Події

П’ятеро волинян, які вижили після жорстокої розправи, вже в Луцьку: заліковують рани. І на рідній землі у солдатських снах – тільки мирні мотиви…

Тролейбусна зупинка, що в самісінькому центрі Луцька – перед готелем «Україна», заважає лучанам.

Луцька мерія власним прикладом продемонструвала, як можна кожному долучитися до реальної підтримки нашої армії.

Як завжди з великим успіхом відбуваються дні передплатника у багатьох куточках нашого краю.

31 травня тисячі випускників луцьких шкіл, ліцеїв та гімназій попрощалися не лише з весною, а й власною юністю – для них шкільний дзвінок напередодні, у п’ятницю, пролунав дійсно востаннє.

27 травня Колки прощалися із командиром 3-го батальйону, розстріляного під Волновахою, Леонідом Полінкевичем.

Коли Володимир Святославович збудував на високому березі Луги два храми, щоб молитися там істинному Богу, поруч він звів княжий терем. Свята гора стала резиденцією хрестителя всія Русі. Тоді там побувало чимало видатних історичних постатей. Очевидно, дух величі у тепер уже жіночій обителі живе і досі, бо хто би міг подумати, що й через тисячу літ у Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир їхатимуть українські президенти, інші, не менш впливові політики та бізнесмени, зірки шо

Невеличкий, але дружний та працьовитий колектив трудиться у поштовому відділенні смт Цумань Ківерцівського р-ну. З року в рік листоноші виконують буденні, проте так необхідні мешканцям селища та навколишніх сіл функції: допомагають передплачувати періодику, розносять пенсії, сприймають комунальні та інші платежі, пропонують товари першої необхідності. Й за це отримують найвищу винагороду: повагу та вдячність земляків.

Появу меморіальної дошки директорові відомого ківерцівського ДОКу Михайлові Ковальову на стінах районного Будинку культури земляки вважали справою честі. У травні така дошка отримала право на життя. Упало темне полотно з мармурової плити. Михайло Ковальов суворим поглядом зодчого зустрічатиме тепер кожного, хто відчинятиме двері установи, яку він зводив і бачив не інакше, як Палац (навіть не Будинок!) культури. За іронією долі, напроти цього палацу – прохідна ДОКу, яка тепер заростає бур’янами.

У директора Любомльського краєзнавчого музею Олександра Остап’юка є мрія: колись заклад, котрий плекав іще його батько, перебереться в замок Браницьких. А це недалечко – за метрів 500 від нинішнього приміщення. Там вони розмістять експонати, що десятками років пролежують у тісних фондах, і прийматимуть щодня сотні відвідувачів, розповідаючи надзвичайно багату історію містечка та показуючи золоті запаси старовини…