Появу
меморіальної дошки директорові відомого ківерцівського ДОКу Михайлові Ковальову
на стінах районного Будинку культури земляки вважали справою честі. У травні
така дошка отримала право на життя. Упало темне полотно з мармурової плити.
Михайло Ковальов суворим поглядом зодчого зустрічатиме тепер кожного, хто
відчинятиме двері установи, яку він зводив і бачив не інакше, як Палац (навіть
не Будинок!) культури. За іронією долі, напроти цього палацу – прохідна ДОКу,
яка тепер заростає бур’янами.
Михайло
Ковальов очолював Ківерцівський деревообробний комбінат понад 20 років. Солдат,
який пройшов війну з першого до останнього дня, став таким ефективним
управлінцем і виробничником, що чи не кожна сторінка розбудови Ківерців у 60-80
рр. минулого століття так чи інакше пов’язана з його іменем. Сам він не
ківерчанин, і навіть не волинянин – із села на Київщині. Прибув на наші землі з
війною. У 40-му був призваний, а в червні 41-го уже воював на Західному фронті.
43-го в складі 1-го Білоруського фронту визволяв Ковель.
А
по війні, 1960-го, очолив комбінат. Ківерцівський ДОК відомий не стільки
завдяки Ковальову, скільки через художній паркет, виробництво якого він налагодив.
У радянські роки його продавали до Варшави та Нью-Йорка, ним вистелено підлогу
Маріїнського палацу і, напевне, не однієї компартійної дачі… До речі, досі
колишні робітники згадують, як їздили у відрядження в Сполучені Штати вкладати
паркет. Гарне виробництво давало змогу керівникам дбати про соціальний добробут
працівників та відпочинок. Мало того, комбінат брався за зведення житла у
Ківерцях (понад 6 тис. кв. м): у його багатоповерхівках досі мешкають городяни.
А от на території ДОКу нині хазяйнують різні підприємства: міцніші та слабші –
різні… Однак прохідна промовисто світить порожньою дошкою пошаною і розбитими
ліхтарями.
На
противагу цьому в пам’яті краян живе добра згадка про доківців, а точніше – про
його зодчого Михайла Ковальова. У травні на відкриття дошки відомому земляку
прийшло небагато людей. Тому не було в цій події надуманого пафосу. Була
щирість цікавих спогадів. Насамперед від людей, котрі з ним працювали. Уже
сивочолих… І – належні слова пошани від державних мужів: начальника управління
культури облдержадміністрації Валерія Дмитрука, голови Ківерцівської районної
ради Андрія Киричука, заступника голови райдержадміністрації Евгена Зубенка та
міського голови Володимира Жгутова.
Появою
на місці колишнього доківського клубу великого Будинку культури ківерчани
завдячують директорові підприємства. Це, кажуть, була його мрія. Якось уже як
керівник комбінату Михайло Петрович побував у Білорусі. Там, відвідуючи
бойового побратима – Героя соцпраці Бідулю, в одному селі побачив розкішний Будинок
культури. Загорівся звести такий же у Ківерцях.
«Будівництвом
цим він опікувався «з пелюшок», – згадує заслужений працівник культури України
Галина Гуменюк, яка багато років очолювала РБК на Ківерцівщині, а починала як учасниця
доківського самодіяльного колективу. – Брестське архітектурне бюро цю споруду й
планувало. А коли стартували роботи, то без Михайла Петровича тут жодного цвяха
забити не могли. Мало того, розпорядився на площі перед палацом збудувати
фонтан, висадити понад три сотні кущів троянд, встановити лавки по обидва боку.
Така була краса!».
Колишній
Ківерцівський міський голова, учасник бойових дій Сергій Миронюк, якому свого
часу судилося працювати пліч-о-пліч із Ковальовим, пригадав ось що: «Коли він
приходив на роботу, то йшов не до кабінету першим чином, а на виробництво – привітатися
з начальниками цехів. Багато було зроблено: побудовано цехи ДСП, паркету,
механічний, деревообробний… На другому поверсі діяла величезна їдальня на 150
людей. Але хазяї мінялися, довели до ручки. В паркетному цеху, де наша їдальня
була, зараз стеля впала, вода тече на паркет. Недавно як побачив…, не знаю, як
цих «господарів» можна назвати».
Сьогодні
у Ківерцях проживає дружина Михайла Ковальова – Кароліна Гнатівна. Через
хворобу жінка не змогла прийти на відкриття дошки, але й у рядках її звернення,
яке зачитав Ківерцівський міський голова Володимир Жгутов, було таке: «Прикро
думати, що нема вже потужного ДОКу. Його знищили без війни. Але є багато всього
того, що поза ДОКом…».
…Розповідають,
що у робочому кабінеті Михайла Ковальова на видному місці була дошка зі словами:
«Хто хоче робити справу – шукає засоби, хто ні – причини». Оце, напевне, і був
секрет директора. І наука багатьом нинішнім начальникам!
Олена
ЛІВІЦЬКА.