Януш Корчак: капітан російської армії, майор польської, жертва гітлерівського концтабору… Людина, яка головною метою в житті поставила виховання чужих дітей, разом із якими і трагічно загинула. Педагог, який для українців набагато цінніший, ніж радянський чекіст антон макаренко…
Хоча Януш Корчак (Генрик Гольдшміт) 1879 року народився в Варшаві, а не в Україні, як мінімум зі столицею нашої держави його поєднують бурхливі роки, що настали після большевицького перевороту в жовтні 1917 року, Громадянської війни в росії та Української національної революції 1917-1921 років.
А перед тим було успішне навчання та отримання диплому лікаря. Мобілізація в 1905 році в російську імператорську армію, порятунок поранених під час російсько-японської війни. За рік повернувшись, почав практикувати дитячим педіатром та занурився в концепцію розбудови дитячих сиротинців нового типу. Але в 1914 році з настанням Першої світової війни молодий офіцер знову опинився в російському війську, керував лазаретом дивізії, котра, в основному, тримала фронт в Україні.
Вперше він грунтовно дослідив Київ та закохався в нього під час короткої відпустки в 1915 році. Тоді ж за допомогою Марії Фальської почав працювати в дитячому будинку для хлопчиків-поляків, а від 1917 року його відкликали працювати лікарем у дитячих притулках усього Києва.
Із трьох будинків, пов’язаних із перебуванням Януша Корчака в Києві, зберігся лише один – на Володимирській, 47, де містилася польська гімназія для дівчаток і дитячий садок. Саме тут майже 10 років тому і відкрили меморіальну таблицю авторства Івана Григор’єва.
А в вересні 1918 року Януш Корчак знову одягнув уніформу: цього разу перетворився з капітана російської імператорської армії в майора Війська Польського. До 1921 року був лікарем у шпиталях Лодзі та Варшави.
Демобілізувавшись, очолив варшавський «Дім сиріт» для єврейських дітей. Працював директором аж до 1040 року, коли гітлерівці заклад ліквідували, а всіх депортували в гетто.
Згодом окупанти розпочали активну фазу Голокосту. Януш Корчак міг уникнути загибелі, але добовільно зголосився бути зі своїми вихованцями до останньої миті життя. 7 серпня 1942 року нацисти вбили Януша Корчака і всіх вихованців-сиріт дитячого будинку в концтаборі Треблінка на території окупованої Польщі.
Комуністична педагогіка не взяла на озброєння його постулати виховання дітей, серед яких головними були:
заперечення насильства – фізичного чи вербального, яке є наслідком вікової переваги або посади;
ідея виховної інтеракції між дорослими, дітьми, що розширює дефініцію класичної педагогіки;
впевненість, що дитина є людиною, такою ж мірою, як і дорослий;
принцип, що виховний процес має брати до уваги індивідуальність кожної дитини;
віра, що дитина найкраще знає власні потреби, прагнення й емоції, отже, вона повинна мати право на те, щоб дорослі враховували її думку;
визнання за дитиною права на пошану, незнання й невдачі, особистий простір, власну думку й власність;
переконаність у тому, що процес розвитку дитини – це тяжка праця.
А українські педагоги це застосовують?
Хоча б ось це його вчення:
«Одна з найбільших помилок – вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину. Запальна дитина, не пам’ятаючи себе, вдарила; доросла людина, не пам’ятаючи себе, вбила. У простодушної дитини виманили іграшку; доросла людина програла в карти весь свій статок. Дітей нема – є люди, але з іншим масштабом розумінь, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів…»
Світлана КУЛЯ.
На фото з «Вікіпедії» і авторки: Варшавське гетто періоду гітлерівського Голокосту; меморіальна таблиця у Києві; колишній сиротинець у Варшаві; портрет Януша Корчака.