Прокурор області Максим Киричук в інтерв’ю «Волинській газеті» наголосив, що діє «тільки на підставі чинного законодавства», а також розповів про резонансні обшуки, масові затримання, гучні справи і дещо про особисте життя…
З
прокурором Волинської області Максимом КИРИЧУКОМ ми зустрілися в цікавий
момент. Чергова сесія облради, де всіх силовиків всі підряд пісочили як хотіли,
вже завершилася, а прес-конференція голови органу самоврядування Ігоря Палиці,
де правоохоронцям теж дісталося на горіхи, ще не почалася. Тож емоції були
свіжими, а відчуття – гострими.
До
честі Максима Юрійовича, на пропозицію записати інтерв’ю він погодився одразу,
що є важливим фактом: це фактично перша така розмова керівника ключового
правоохоронного органу області з представником мас-медіа.
Ще
один комплімент на адресу прокурора області – Максим Киричук не вимагав
попереднього переліку запитань і не відмовлявся говорити на всі болючі теми.
На
цьому короткий вступ треба завершувати, бо розмова вийшла тривалою, цікавою і
конструктивною.
–
Максиме Юрійовичу, щойно під стінами «Білого дому» мітингували виробники
торфобрикетів із Маневиччини. Потім лунали депутатські виступи… І вас особисто,
і всю систему прокуратури, і всіх інших «силовиків» не критикував хіба що
лінивий. Одні кажуть про свавілля, інші – про бездіяльність. А пригадуючи резонансні кримінальні справи,
обшуки та затримання, які стосуються представників різних гілок влади та
політичних сил, то й узагалі складається враження, що в області криміногенна
ситуація дуже складна. Мега-складна! Що скажете?
– Мені було б важливо уточнити, де починається
свавілля і де закінчується бездіяльність? Наприклад, що мається на увазі під
свавіллям прокуратури?
–
Наприклад, про те, що «земельний посівальник» зі Львова, перший заступник
начальника регіонального управління Держгеокадастру Анатолій Поляков узяв до себе
на роботу головним бухгалтером дружину першого заступника прокурора області, що
дозволяє йому безкарно привласнювати волинську землю…
– До процесу виділення земельних ділянок
структурними підрозділами Держгеокадастру органи прокуратури ніякого відношення
не мають. Це не наші повноваження. Коли є порушення з їхнього боку, ми
опротестовуємо незаконні дії, в судовому порядку скасовуються рішення тих чи
інших райдержадміністрацій, і земля повертається у власність держави. А щодо
місця роботи дружини заступника прокурора області… Вона дійсно працює в
регіональному управління Держгеокадастру, але на посаді рядового юриста.
Врешті-решт, вона ж має право працювати чи ні? Щодо Анатолія Полякова та
системи підбору кадрів в загальнодержавній структурі Держгеокадастру, то,
перепрошую, прокуратура області до цього теж не має жодного стосунку. Ми їх і
не призначаємо, і не звільняємо. Тепер про львівське коріння Анатолія Полякова.
Так історично склалося, що на Волині живе та працює дуже багато людей зі
Львівщини. Так само і волиняни їдуть на роботу в інші регіони України. Я ж
особисто теж не із Волині…
–
Географія стверджує, що найкоротшою дорогою з Луцька на Львів треба неодмінно
заїхати в славне місто Горохів. А там недавно стався грандіозний скандал. На
отриманні хабара в розмірі 7 тис. доларів США оперативники затримали голову
райдержадміністрації Любов Матвеєву, голову райради Тараса Шерблюка і районного
земельника Сергія Рубаху… Операція відбулася за прямої участі органів
прокуратури, які діяли спільно з іншими правоохоронцями! В чому специфіка цієї
справи?
– Щоб не нашкодити розслідуванню, я не може
розповідати журналістам про деталі…
–
Чим вона несподівана? Чи, навпаки, буденна?
– Виходить, що це справа буденна. Коли керівництво
району в повному складі, залучивши до себе земельника, створили групу, яка
отримувала кошти за виділення земельних ділянок, то це не просто велика біда як
поодинокий факт. Подібна тенденція існує чи не в кожному місті та районі
Волині! Подібні факти – не поодинокі. Чому? Земля сьогодні – це товар, який
користується підвищеним попитом. На
жаль, на ньому хочуть незаконно заробити ті, хто мав би стояти на
сторожі закону та бути зразком добропорядності…
–
Ще одна тема, яка переплелася в хитромудрий клубок протиріч і протистоянь та
теж має прямий стосунок до землі. Голова облдержадміністрації Володимир Гунчик
роками заявляє, що не може дати дозвіл на відведення земельної ділянки для
видобутку сировини держпідприємству «Волиньторф», бо це прокуратура області так
вимагає. Завод на грані зупинки. Люди протестують. Губернаторові прямо на
майдані кричать «Ганьба!»… А позиція прокуратури яка?
– Землі, на яких «Волиньторф» хоче видобувати
торфосировину, на підставі Земельного кодексу України належать до особливо
цінних. Розпоряджатися ними мають право виключно Верховна Рада України або
Кабінет Міністрів України. І це зовсім не компетенція ні голови
облдержадміністрації Володимира Гунчика, ні голови Маневицької
райдержадміністрації Андрія Линдюка. Але чомусь замість того, щоб вирішити
проблему в правовому полі, ДП «Волиньторф» та місцеву виконавчу владу штовхають
до порушення законодавства.
–
Щоб врегулювати цю неоднозначну проблему, коли одна норма закону забороняє
видобувати торф, а друга ніби й дозволяє, голова облради Ігор Палиця і голова
облдержадміністрації Володимир Гунчик вирішили створити міжвідомчу групу
юристів, які повинні оперативно вивчити проблему та запропонувати шляхи її
розв’язання. Запросили до участі й представника прокуратури. Ви делегуєте його
в цю групу?
– Звичайно! Прокуратура Волинської області завжди
відкрита до діалогу з органами влади, громадськістю, підприємствами всіх форм
власності. Наша головна специфіка полягає лише в тому, що саме прокуратура
повинна наглядати за дотриманням чинного законодавства, а коли фіксує
порушення, то відповідним чином реагувати на них. У випадку з колізією щодо
видобутку волинського торфу, то ще раз кажу: нинішня нормативно-правова база
відносить ділянки, де хочуть видобувати сировину, до категорії особливо цінних
земель. Вирішення цього питання – в компетенції центральних органів влади. От
на цьому рівні й треба її вирішувати. Врешті-решт, усі ж зацікавлені в успішній
роботі цього державного підприємства, яке постачає споживачам такі потрібні в
наш час торфобрикети.
–
Максиме Юрійовичу, ви не ображаєтеся, що задаю такі чутливі питання? Бо ж це
все дуже гостро обговорюється в суспільстві…
– Ми для того й зустрілися, щоб говорити прямо та
відверто.
–
Окей! Ще одна «гаряча» тема – передсвятковий обшук у кабінеті керівника
держпідприємства «Волиньстандартметрологія» Богдана Шиби. Раніше Богдан
Павлович, до речі, був Луцьким міським головою та активним учасником
Євромайдану… Так от, коментуючи цю подію, пан Шиба охарактеризував подібні дії
силовиків, які навіть його гаманець оглянули, проявом поліцейської держави та
прокурорською вольницею. Як ви взагалі ставитеся до подібних заяв?
– Це – класична позиція захисту. Людина, яка
передчуває якісь наслідки, завжди себе захищає в будь-який спосіб. Один із
найпоширеніших – звернутися в засоби масової інформації, щоб або дискредитувати
правоохоронні органи, або виставити себе в ролі безневинної жертви, яку
безпідставно обшукують. Вибачте, але прокурори ж не йдуть із обшуками до
кожного зустрічного громадянина! Значить, у випадку з підприємством
«Волиньстандартметрологія» виникла ситуація, коли нам треба було діяти саме
так, а не інакше? Я не можу багато говорити на цю тему, скажу лише, що в
області діяла організована злочинна група, яка займалася легалізацією
транспортних засобів… Думаю, після завершення розслідування та розгляду справи
в суді громадськість дізнається на цю тему набагато більше, ніж сказав в
інтерв’ю Богдан Шиба.
–
Депутат облради Василь Столяр вдруге публічно назвав голову
облдержадміністрації Володимира Гунчика «брехуном» і «демагогом». І запропонував
Володимиру Петровичу, якщо той не погоджується з такими визначеннями, подати на
нього, Василя Андрійовича, до суду. А ви особисто будете позиватися до людей,
які публічно говорять, що Максим Киричук очолює структуру із числа
«бандформування в погонах», яка займається «прокурорською вольницею» та чинить
тотальне «свавілля» за зразком «поліцейської держави»?
– Ні, я не буду ні з ким судитися з подібних
приводів… А заяви в стилі Василя Столяра, звичайно, поодиноким не назвеш. Що ж,
подібне – також одна з особливостей роботи в органах прокуратури, в цьому нема
нічого надзвичайного.
–
Насправді простих людей усі ці колізії мало цікавлять… Вони вже давно склали
собі думку про всі державні органи. Людей цікавить інше: розгул побутової
злочинності: грабежі, крадіжки,розбої, зґвалтування, шахрайство, криваві
автокатастрофи… Як на мене, основна причина – погано сформована поліція, де
немає фахівців із розслідування кримінальних злочинів. Є ще якісь причини, які
ускладнюють криміногенну ситуацію?
– Розумієте, тут ціла низка причин. І
організаційних, і нормативно-правових. Наприклад, той же ж «закон Савченко»
допоміг достроково вийти на волю дуже багатьом представникам злочинного світу.
На Волині з’явилося понад 500 професійних злочинців, які достроково вийшли з-за
ґрат. Вони соціально не адаптовані до
сучасного життя, вміють тільки красти, грабувати, ошукувати і т. д. Відповідно,
вони знову беруться за старе, і злочинність – зростає. Тому й нам роботи
побільшало. Вдалося досягнути певних результатів. Наприклад, припинено
протиправну діяльність низки оргзлочинних груп…. Тому скажу прямо:
правоохоронна система працює. І з кожним роком її результати покращуватимуться.
–
Коли це станеться?
– Думаю, за рік-два. Але для цього ще треба багато
попрацювати.
–
В якому напрямку?
– От, приміром, відсутність камер зовнішнього
спостереження в тому ж Луцьку та інших містах області – тільки на руку
злочинцям. А правоохоронцям важко розкрити злочин чи правопорушення по гарячих
слідах. Сподіваюся, що найближчим часом такі технічні засоби запрацюють і
принесуть велику користь.
–
Є така фраза в одному з радянських фільмів: «Меня гнетут смутные
сомнения»… Це дуже класно, що запрацюють
камери відеоспостереження. Але за чий рахунок їх купувати? Щоб не було
корупції, то, звичайно, або за кошти місцевих бюджетів, а ще краще – за рахунок
грошей відомства Арсена Авакова. Але наш губернатор пішов іншим шляхом: зібрав
бізнесменів, і добровільно-примусово рекомендував їм «скинутися» на цю техніку.
Добре, припустимо, я бізнесмен. І я пожертвував на відеосистему 100 тисяч
гривень. А потім буду їхати п’яним за кермом на червоне світло, і куплена мною
камеру мене ж і зафіксує. Я ж матиму моральне право зателефонувати генералу
поліції Петру Шпизі і попросити, щоб цей кадр кудись зник, чи ні?
– Я б по-іншому
подивився на цю ситуацію. А коли в громадянина вкрадуть гроші з сейфу? Чи
відбудетсья угон автомобіля? Він буде зацікавлений в тому, щоб система
відоспостереження допомогла зафіксувати підозрюваних чи ні? Тому треба бачити
позитив, а не шукати негатив.
– То є корупційні ризики чи нема?
– Для простого
громадянина ніяких ризиків нема. А для іншої категорії треба навчитися їх
добровільно уникати. Бо нетверезий водій за кермом, який їде на червоне світло,
це звичайно, велика небезпека. Але відсутність загальної системи забезпечення
правопорядку – це ще гірше. Бо якби була камера спостереження, то легше було б
встановити особу тих же ж злочинців, які вдарили біля дверей під’їзду іноземця,
відібрали в нього ключі від машини, а потім викрали трансепортний засіб.
– Два питання, котрі стосуватимуться взаємодії прокуратури
Волинської області з іншими структурами. Та для початку – бувальщина, яку
розповів один із ваших попередників, Олексій Баганець. Якось Олексій Васильович
у цьому ж кабінеті провів закриту нараду з начальником УМВСУ і керівником УСБУ
на предмет спецоперації щодо одного з корупціонерів. Але через півгодини після
її завершення йому зателефонував… той самий корупціонер. Сказав, що він обома
руками за боротьбу з корупцією, що цю роботу вже давно треба було почати, що
особисто готовий всіляко допомогти правоохоронцям подолати гідру корупції, а
потім запитав: «Тільки чому боротьбу з корупцією починати саме з моєї скромної
персони?». Тобто, щось не спрацьовувало в цій тріаді вже тоді. А зараз?
– В повсякденній
роботі між прокуратурою, поліцією та СБУ – повне порозуміння та координація. Є
певні робочі неузгодженості, але вони незначні. Можу сказати, що ми працюємо
узгоджено.
– Пригадую, як Генеральний прокурор Юрій Луценко представляв
вас на посаді прокурора області. В президії перебував також голова
облдержадміністрації Володимир Гунчик, в залі – голова облради Ігор Палиця. З
виконавчою владою на Волині є взаєморозуміння? З представницькою? Відчуваєте з
їхнього боку сприяння? Чи вони носять камінь за пазухою з огляду на резонансні
справи?
– Ігор Петрович
узагалі все завжди криткує. У нього такий світогляд. Але критикувати – набагато
легше, ніж щось конкретно зробити…
Володимир Петрович розуміє, що прокуратура області – це не структурний
підрозділ облдержадміністрації. За великим рахунком, взаємини з обома гілками
влади виважені.
– Тоді – провокаційне питання. Є такі стаціонарні
спецтелефони для обмеженого кола державних діячів. По цій системі зв’язку ви
отримували певні «рекомендації», щоб, наприклад, в розгляді справи спрацював
або варіант «А», або варіант «Б»?
– Нічого подібного
не було жодного разу.
– А якби зателефонували?
– Вирішував
би все тільки на підставі
чинного законодавства.
– Ви щось можете додати нового по резонансній «справі
Тиводара», яке вже починає нагадувати телесеріал на мотиви рабині Ізаури?
– Ця справа сама по
собі дуже цікава. І резонансна. Бо – нетипова. Але є таємниця слідства, і я не
маю права нічого деталізувати. Але винні будуть встановлені та понесуть
відповідну міру покарання. І суспільство, нарешті, має усвідомити, що незаконне
втручання в приватне життя – це недопустимо. Якби я особисто був об’єкетом
подібних посягань, мені було б дуже неприємно…
– А вас не фотографували?
– Мене – ні. Може,
я нецікавий об’єкт?
– Які кадри про себе в публічному доступі ви однозначно
не хотіли б побачити? Наприклад, відпочинок після полювання?
– Я не мисливець.
– Що з іншої категорії приватного життя захищаєте
особливо?
– Все, що
стосується мого приватного життя, це моє приватне життя. І я не хочу, щоб туди
хтось втручався. Так само не хочу, щоб посягали на цілком законні права
приватного життя інших громадян. Ну, погодьтеся, що навіть коли тебе знімають
за обідом, це теж некомфортно!
– Кажуть, що радикал Олег Ляшку в Луцьку, після того як у
властивій йому формі на телекамери поспілкувався з вами під час обіду, потім
прийшов і вибачився. Пояснив, що, хлопці, так треба для сюжету… Це правда?
– Ні, не правда! Не
приходив більше Олег Валерійович. Чергова легенда.
– Це не буде втручанням у ваше приватне життя, якщо
запитаю: як родина ставиться до того, що працюєте на посаді прокурора області?
Я не погоджуюся з тими, які вважають цей пост престижним, бо думаю, що він ще й
невдячний… Бо ж ваша функція не грамоти
на свята виписувати і не стрічечки біля шкіл розрізувати, а зовсім інша, коли
про людей дізнаєтеся навіть те, що уявити ніколи не можна!
– Діти ще маленькі,
не в тому віці, щоб розуміти специфіку моєї роботи… От що тата маєже ніколи немає вдома, то це
проблема і для них, і для мене. А дружина… Ми розлучені. Мабуть, різні погляди
на мою професію та специфіку роботи було однією з причин розлучення. Я розумію, що мало кому сподобається, коли
чоловік на роботі з 9 ранку до 10 вечора…
– Ви спілкуєтеся з попередніми прокурорами області?
– Так склалося, що
ні. Ні з ким із них не був знайомий до свого призначення, не перетинався по
роботі.
– За час роботи на Волині наша область стала для вас
рідною?
– Так. Мені тут
комфортно. І в плані роботи, і в плані проживання, і в плані особливостей
характеру волинян, більшість із яких дуже хороші люди.
– Є улюблені місця, крім Світязю?
– На Світязі я був
хіба що пару разів. А от коли побував на прийомі громадян у Маневичах, то
звернув увагу на чудові ліси цього краю…
– Стоп! Маневицькі ліси – це синонім бурштину. Колись
вони асоціювалися з грибними місцями, а тепер – із «сонячними» копанками! Зізнайтеся:
силовики «кришують» тут незаконний промисел бурштину?
– На Маневиччині
незаконного видобутку бурштину немає! Це знають усі – від Президента України до
звичайного маневицького селянина. Спроба була в 2015-ому, коли відбувся набіг
кількох тисяч копачів з-за меж області. Але правоохоронці за підтримки влади
витіснили їх, і більше вони спроб не повторювали. Є зараз поодинокі випадки,
коли хтось одноосібно викопує яму, але
це – суща дрібниця, порівнюючи з сусідньою Рівненщиною. Думаю, комплекс заходів, який ми реалізовуємо
спільно з іншими правоохоронними органами для протидії незаконному промислу
бурштину, дав свій результат.
– Пане прокуроре, може, це риторичне запитання, але воно
прозвучить… Як повернути в свідомість людей розуміння, що дотримання
законодавства і правопорядку – це неодмінна умова демократії? Як пояснити, чому
на початку 2014-го можна було з вигуками «Банду геть!» кидати каміння в офіс
міліції і прокуратури, а зараз подібні дії – це злочин? Мені здається, що
жбурляти каміння в чужі вікна – це завжди правопорушення… А то виходить так: в
час майдану можна було примушувати писати заяву на звільнення якогось
начальника, і це було боротьбою за демократію,
а зараз нецензурне слово на адресу міського голови – злісне хуліганство,
за яке треба судити… Де логіка?
– Після подій
Майдану правоохоронна система для людей стала синонімом негативу. І він
тримається в свідомості людей досі. Новій генерації правоохоронців треба важко
і довго працювати, щоб своїми результатами змінити негативне реноме на
позитивний імідж. А взагалі, негатив цей виник ще в радянські часи. І – досі не
зник, хоча та ж прокуратура змінилася до невпізнання.
– Ми про суди не говорили, з якими ви стикаєтеся щодня…
–Іде реформування
судової системи, побачимо, що з цього вийде. Бачте, вся правоохоронна система
працює на суди. В кінцевому результаті рішення – за служителями Феміди. І дуже
прикро, коли багато фахівців напрацьовують матеріали справи, а один-єдиний
суддя одним розчерком пера все змінює… Але – маємо те, що маємо.
– Якби ви не було юристом і прокурором, то ким би стали?
– Медиком.
– А чому?
– Мені завжди
подобалася ця професія.
– Медиком яким? Хірургом чи окулістом?
– Хірургом. У мене
є відчуття, що часто треба робити боляче, щоб потім весь організм одужав.
– Дякую за відвертість, Максиме Юрійовичу. Може, я щось
забув запитати?
– На всі ваші
папитання я відповів. А виникнуть нові, тоді й поспілкуємося. Тому також
висловлюю вдячність за можливість донести свої думки до волинян.
Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Романа УСТИМЧУКА: Максим Киричук (крайній зліва) під час
представлення його як нового облпрокурора в липні 2016 р.
Від редакції. Висловлюємо щиру вдячність прес-секретарю Прокуратури Волинської області
Наталці Мурахевич за оперативне вирішення організаційних питань щодо проведення
розмови з Максимом Киричуком.