16 жовтня виповняться роковини з дня смерті талановитого волинського журналіста і наставника, кореспондента «Волинської газети» Володимира Приходька. Він пішов на кілька днів на планову операцію, і… не повернувся живим. Майже рік минув, а біль непоправної втрати не полишає ні родину покійного Володимира Олександровича, ні колектив видання, ні друзів та приятелів неперевершеного маестра слова.
11 жовтня в рожищенському храмі Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України відбулася поминальна служба з нагоди роковин смерті Володимира Приходька.
Він прожив довге і насичене подіями життя: зріс і навчався в с. Губин Локачинського району, потім успішно закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка, працював у рожищенській райгазеті, потім в обласних медіа, був помічником голови облвиконкому, працював в управління в справах преси та інформації облдержадміністрації. Активно діяв у лавах обласного осередку НСЖУ, впродовж багатьох років був одним із творців «Волинської газети» та наставником для багатьох молодих журналістів.
Його земний шлях раптово обірвався 16 жовтня, внаслідок планової хірургічної операції. Метою було вилікувати ногу, ціною виявилося втрачене життя…
Віддати останню шану на запрошення дружини Володимира Олександровича – Інни Приходько, їхніх дітей, невісток і онуків, прийшли, насамперед, найрідніші. А також Голова облорганізації НСЖУ Михайло Савчак, Секретар НСЖУ і головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк, заступник головного редактора видання та творчий однодумець Сергій Цюриць, розповсюджувач друкованої періодики Василь Феленчак, інші колеги та друзі, а також велика та дружна родина.
«Вони уже ніколи не повернуться до нас, але кожен із нас прийде до них!», – нагадав про тимчасової земної суєти суєт та світлу долю Володимира Приходька настоятель храму протоієрей Василь Шняк.
За православною українською традицією люди відвідали могилу Володимира Приходька та жалобний обід.
Світла пам’ять про Володимира Олександровича не згасатиме, доки про нього не забуватимуть. А його справи повинні стати фундаментом для нових звершень нинішніх та наступних журналістських поколінь.
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора.