіяльності нащадки судитимуть про нині сущих. Що будуємо, на честь кого і які символи шануємо?
Волинь, починаючи з сивої давнини, ставала осередком багатьох збройних конфліктів і воєн.
Найстрашнішою була Перша світова, бо область виявилася розрізаною лінією фронту фактично навпіл, тож північна частина на чолі з Ковелем і Володимиром була під німцями та австро-угорцями, а південна, включаючи Луцьк, виявилася в окупаційній зоні російської імператорської армії.
Про той період існують історичні згадки не лише у вигляді старших бетонних бункерів чи відтворених меморіальних комплексів. Досі, наприклад, в ковельському с. Свидники Голобської громади біля дороги Луцьк-Ковель знаходиться величний монумент на честь полеглих воїнів тієї кривавої доби. Глибоко символічно, що лелеки нагорі звели гніздо, і в ньому уже дуже багато років народжується нове крилате життя.
А ще з того часу – ковельський храм-каплиця на честь святого Архістратига Михаїла по вул. Незалежності, який було збудовано у 1903 р. Стєпаном Добровольськім, капітаном Ковельського піхотного полку царської армії. У його сім’ї сталась трагедія – на 13-му році життя померла єдина дочка. Щоб полегшити біль втрати, він споруджує храм-каплицю. І донині, з правої сторони від входу в храм, знаходиться склеп-могила Ольги Добровольської, що народилася 30 червня 1885 року, а померла 11 квітня 1898 року…
Незважаючи на люті бої за Ковель навесні-влітку 1944 р., під час уже Другої світової війни, коли більша частина міста була повністю зруйнована, храм-каплиця на честь святого Архістратига Михаїла вцілів. Мало того, в серпні 1948 р. навіть войовничі атеїсти-комуністи дозволили проводити тут богослужіння. І паралельно – поховання окремих діячів радянського минулого.
І нічого б поганого в цьому не було (з мертвими не воюють), якби не химерне поєднання атеїстичних і тоталітарних червоних зірок на пам’ятниках та хрести і дзвони на величній і духовній архітектоніці церкви.
Це ж треба було комусь додуматися здійснити поховання радянських офіцерів і компартійної еліти не просто ліворуч від входу в храм, а ще й встановити на пам’ятниках великі червоні зірки! На одному обеліску хтось уже сплюндрував напис, залишилася лише фотографія молодого військовослужбовця. На кількох інших персональні дані похованих і їхні зображення збереглися.
А поруч із храмом, який досі не перейшов в Православну Церкву України, від 1996 р. гордо стоїть збудований Українським фондом «Єднання» за підтримки українських і закордонних меценатів досі єдиний у Європі монумент на честь пам’яті та примирення усіх учасників і жертв Другої світової війни.
А між ними – великий металевий хрест, під ним – братська могила, де поховані рештки жертв ковельської тюрми, який у червні 1941 р. енкаведисти і комуністи розстріляли перед втечею… А потім повернулися, і окремі з «других совєтів» удостоїлися честі упокоїтися на церковному цвинтарі.
Але не тільки в Ковелі проглядаються дивні історичні протиріччя і незбагненні паралелі.
Наприклад, у смт Турійськ цього ж району прямо в центрі з радянських часів стоїться величний пам’ятник, споруджений на честь тих, хто «визволяв» цю територію влітку 1944 р. І навіть зараз, незважаючи на процес декомунізації, на монументі бовваніють комуністичні дати початку і завершення «вєлійкай атєчєствєннай вайни»: 1941-1945 рр. Які пояснення ще потрібні, аби виправити цю недоречність, на п’ятому році повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну і загалом на дванадцятому році російсько-української війни, незрозуміло.
А от владу та громадськість Луцького району, які споруджують у с. Кроватка Копачівської громади пам’ятник на честь полеглих у нерівному бою з червоними чекістами українських повстанців, треба відзначити. Бо йдеться не лише про скромний обеліск біля суворого хреста під червоно-чорним стягом, довкола яких росте калина. І не лише про пам’ять про вояків УПА Петра Левчука і Степана та Миколу Архипчуків, які полягли від куль загарбників на рідній землі 11 лютого 1948 р. А про те, що нинішнє покоління українців шанує борців за Українську Самостійну Соборну Державу!
І треба говорити про нинішню війну, яка продовжує свої криваві жнива за рахунок життів найкращих синів і дочок нашої держави. Фактично в усіх територіальних громадах створено Алеї слави, де покоїться прах полеглих на фронті і померлих внаслідок поранень Захисників і Захисниць України. Є таке святе місце і прямо біля споруди сільської ради в с. Овадному Володимирського району. Воно також межує і зі старим монументом на честь Другої світової.
Але все зроблено настільки патріотично, грамотно і по-християнськи, що всі, хто буває в цьому населеному пункті, пересвідчуються: наша оборонна боротьба проти московських окупантів священна і праведна, українці пам’ятають про своїх полеглих Героїв і глибоко їх шанують. Не забувають і про трагедії попередніх світових воєн, але, звичайно, не поєднуючи червоні путінські зірки з християнськими хрестами…
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора: пам’ятник жертвам Першої світової в с. Свидники; червоні зірки на тлі храму Архистратига Михаїла; меморіал на честь полеглих у Другій світовій війні; тут поховані люди, яких енкаведисти вбили в ковельській тюрмі; радянські дати минулої війни гітлера-сталіна в смт Турійськ; спорудження обеліска на честь воїнів УПА в с. Кроватка Луцького; Алея Героїв російсько-української війни в с. Овадне Володимирського району.