В традиціях Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії не лише вигравати найважливіші військові операції, але й гідно вшановувати воїнів. І тих, які повернулися з війни, і тих, хто назавжди залишився на полі бою. Це підтверджує й лондонська експозиція Національного морського музею.

Тут не лише різноманітні експонати з історії британського флоту, але як мінімум кілька ключових моментів, які заслуговують на додаткову увагу українців, які після чергового невдалого рішення (призначення в структуру Міністерства в справах ветеранів міністром цивільної особи Віталія Кіма та аналогічної кадрової політики на рівні областей і громад) знову гаряче дебатують, насамперед, про ставлення до учасників бойових дій російсько-української війни з боку держави та суспільства. Але на другому плані, а, можливо, й поза увагою залишається ключова тема: а як самі ветерани, особливо створені окремими з них організації колишніх комбатантів, беруть участь у корисних для суспільства проєктах.

Насамперед, про увічнення пам’яті про Героїв російсько-української війни. Експозиція лондонського Національного морського музею засвідчує: навіть під час Першої світової війни, а також в процесі шестирічної тривалості Другої світової війни, уряд формував спеціальні групи кваліфікованих журналістів, письменників, кінодокументалістів і навіть художників, які фіксували для нащадків правду про війну.
Повноцінної роботи на загальнодержавному та місцевому рівні від 2014 р. в Україні досі немає.
А який внесок самих ветеранів?

Перед входом у музей стоїть не тільки кілька пам’ятників англійським полководцям і не лише гігантська чавунна гармата, здатна стріляти ярами на відстань до 56 км, захоплена в бою у війська одного з турецьких султанів. Тут, наприклад, монумент британським військовослужбовцям, які віддали своє життя під час бойових дій у Новій Зеландії 1845-1872 рр. І спорудили його не за бюджетні урядові кошти! Гроші надали ветерани, які пройшли пекло тієї війни і ви рішили вшанувати своїх полеглих хлопців.

Вочевидь, і в цьому сенсі в Україні немає жодного аналога вшанування пам’яті солдатів, які живими не вийшли з бою, який би власними ресурсами був реалізований їхніми вцілілими побратимами і посестрами.
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора.

