З
керівницею нового інформаційного проєкту «Insider. Media» Катериною Той ми зустрілися в
одній із луцьких кав’ярень неподалік луцького офісу, де працює ця відома на Волині та
далеко за її межами журналістка. Говорили на тему журналістського буття, і
доволі спонтанно вирішили записати розмову, так би мовити, для преси. На
відміну від класичного інтерв’ю, коли один зі співрозмовників тільки ставить
запитання, а інший, здебільшого, лише відповідає, цього разу це був
зацікавлений діалог.
Отже,
розмова головного редактора «Волинської газети», секретаря Національної спілки
журналістів України Володимира Данилюка та керівницею «Insider. Media» Катериною Той. Із тією самою Катериною Той,
якій нещодавно підлий злочинець та не менш підлі замовники спалили автомобіль…
– Нещодавно закінчився термін Ваших
повноважень як члена Національної суспільної телерадіокомпанії України. Чим
запам’ятався цей період роботи і чому не продовжили каденцію?
– Не продовжила, тому що це, в принципі, логічно. Кожна
фракція в парламенті висуває свого представника, а фракція, яка мене висунула
(«Воля народу», – ред.), закінчила своє
функціонування, свою роботу. Відповідно, закінчилася і моя каденція.
–
Робота на цій посаді була оплачувана?
– Ні – на громадських засадах.
–
А чому?
– Тільки в Україні не оплачується діяльність членів
Наглядової ради НСТУ. У всіх країнах, де є Суспільне телебачення, робота в Наглядовій
раді повністю оплачується. А в нас ця діяльність виключно… на громадських
засадах.
–
Я ще розумію, якщо це Національна спілка журналістів, де є секретар, наприклад,
і він виконує якісь повноваження на громадських засадах… А це – фактично
державна справа!
– Так, це проблема. І цього року новий парламент її
досі не вирішив. З цього приводу подавалися пропозиції, але депутати за них не
проголосували.
–
Що в цій роботі Вам найбільше запам’яталося? Можливо, якась скандальна
ситуація, радісна подія, чи якийсь робочий відповідальний момент?
– Постійно відбувалися наради. Таке, щоб я щось
запам’ятала, щоб змінило моє бачення – не було. Взагалі, сама стратегія
передачі наших обласних філій державних телерадіокомпаній, реформування в
Суспільне телебачення – це, напевно, з самого початку була не дуже вдала ідея, адже
зробити зі старого щось нове насправді дуже важко. Це абсолютно інші стратегії
та інший напрямок. Якщо раніше всі співпрацювали з владою, то зараз це просто
висвітлення важливих подій у суспільстві. І все.
–
І це все відбувається в умовах війни, коли держава повинна бути присутньою в
інформаційному просторі та здійснювати комплекс заходів: якщо не для підвищення
обороноздатності, то хоча б для підняття патріотичного духу! На початках і я
виступав на нараді, в якій брала участь тодішня голова наглядової ради НСТУ Світлана
Остапа. Я ще від імені облорганізації НСЖУ сказав, що ми категорично проти цієї
реформації – по
суті і по формі. Це зовсім різні напрямки, це суперечить європейським
стандартам і зовсім не відповідає суті справи. А так і столиці з колись
відносно незалежних облдержтелерадіокомпаній зробили якісь бригади у великому
колгоспі, які керуються з Києва, тому й ці більш-менш незалежні місцеві медіа опинились
під контролем столиці… Те саме зараз і
з Законом «Про медіа». Вони хочуть підпорядкувати друковані ЗМІ до органу, який
займається не газетною журналістикою!
– Суспільне телебачення є незалежним, з одного боку,
а з іншого – фінансується державою. Тут виходить своєрідний колапс. Гроші їм
заробляти дуже важко, тому що всією рекламою займається Київ, центральний офіс.
І це питання треба вирішувати, може, в новій каденції візьмуться? Окрім того, залишилося
дуже багато приміщень колишніх державних телерадіокомпаній… Що з ними робити?
–
У Львові пішли іншим шляхом. Вони забрали свої приміщення в обласну комунальну
власність і зберегли незалежного від столиці телерадіомовника. А на Волині може
вийти так, коли наші приміщення забере незрозуміло хто. Гаразд, до іншої теми. Ви
у журналістиці багато років. Починали з «Аверсу», очолювали пресслужбу голови
облдержадміністрації Анатолія Француза, потім кілька проектів було: «ВолиньPost»,
«12 канал»… Ми говоримо з Вами напередодні Дня журналіста. Чим відрізняються тодішня
і теперішня журналістика, з Вашою точки зору?
– Кардинально відрізняються! Раніше журналісти дотримувались
якихось неписаних правил. Взяти найпростіший приклад – висвітлення тієї чи
іншої події. Журналіст, який поважав себе, повинен був подати позицію всіх сторін
– зацікавлених і незацікавлених осіб, які мають відношення до події. Сьогодні ж,
здебільшого, матеріали роблять на замовлення, і ми бачимо одностороннє
висвітлення. Тому що журналістика перейшла в комерційну площину.
–
Можливо, це тому, що держава самоусунулася з інформаційного простору? Тобто,
вона кинула його напризволяще – і ця ніша заповнюється людьми, які мають гроші,
дуже часто – різного походження.
– Тут є дві сторони. З одного боку, всі говорять про
демократію і невтручання в журналістику з боку держави. З другої сторони – цю нішу заповнюють комерційними
структурами, які її й утримують. Така вийшла своєрідна форма ринкових відносин
у медійній сфері.
–
Я не кажу, що держава повинна втручатися, але вона має бути присутня. Цими днями
Європейська федерація журналістів зініціювала, а Євросоюз ухвалив програму в
розмірі 2,8 мільярдів євро на розвиток своїх медіа: для боротьби з фейками та
ворожою пропагандою в тому числі. Тобто, ЄС думає про свою інформаційну
безпеку, щоб медіа були в них справді незалежні і неупереджені. І говорити від
імені Української держави чиновникам, що ми взагалі не будемо брати участь у
цьому процесі – це неправильно. Бо ніша заповнюється, так чи інакше. Ми ж
говорили: якщо люди не хочуть годувати свою армію, то будуть годувати
окупантів. Якщо не хочуть дивитися своє телебачення, читати свої газети,
соцмережі, телеграм-канали – будуть споживати інший продукт. І ми це сьогодні
робимо. Який вихід, як Ви думаєте?
– От я роблю дуже багато інтерв’ю і зачіпаю такі
теми, як судова система, медицина, освіта… Це все в Україні потребує не те що
реформ, просто все з ніг на голову потрібно ставити. Я не знаю, чому думають,
що журналістика пізніше має бути за якісь інші сфери пріоритетом? Це одне зі
стратегічних питань, тому що всі ми знаємо, як Росія веде свою гібридну війну,
і не тільки Росія. І медіа найбільше впливають на свідомість громадян. Треба
якісь закони приймати і встановлювати ці правила – і поведінки журналістів, і
взагалі суспільства. А фейки – це взагалі одна з найбільших проблем сучасної
журналістики.
–
Взагалі, потрібно зрозуміти, хто в цій країні журналіст, а хто не журналіст!
– Так. Сьогодні блогер – той самий журналіст. А хто
такий блогер? Він може написати будь-що: все, що захоче або все, що скажуть. І
він не керується ніякими законами.
–
В Європі не так. Там є відповідальність навіть за соцмережі. Туди не можуть
зайти під якимось невідомим ніком. Ти зареєстрований і відповідаєш за все, що
пишеш. Це європейська практика.
– В той же час, всі дуже бояться тих же самих
журналістів. Щоб не написали якийсь негативний матеріал чи розслідування, а
органи не взяли до уваги їхні публікації і не розпочали слідство…
–
Хоча повинні це робити згідно чинного законодавства самі, не чекаючи офіційних
звернень від ЗМІ. Не треба звертатися до них письмово, вони це мають
відстежувати і реагувати.
– Особливо, якщо публікації стосуються посадовців.
–
Ви створили новий проєкт – абсолютно свіжий, незвичайний. Розкажіть про нього кілька слів.
– InsiderMedia– це справді новий проєкт, формат. В
мене є досвід в інтернет-журналістиці, на телебаченні. Ми зробили такий мікс,
тому що, на жаль, чи на щастя, в нас люди все менше хочуть читати, не хочуть
звертати увагу на аналітику. Формат відео – він найкраще лягає на сучасні уми
глядачів. Тому ми стараємося робити все міксовано, і в публікаціях та
розслідування ми завжди заслуховуємо всі сторони. Я це просто вимагаю від наших
журналістів.
–
Я не зовсім погоджуюся. Наприклад, люди дуже багато часу проводять за кермом. І
при всьому бажанні дивитися відео там неможливо. Я говорю, що радіо мало б
розвиватися теж.
– Тому наші інтерв’ю у відеоформаті, адже їх можна слухати.
Ми брали декілька інтерв’ю навіть у незрячих людей – і вони з задоволенням їх.
–
Нещодавно Вам спалили машину… Це шок, хоча б тому, що Ви – жінка… На якому
етапі розслідування?
– Справу розслідують. Поки що результатів я не знаю.
Розглядають різні версії, навіть самопідпал. Але хто був на місці події –
бачив, що автомобіль знаходився досить близько до будинку, до якого газ
підведений ззовні. І якби я не прокинулася, і ми з дитиною не вибігли на вулицю
та не викликали вчасно пожежників, які спрацювали дуже оперативно – не знаю, як
би це все закінчилося.
–
Слідчі серйозно думали, що це Ви самі собі спалили машину для того, щоб
привернути увагу до своєї персони чи сайту?
– Не знаю – серйозно чи ні? Вони, мабуть, читають
сумнівні телеграм-канали. За їхніми словами, є версія про самопідпал, тому вони
повинні її теж розглянути. Я – не заперечую: нехай усі версії розслідують. Але небезпека для життя була дуже велика! Для
життя мого і моєї дитини… Можливо, підпалювача і знайдуть. А от замовника – не
знаю.
–
Ви припускаєте, хто це міг бути? У вас є «друзі», які могли б це зробити?
– Я, в принципі, досить комунікабельна людина, з
усіма знаходжу спільну мову. У мене не було ніяких конфліктних ситуацій, не
пам’ятаю такого… Можливо, я чогось не знаю? Але не було відкритих конфліктів.
Якщо говорити, чи я вірю, що цей злочин розкриють… Після того, як стало відомо про
підпал автомобіля, я отримала багато дзвінків якраз від тих людей, кому також
свого часу спалили машину. Жоден із цих злочинів не було розкрито.
–
Ми з Вами зустрінемося через років через 10, і, як Ви думаєте, про що ми будемо
говорити у сфері журналістики?
– Ми б писали напевне мемуари про те, яка вона була,
та журналістика.
–
Ви хочете сказати, що її вже не буде?
– Вона буде, але це буде такий страшний гібрид. Якщо
зараз не вжити на законодавчому рівні якісь міри, не впорядкувати це все – може
бути колапс, хаос. Тому що фейки розповсюджуються просто з величезною
швидкістю, і вони чомусь знаходять свого читача, глядача, на жаль.
–
Я кілька років тому був у Єревані. Це відоме Вірменське радіо. І вони всерйоз
говорили, що розробляють систему, коли робот буде створювати новини, людським
голосом їх озвучувати… Тобто, будуть брати те, що найбільше цікавить людей на
сьогоднішній день і конвеєрним методом поширювати…
– Це якраз узагалі всесвітня проблема, тому що питання
штучного інтелекту – це «палка з двома кінцями». Ці всі чат-боти – це все лише
початок того нового! Нас чекає, можливо, не дуже яскраве майбутнє…
–
Дякую! Вітаю Вас ще раз із Днем журналіста. Щоб ми справді працювали в країні,
де нашу професію шанують, і щоб ми відчували відповідальність за кожне слово.
Володимир
ДАНИЛЮК,
Катерина
ТОЙ.
На
фото: Катерина Той у своєму редакційному офісі; Володимир Данилюк під час одного з публічних заходів у столиці; Катерина Той, яка створила новий інформаційний продукт.