Під час авральної
зустрічі з журналістами 27 лютого ц. р. прем’єр Яценюк дуже довго і популярно
розповідав про рятівний кредит МВФ, який
конче необхідно взяти державі для стабілізації економічної ситуації. Потім була
серія ухвалених парламентською більшістю законів, які приймалися на вимогу
Міжнародного валютного фонду і не на користь громадянам України. Але чому ми
так сподіваємося на чергову рятівну соломинку від закордонних донорів, якщо
попередні транші вже нагадують цілий сніп цих соломинок, які прийшли в Україну
і зникли тут безслідно, залишивши тільки чергові борги?..
Тому сьогодні ми говоримо з Антоном Кривицьким –
багаторічним міським головою Нововолинська та Луцька, заступником голови
облвиконкому та керівником одного з ключових управлінь виконавчої влади нашого
краю – не стільки про публічні виступи наших урядовців, як про те, чи існує в
цій країні рецепт порятунку від цілковитого зубожіння та деградації? Думка
Антона Федоровича тим більш цінна, бо її озвучує людина, відома дотриманням
простого, але дієвого принципу – «Сказано – зроблено!».
– То без чергової
позики міжнародних банкірів нам усім справді буде «труба»?
– Надто голосна реклама у виконанні Арсенія Петровича у
цьому випадку виправдана, адже першочергово необхідно припинити паніку на
валютному та продовольчому ринках – вона веде за собою спекулятивне
ціноутворення і загрожує колапсом усієї економіки і соціальної сфери. Так само
наполегливо прем’єр пояснив функції першого траншу – уникнення дефолту і
поповнення золотовалютних резервів НБУ, щоб «до Національного банку і до
банківської системи відновилася довіра».
– Як на мене,
результат кредиту МВФ матиме короткостроковий ефект і лише на деякий час
задовольнить апетити банківського сектору. Дуже скоро валюту доведеться
повертати і знову ламати голову, як виконати боргові зобов’язання…
– Абсолютно правильно! Стійкість гривні насправді напряму
пов’язана з ВВП держави і її експортним потенціалом, з робочим місцем і якістю
продукції, що на ньому створюється. Тому то міжнародна рейтингова агенція
«Fitch» знизила довгостроковий рейтинг України в іноземній валюті з рівня «ССС»
до «СС». Щоб зрозуміти, що означають ці терміни, скажу просто: нам фактично не
вірять… І це при тому, що експерти робили прогноз, коли вже було відомо про
намір МВФ виділити Україні додатковий кредит на 17,5 мільярдів доларів. А сподівання на інвестиційні проекти, зокрема
на 3,5 мільярди доларів від ЄБРР, які мають піти на модернізацію української
ГТС і зменшення витрат при транспортуванні газу, як на мене, теж марні. Бо той
газ все одно імпортний, а отже, його треба перекривати експортними поставками
нашої продукції, яка переважно на ринку ЄС неконкурентоздатна.
– Нас очікують
серйозні проблеми з оплати за комунальні платежі… Як тут?
– Чому нам постійно «втюхують» мантру про якісь постійні
вимоги МВФ, ніби це – якесь закордонне політбюро керівної і спрямовуючою
партії? Нам же ж кредити дають лише на обслуговування попередньо взятих
запозичень! А щодо сплати за газ, то Україна її чітко виконує напряму в
стосунках із Росією. Питання в іншому. Ми самі добуваємо газ (20-22 мільярди
кубометрів), а споживачам урядовці пропонують за нього платити по 7188 гривень
за тисячу кубів! Тобто вони намагаються і нашу сировину, і імпортну загнати в
«одну трубу», тим самим збільшивши надприбутки цілком конкретних олігархів –
власників свердловин. Якби ж ці надприбутки не йшли на яхти чи літаки для них
особисто, а, наприклад, у Фонд оборони, то з подорожчанням газу для населення
ще можна було б якось миритися. А так і
без того тугі гаманці товстосумів лише розпухнуть від чергового «траншу» народних
грошей! І про що, врешті-решт, волав сам Арсеній Петрович восени 2013-го?
Казав: український дешевий газ – населенню, імпортований і дорогий – акулам
бізнесу. Невже забув власні заяви?! Невже важко діяти за елементарним принципом
супермаркету, де є чужі яблука по 25-30 грн за кілограм, а також українські по
10-12 грн: перші треба продавати багатіям, другі – пересічним споживачам. І в
питанні газу має бути так само. Тому переконаний: народ примусить урядовців
зменшити ціну на газ для населення.
– З інших заходів
цього Кабміну, крім стабілізації обмінного курсу, відомо про намір зібрати
більше ПДВ, сформувати резервний фонд газу і мазуту через (знову ж таки)
залучення кредитів під держгарантії…
– А ще пан Яценюк говорить про виділення додаткових
коштів на закупівлю (знову ж таки імпортних) ліків і мовчить про тільки 300 млн
грн, які уряд пропонує запланувати на компенсацію відсотків за кредитами для
аграріїв. У нинішніх умовах ці кредити будуть фактично недоступними і
нераціональними. Та й чи захочуть і чи зможуть аграрії їх брати? Особливо
середня ланка фермерських господарств, яких у цьому році й так обклали
додатковими податками?
Багато розповідав Арсеній Петрович і про додатковий збір
на імпорт, введення якого попередньо
погодили фахівці МВФ і який теж ніби покликаний стабілізувати платіжний баланс
України. Я вивчав цей, проголосований ще в грудні минулого року закон і можу
стверджувати однозначно, що введення додаткового імпортного збору тільки
посилить контрабандні потоки, котрі й так уже вийшли з берегів і нагадують
цунамі. Але не вирішить ні проблеми наповнення бюджету, ні адекватної ціни
гривні.
– У своєму блозі на
«ВолиньPost» ви закликаєте волинян під час покупок свідомо уникати будь-якого
імпорту, а не тільки цуратися російського виробника. І апелюєте саме до
громадян-споживачів. Невже держава і справді знову нічого не може вдіяти?
Волонтери рятують армію, тепер споживачі мають рятувати економіку?
– На жаль, так. І річ не тільки в тому, що юридично і
політично наша держава обмежена у своїх діях міжнародними договорами, зокрема з
основними фінансовими донорами. Я взагалі не бачу ніякого інтересу нинішнього уряду
до власне економічних тем. Бо назвати введення нових податків (тимчасовий
військовий збір, на нерухомість, автівки тощо) економічною реформою язик не
повертається. Тільки якщо раніше нові податки чи «відкатні» схеми, які теж можна
розглядати як «корупційний податок», стосувалися переважно підприємництва, то
тепер київські пани залізли у кишеню кожному громадянину..
– Але ж погодьтеся,
люди розуміють необхідність таких непопулярних кроків.
– Люди терплять, бо нажахані подіями на Сході. Війна
стала універсальним виправданням для урядовців і могутнім каталізатором
громадського ентузіазму для кожної простої людини. Тільки цей ентузіазм, як
будь-яка емоційна реакція, довго тривати не може – людина виснажується,
постійні стресові ситуації призводять до росту агресії і радикалізму. Людині
треба спокій, стабільність на роботі і в доходах, упевненість у завтрашньому
дні, спокій та затишок удома. Голод, холод, брак грошей на медицину вбивають та
найнеобхідніші предмети споживання, захмарні тарифи на комунальні послуги та
проїзд, вражають як і кулі, тільки
повільніше. І психологічна реабілітація
необхідна буде не тільки для
учасників АТО після їх повернення
додому. Ми всі ще не скоро відійдемо від шоку, який нам нав’язує непродумана та
популістська політика багатьох владоможців…
Ще не гарантувати, але бути основою упевненості може тільки стійка економіка. Зауважте, я вже
навіть не говорю про сильну. Якби політичні гасла ще навіть дворічної давнини
зреалізували хоча б наполовину, думаю, що й війни б не почалося – треба бути
самогубцем, щоб зважитися на вторгнення в економічно сильну країну. Нагадаю, що
військовій агресії Росії передували газові, сирні, цукеркові, тобто економічні,
війни. Йшла торгівля навколо Митного союзу, тобто навколо економічного
інтересу. Позиція лідерів місцевих
сепаратистів була прямо пов’язана з виробничими зв’язками з російськими
партнерами. Тому вони й зараз дивляться на Схід…
– До речі, я читав
багато аналітиків, котрі доводять, що ментальні відмінності між Сходом і
Заходом України виникли зокрема через надвисокий рівень патерналізму на
Донбасі. Там 75% населення вважало, що їх усім має забезпечити держава.
– Для волинян теза про порятунок потопельників не нова.
Тут працює і близькість європейського кордону, й історичні особливості розвитку
регіону – нас особливо ніколи і не балували державною увагою ні в складі
імперій, ні в складі республік. У нас
глибокі традиції самоорганізації населення і порівняно високий рівень
економічної активності. В деяких питаннях, як от у вугільній промисловості, ми
навіть навчилися лобіювати інтереси на найвищому рівні. Не завжди вдається
досягати позитивного результату, але ми вже навчилися… Але загалом ситуація
така: багато хто вважає, що справа порятунку потопельників це вже не справа
самих потопельників, а священний обов’язок течії, куди ви потрапили! І ось це
зміщення в системі координат мене найбільше хвилює…
Між іншим, я досі не можу зрозуміти – ні з пояснень
міністра, ні з позиції місцевої влади – чому ж ми купуємо вугілля в Африці по
1600 грн за тонну, а своїм нововолинським гірникам не платимо 1100 грн? Значна
частина коштів, виплачених своїм шахтарям, повернулась би у вигляді податків
або були б інвестовані у внутрішній ринок. Але в нас у Кабміні хтось вперто
хоче підтримувати українськими грошима розвиток Африки, а не рідного краю… І це
– найбільша сфера, котра стосується й багатьох інших галузей.
– Може, хоч у війні
на Сході перемогу відсвяткуємо…
– Я в цьому не сумніваюся… Взагалі, виникло дуже багато охочих
давати свої рецепти: то продовжувати війну «до побєдного конца», то віддати
Путіну половину держави, аби тільки до нас російські танки не доїхали. Вважаю,
що єдиний правильний вихід із важкої ситуації – зміцнення власних Збройних сил,
оснащення їх сучасною зброєю та спорядженням. Що, скажіть мені, робить капітан
корабля, котрий тоне? Рятує пасажирів! Як діють пацюки? Мерщій утікають! Але в
нашому випадку «любі друзі» капітана чинять ще гірше: вони зливають у каністри
залишки пального і тягнуть у шлюпки сейфи з коштовностями пасажирів! Тому війна
– це не демократія. І не якийсь бізнес-проект. Війна – це залізна воля до
перемоги та покарання за законами воєнного часу! Згадайте, як у війну 1941-1945
років буквально в чистопу полі за 3-4 тижні налагоджували випуск військової
продукції! А в нас чому не ставлять на конвеєр сучасних видів озброєння, чому
не постачають новітню техніку у війська? Не треба марити тільки очікуванням
допомоги від США, бо спасіння не в цьому. Ми самі повинні не тільки роздати
примітивні автомати Калашникова 250-тисячній армії, але й забезпечити військо
всім необхідним, насамперед, вітчизняного виробництва. – Але ж не можна залишити мобілізованих бійців без підтримки…
– Уже навіть самі командири просять, щоб волонтери
утримувались від купівлі певних речей, потреба в яких повністю забезпечена.
Війна – дуже дорога штука, її апетити не задовольнить навіть весь обласний
бюджет. І якщо фінансовий ресурс обмежений (а він, як правило, завжди обмежений),
то кожній копійці треба шукати найефективніше застосування. З економічної точки
зору, замість джипа краще купити житло для родин загиблих в АТО, бо паралельно
інвестуєш у розвиток нашої будівельної галузі. І таки краще купити те житло,
ніж виділяти земельні ділянки – не кожна родина зможе звести хату самотужки.
Щодо бійців, які на фронті, всім необхідним їх особисто та в складі підрозділів
повинна забезпечити держава, що вже має для цього достатньо ресурсів,
витягнутих із наших кишень. А найбільшою моральною підтримкою для них, як на
мене, є усвідомлення того, що їхні матері, дружини, діти оточені увагою
суспільства, мають достатній рівень комфорту і добрі перспективи забезпеченого
життя. Як є кого і що захищати – то й морально-патріотичний дух зашкалюватиме.
Війна, врешті-решт, закінчиться і конче треба, щоб наші бійці мали можливість
повернутися у теплі, щасливі домівки. А не в розруху з голодом, каліцтвом,
дитячим жебрацтвом чи іншими соціальними хворобами, пов’язаними із зубожінням.
А національний достаток формує національна економіка, якою треба займатися вже
зараз, поки солдати воюють.
– То, кажете,
уникати імпорту?
– Не можна відмовитися від усіх закордонних товарів.
Наприклад, наша «Ріпка» ще здатна замінити їхній «Снікерс». Проте що можна
запропонувати замість автомобіля «Опель» чи «Нива Шевроле»? «Волиньянку» чи
«Таврію», випуск яких уже давним-давно припинено? Тому відмовитися від усього
іноземного неможливо, але уникати придбання аналогів нашої продукції треба. Це
– найпростіший крок споживача на підтримку національного товаровиробника. До
речі, він не потребує додаткових грошей, здебільшого, якщо відкинути китайський
ширнепотріб, місцева продукція набагато дешевша імпортної.
– Тільки маю
сумніви: якщо всі споживачі в один день перейдуть виключно на український
товар, його може просто не вистачити. Повернемося до дефіцитів, до ковбаси
з-під прилавку, довжелезних черг, самодержавства директорів баз та універмагів?
– Вітчизняний товаровиробник дуже довго не був цікавий ні
центральній, ні місцевій владі. На папері ми читали багато декларативних заяв,
але системно до питань оподаткування доданої вартості, розширення внутрішніх
ринків збуту, можливостей реінвестування прибутків для підвищення якості ніхто
не займався. Були якісь напрацювання на рівні передвиборчих обіцянок,
патетичних гасел, різнокольорових виставок. На тому й зупинились… Але економіка
не терпить профанації, несистемного підходу і поверхових розрахунків.
Українська економіка дуже хвора і потребує втручання висококваліфікованих
хірургів. Але кожен громадянин сьогодні як споживач може надати їй першу, хай
найпростішу, але вчасну допомогу. Тільки ж пора вже не слухати казочок на тему
Івасика-Телесика у виконанні новітнього діда Панаса з прізвищем Яценюк, що від
усіх бід у щасливе життя нас перенесуть якісь гуси-гусенята! Краще вже брати
приклад із іншого персонажа – Котигорошка, який символізує такі поняття, як
богатирська сила, стійкість у боротьбі проти ворогів, вірність та кмітливість. Словом,
думати треба, а не потилиці чухати!
– Багато говорять
про децентралізацію влади…
– В основі будь-якої політики лежить економічна складова.
Згадайте актуальний нині вислів «вождя світового пролетаріату»: політика – це
концентрований вираз економіки. Війна – це продовження політики, але іншими
методами. Тому найголовніше в Україні – її унітарність, адже 85% населення –
православні українці. Представникам інших народів та віросповідань треба
забезпечити захист їхніх прав, але – не більше того. Тому в питаннях федералізації взагалі нема
про що говорити. Тепер про децентралізацію. Тут також чимало спірних моментів.
Чую, як начальство скаржиться, що їм то повноважень не вистачає, то грошей…
Знаєте, я багато років працював на відповідальних керівних посадах, і тому
відповім категорично: якої ще влади не вистачає тим, хто скиглить? Автоматів
Калашникова захотілося, щоб ЖЕКом управляти, чи що? Та все в нас є! Одне
відсутнє: чітка відповідальність! 24 роки після Незалежності в нас укріпилася
одна-єдина влада – безвідповідальності! Кожна наступна влада все звалювала на
«папєрєдніка», починала з нуля і нулем закінчувала. Наступники діяли за таким
самим принципом. Бо ж кримінальне чи адміністративне переслідування проводять за
будь-якими статтями, тільки не за бездіяльність… Тому треба негайно визначити
чіткі критерії оцінки керівництва областю, районами, містами та селами.
Виявивши базисні основи, ставити конкретні цілі кожному. І кожного суворо
питати за невиконане. Хочемо децентралізації – вже зараз пора навчитися жити
самостійно та проявляти розумну ініціативу!
– Що робити не
колись, а вже?
– Китайський ієрогліф, який символізує кризу, має дві складові:
одна – спад, друга – шанс. Шлях урізання бюджетних витрат – шлях у безодню. Бо
скоро вже не буде взагалі на чому економити! Навпаки: потрібен рух видатків на
розвиток економіки. І тут – безмежне поле діяльності для місцевого
самоврядування. Треба братися за
ключові галузі: будівництво, дорожнє господарство тощо. Крім цього, пора вже
спонукати працівників бюджетних установ самим дбати про прилеглу територію та
ремонт офісів. Так само і громадяни просто зобов’язані, наприклад, обгородити
кладовища у своїх населених пунктах чи прибрати вулицю навпроти свого будинку.
Спорудження житла для учасників АТО також потягне за собою цілу ланку розвитку:
від виробництва будматеріалів до виготовлення документації… Словом, ось тут
повинна бути ініціатива! Кожна територія повинна знати нормативи своєї
життєдіяльності і робити все для їх наповнення реальним змістом: від кількості
місць у дитсадках до газопроводів у Шацький чи Любомльський район. Словом,
тільки ініціатива та відповідальність нас і врятують. А ще – жорстких контроль!
– Дякую за
відвертість, успіхів! Думаю, вас почують.
Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.