Після загибелі на Сході Михайла Ілляшука справу військового продовжила вдова Орися.

Пасічник-любитель: «Щоб відчути смак меду, треба пізнати смак праці!».

Життя мого тата, Войтовича Ігоря Ярославовича із с. Мислині Горохівського р-ну, нічим особливим не вирізнялося. Жив, як усі. Буденно, звично. Працював по господарству, служив охоронцем в асоціації «Промінь». Коли почалися заворушення на Сході, а до війська покликали перших захисників України, він не вагався, бо знав, що ховатися не буде. Отримавши повістку, з’явився до райвійськкомату. 14 серпня 2014 р. його призвали за третьою хвилею мобілізації.

Ще тільки-тільки займається на світ, ще Деревок солодко спить, а в шкільному спортзалі – світло: Василь Корець готується до наступних змагань. І так щодня. Спочатку це дивувало односельчан, згодом люди звикли: адже Василь Федорович не просто вчитель фізкультури, а спортсмен-професіонал.

Він іще живе. З десяток родин тримають Малий Обзир на білому світі. Із них зо п’ять – більш-менш молоді сім’ї, а решта – старики. Дивно, що село з’явилося на карті ще у XVI ст., коли по інший бік розлогого Стоходу та Великого Обзира постали Новосельці: поліщуки, котрим було тіснувато у межах одного населеного пункту, вирішили освоювати болотисті лісові нетрі. Але минуло кілька століть – і нетрі вижили їх.