Рівно 10 років тому, 2 серпня 2016 року, помер видатний художник, патріот і борець Микола Кумановський. Його останні роки життя пройшли в невеликому будинку на крутому схилі в районі Вишкова з неперевершеним пейзажом на заплаву річки Стир… ВІн був родом із містечка Сатанів, але не осатанів навіть тоді, коли біси намагалися знищити його як творчу особистість.
Важка і тривала хвороба мордувала Миколу Кумановського і таки перемогла… Він завершив свій земний шлях, хоча, поза всіляким сумнівом, залишиться пам’яті багатьох українців як неперевершений митець, непоступливий патріот і людина з великим і добрим серцем.
Микола Кумановський народився 31 серпня 1951 р. у Сатанові. Таке доволі екзотичну назву має невелике селище в нині Городоцькому районі на Хмельниччині, де в родині Івана Прокоповича і Марії Бернадівни він і з’явився на світ Божий. З дитинства хлопчик знав, що був Голодомор, який дивом пережила його родина. Цим краєм прокотилася Друга світова, і що таке солдатський полон його батька та праця «остарбайтером», це не міф, а доля його батька. І як із заслання в далекому Казахстані ледь не пішки повернутися в Україну – це шлях його мами…
І хоча народився в Станові, Микола Кумановський не осатанів, а послідовно навчався і самореалізовувався. Ішов, падав, піднімався і знову йшов! Спробував попрацювати перукарем – не його. І з другої спроби таки вступив у Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Груша.
Перебував під впливом львівського андерґраунду, захоплювався поезією та філософією. У студентські роки не був лояльним до компартії та тримався осторонь так званого «соціалістичного реалізму»… У той час познайомився з луцькою художницею Наталією Ременякою. Вони одружилися, носили спільне прізвище Кумановських, в 1973 році у них народився син Лука.
Переїхали в м. Луцьк, але в у 1977-1979 рр. він спробував навчатися в Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, котрий покинув, вважаючи, що не здобуте там нічого нового.
Життя показало, що вчинив правильно.
Відомо, що скромне помешкання Кумановських у 70-ті роки минулого століття було місцем зібрання міської інтелігенції, обміну літературою (в тому числі забороненим анти радянським самвидавом). Утім, доля стати репресованим Миколу Кумановського оминула.
На Волині митець розвинув свій талан у Волинському обласному театрі ляльок, де був художником-постановником, а потім головним художником.
З кінця 1980-их років він займався лише творчою роботою. Зокрема, в 1988 р. створив оформлення декорацій для Волинського обласного драматичного театру, розпис притвору Успенського собору у Володимирі. А в 1989 році навіть розписав храм села Кулешовка в Ростовській області! Отримані за ці замовлення кошти посприяли фінансовій незалежності митця.
З 1989 по 1993 рр. Микола Кумановський був художником-постановником Всеукраїнського телевізійного фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг», згодом став автором мистецького проекту «Лабіринт», а в 1994 році видав збірку художніх творів з власними ілюстраціями «Книга Кострубізмів». Того ж року здійснив творчу подорож до США. Після повернення виконував оформлення літературних видань, створював живопис та графіку.
Саме на цей період випали доленосні випробування. «Завдяки» одній із модних філософинь, феміністок та письменниць, яка написала щось схоже на книгу фантасмагорічних польових досліджень власних версій, його шлюб із Наталею Кумановською розпався.
Вдруге Микола Іванович одружився в 1997 році з Вірою Майструк (у заміжжі Кумановська). У 1998 році в них народилася донька Іванна.
Саме Віра Кумановська на початку цього року вирішила подарувати автору цих рядків одну з творчих робіт Миколи Івановича. Це було тим більш приємно і несподівано, що саме він здійснив художнє оформлення кількох документальних книжок Володимира Данилюка.
І Віра Кумановська, яка працює в обласній юнацькій бібліотеці, нещодавно реалізувала свою обіцянку. Це дійсно унікальний малюнок майстра!
На ньому і зображення, і текст, який починається такими словами (стилістика збережена):
«На цій табличці написано не плюнь І буря в малім озерці – все пройде…».
Добре, що в особистому архіві вдалося знайти одне з рідкісних портретних зображень Миколи Івановича того періоду, тож його фотографія біля редакції газети «Віче», де він, як і в кав’ярні «Сніжинка», неодноразово бував, стала ще однією реліквією родини Кумановських…
В той же час початок 2000-их, пише «Вікіпедія», позначився відсутністю замовлень та слабкою реакцією фахівців на його творчість. Художник переживав емоційну кризу, його твори цього періоду мають відтінок смутку й трагічності. Його поведінка в цей час вирізнялася епатажністю… А як він переживав, що його проєкт «Стріляючий ліс», який зараз стоїть у вигляді пам’ятника біля органів влади області на луцькому Київському майдані, спотворили до невпізнання!
Утім, Микола Іванович не покладав рук, бо його розум буквально кипів ідеями та символами. Він працював артдиректором у видавництві «Ініціал», виконав серію пам’ятних знаків, розміщених у м. Луцьку, проводив численні виставки по різних містах України, створив навіть проєкт пам’ятника відомому луцькому дисидентові Кості Шишку, який, однак, лишився нереалізованим.
Доленосною стало для Миколи Кумановського знайомство з журналістом, письменником і бізнесменом Іваном Корсаком та його дружиною Олесею. Саме його твори спонукали цю родину створити в м. Луцьку Музей сучасного українського мистецтва, де й зараз знаходиться розкішна експозиція його творів.
Художник став лауреатом обласної премії імені Йова Кондзелевича. На якомусь вищому державному рівні Микола Кумановський не відзначений і досі…
Микола Іванович помер 2 серпня 2016 року після тривалої невиліковної хвороби.
Щоб гідно вшанувати його пам’ять, наразі обговорюються механізми реалізації ідеї запровадження стипендії для талановитих митців.
Головне усім не забувати: «Не плюнь!». Особливо в спину. Якщо хочеш залишитися людиною, а не істотою…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото ОЛександра БІЛЬЧУКА, автора і Віри КУМАНОВСЬКОЇ: автопортрет юного Миколи Кумановського; митець на схилі віку; одна з робіт, яка стала обкладинкою книги; малюнок із текстом, створений у 1995 році.