Спонукальним мотивом для редакції «Волинської газети» ще раз звернутися до теми волинських дисидентів-шестидесятників загалом та одного з їхніх найяскравіших представників Дмитра Іващенка став не публічний виступ відомої письменниці Оксани Забужко.
І хоча Оксана Стефанівна, як корінна лучанка, мимохідь згадала про трагічні події тих буремних днів, основою стала тривала дослідницька робота наших журналістів та дослідників щодо Дмитра Полікарповича та його однодумців, котрі стали жертвами тоталітарного радянського режиму. З нашої ініціативи було названо одну з аудиторій Факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки (він колись працював у Луцькому педінституті), а також репортаж із Поромівської ОТГ про працю Дмитра Іващенка в «почесному засланні».
Втім, про деякі тези, висловлені Оксаною Забужко біля луцької башти князів Чорторийських у рамках літературної резиденції «Місто натхнення», все-таки, треба згадати. Хоча б тому, що правду про дисидентів-шестидесятників знає не тільки ця шанована киянка з луцьким корінням, а монополії на істину не існує апріорі.
Отже, про книгу «Ієрихонські трубачі. Код Гурніка», написану Оксаною Забужко. Вона складається зі збірки оповідань на музичні теми відомого чеського композитора, піаніста та письменника Іллі Гурніка, яка вперше вийшла українською 1970 р. Переклад із чеської здійснив батько письменниці –Стефан Забужко. Друга частина – автобіографічна повість-дослідження самої авторки, яка розповідає про луцькі сторінки з історії українського шістдесятництва.
«Пілотні проби відкритих політичних процесів на сталінський манер були проведені в Луцьку. На превеликий жаль, ми про це знаємо мало, тому в усіх написаних історіях СССР ХХ ст. про процес письменників Синявського і Даніеля в Москві в лютому 1966 р. говорять, як про перший реставраційний політичний процес. А раніше був луцький, пробний, тобто процес над Морозом та Іващенком у січні 1966 р.», – розповіла авторка, слова якої наводять колеги з ІА «Волинські новини».
В основі автобіографічної повісті-дослідження Оксани Забужко – її згадки про те, як над перекладом оповідань із чеської працював її батько, який напередодні втратив роботу, як її ростили за принципом «влада їхня – країна наша», як відбувалися обшуки в батьківському домі тощо.
«Те, що я підняла, розкопала, і цей пазл склала докупи, – це теж частина жанру фекшн. Ти сам собі детектив, ти сам собі герой, ти сам собі наратор і десь складаєш, реставруєш ту історію. Це ніби добування сенсів із реальних фактів», – деталізували колеги з вище названого порталу.
Утім, спочатку був допис під назвою «Мій учитель – Дмитро Іващенко». І його ми представляємо до уваги шанованих читачів.
Редколегія.
На фото Романа УСТИМЧУКА та ІА «Волинські новини»: Оксана Забужко розповідає про дисидентів-шестидесятників; аудиторія імені Дмитра Іващенка у ВНУ імені Лесі Українки.