Депутатські дискусії

Окрім близько двох десятків депутатів, оглядали амбулаторії та лікарні й представники виконавчої влади – перший заступник Луцького міського голови Святослав Кравчук та начальник управління охорони здоров’я міськради Федір Кошель.

Перша зупинка – амбулаторія на Вересневому. Заклад розташований у двоповерховому приміщенні, де до 2006 р. працював філіал міської поліклініки №1. До послуг відвідувачів – три сімейні лікарі. Це – на 4,5 тис. мешканців, тисяча з яких – діти. Є ЕКГ-апарат та УЗД-установка. Остання, щоправда, простоює, бо з нею нікому працювати: фахівця наразі немає. Одначе цей факт мало зацікавив депутатів. Натомість неабиякий інтерес викликав графік роботи лаборанта. Мовляв, щодня здавати аналізи мешканці Вересневого не можуть. Зачепили обранці й тему фінансування. Ганна Кравчук, котра не лише відстоює інтереси громади в сесійній залі, а й працює головним лікарем міської поліклініки №2, пояснила колегам: живе амбулаторія бюджетним коштом, у рік – близько 800 тис. грн. 80% суми – на зарплату, решта – енергоносії та необхідний інвентар.

Натомість у закладі, що на вул. Львівській, ситуація трохи інша: як виявилося, філіал №2 міської дитячої поліклініки працює в режимі амбулаторії, хоча статусу такого ще не має. Лікарі, зокрема Раїса Черлінко, переконують: у такому разі зможуть обслуговувати ще й доросле населення. Загалом – 12 тис. Ентузіазм працівників закладу зрозумілий: у зв’язку зі змінами вони отримають кілька додаткових ставок та трохи такого потрібного обладнання. 

В амбулаторії, що розташована неподалік підшипникового заводу, фахівці сімейної медицини обслуговують ще більше населення – 19 тис. Як і в попередніх закладах, депутати та решта візитерів позаглядали в кабінети: тепло й чисто. Та візуально якість послуг не оціниш. Зупинилися в залі, аби… подискутувати. Предмет спору – чи зостанеться в місті після цієї реформи хоча б одна поліклініка в класичному розумінні? 

– Жодна, – відповів Святослав Кравчук. – У чистому вигляді таких закладів не існуватиме. Одначе для людей, котрі сюди ходили, нічого не зміниться. Так само прийматимуть сімейні лікарі, а також фахівці вузького профілю. Будуть окремі юридичні одиниці. Ніхто нічого не ліквідовуватиме й нікого не розганятиме!

Поки до того дійде, необхідно довести до толку існуючу амбулаторію, що в районі ДПЗ. За словами Федора Кошеля, на все й про все потрібно 300 тис. грн. Депутатів цікавило: скільки внаслідок проведених змін вдасться зекономити. Як виявилося, на такий поворот подій розраховувати не варто, бо наближати медичну послугу до людей – справа недешева. Щоби оснастити амбулаторію від «а» до «я», потрібно близько 1 млн грн. Зрозуміло, що таких коштів у міській казні знайти не вдасться, тому жити варто, відповідно до реалій. 

На вул. Стрілецькій, де розміщено амбулаторію, фахівці котрої обслуговують переважно мешканців мікрорайону Вишків (4 тис. 300 осіб), учасники Дня депутата затримуватися надовго не стали. Фактично зайшли до приміщення медичного закладу й за мить вийшли. Натомість увагу зосередили на будівлі поруч.

– Документи на передачу цього приміщенні від Львівської залізниці міській раді – в Кабінеті Міністрів, відтак справа за малим, – повідомив Святослав Кравчук. – Плануємо добудувати ще один поверх і облаштувати тут денний стаціонар та кілька кабінетів, аби лікарі змогли приймати і дітей.

На реконструкцію потрібно 400 тис. грн. 

– Шановні депутати, прошу вас виділити луцькій медицині один мільйон гривень, аби ми цього року змогли довести до толку дві амбулаторії та придбати ще на 300 тисяч аналізаторів крові, – звернувся до обранців Федір Кошель.

Відвідини першої та другої поліклінік – на закуску. Окремі захисники інтересів громади обурювалися: мовляв, організатори Дня депутата навмисне склали план дій, аби проблемні установи (себто ті, які стали предметом дискусій) оглядали наприкінці, коли всі потомилися. Одначе запалу в депутатів вистачило… Словесні баталії – ще з холу поліклініки №1. Так Богдан Шиба зауважив: уперше почув, що на базі закладу створять консультативно-діагностичний центр. Є відповідне рішення представницького органу, до якого він і входить, – відповідь представника виконавчої гілки влади. Андрій Козюра поцікавився: «Залишиться чи ні поліклініка?».

– Для людей нічого не зміниться, – тлумачив головний лікар закладу Ігор Гнітньов. – Один нюанс: згідно з паперами лікарі третьої поліклініки працюватимуть у нас, але прийматимуть там, де й приймали, відтак зарплату їм нараховуватиме інша бухгалтерія.

Але депутати взялися з’ясовувати, чим насправді займаються: реформуванням медицини чи реструктуризацією? За мить вкотре повернулися до теми економії коштів. У результаті з матеріально-технічною базою закладу особливо не знайомилися. 

– А чи не порушує наявний у поліклініці відеонагляд лікарську таємницю? – запитав свободівець Андрій Калахан. 

У відповідь пан Гнітньов зауважив: жодного порушення, то – заходи безпеки. Одначе подібні аргументи депутата не задовольнили, але тему далі не стали розвивати. 

Чи не найбільше часу провели у третій поліклініці, одначе не стільки ознайомлювалися з роботою медичної установи, як жваво дискутували. Змагатися у краснослів’ї взялися, щойно переступили поріг. Головного лікаря поліклініки №3 Віктора Максимюка засипали запитаннями. Причому такими, котрі не належать до його компетенції. Посадовець намагався розтлумачити наступне:

– Ми й зараз надаємо допомогу двох рівнів: первинного (працює дванадцять сімейних лікарів та завідувач відділення) та вторинного (прийом ведуть спеціалісти вузького профілю). Але після створення центру медико-санітарної допомоги її зможуть отримати більше громадян. До прикладу, мешканцям вулиці Львівської не доведеться їхати до нас: вони йтимуть за лікарняним листком до тамтешньої амбулаторії.

Одначе дискусії щодо доцільності реформування не вгавали. Діло дійшло до пафосних виступів… на камеру. Депутат Андрій Осіпов кілька хвилин критикував і пропоновані зміни, і дії представників влади.

– Що для нас насправді важливо: наявність поліклінік чи якісні медичні послуги, які в результаті отримають люди? – не стримав емоцій бютівець Валерій Бондарук.

– Скажіть відверто, для чого влаштовувати весь цей концерт із виступами? – поцікавився перший заступник міського голови. – Навіщо робити заручниками ситуації всіх присутніх. Ми приїхали, аби подивитися заклади й поспілкуватися з персоналом, з’ясувати, що потрібно ще зробити, аби вдосконалити первинну ланку надання медичної допомоги. То давайте так і працюватимемо!

– Дійсно, не приїхали сюди влаштовувати громадські слухання, – зауважив Андрій Козюра.

Потому депутати таки подалися оглядати поліклініку. А наступного дня в Палаці культури м. Луцька врешті відбулися громадські слухання з цього приводу. Але за принципом: говорили – балакали… Бо завершилося загальне обговорення неочікувано і для представників влади, і для тих депутатів, котрі заявляли: реформа – зло. В підсумку громада мала би ухвалити спільну резолюцію. Але в першому пункті цього документа автори – Андрій Осіпов та Богдан Шиба – запропонували лучанам висловити недовіру Луцькому міському голові Миколі Романюку, його першому заступнику Святославові Кравчуку та начальникові управління охорони здоров’я міської ради Федорові Кошелю. Але на таке присутні не погодилися. Днем пізніше Микола Романюк висловив свою позицію. Зауважив: прикро, що громада стала заручницею ситуації та зброєю у руках кількох місцевих політиків. 

Тож влада й надалі реформуватиме луцьку медицину. Медики виконуватимуть свої обов’язки, бо представники громади хворітимуть. Чи будуть окремі депутати й далі доводити ситуацію до точки кипіння? А головне – навіщо? Цього, певно, і лікар не скаже.