Мистецтво має працювати та надихати навіть через сто років, а збереження української культурної спадщини в умовах війни є спільною місією меценатів. Про це та багато іншого говорили у Луцьку два відокремлені українські колекціонери — засновник Музею сучасного українського мистецтва Корсаків Віктор Корсак та відомий колекціонер Борис Гриньов.
Подія відбулася 1 листопада у МСУМК у межах проєкту «КОД КОЛЕКЦІОНЕРА: Дефрагментація раю», присвяченого українському мистецтву ХХ–ХХІ століть із приватної колекції родини Гриньових. Модерувала відкриту розмову кураторка виставки Марина Конєва, повідомляє кореспондент «Район.Культура».
Як народжувалися колекції
Шлях кожного з колекціонерів до створення масштабних зібрань починався по-різному. Віктор Корсак зізнався, що прийшов до цього випадково — після того, як побачив роботу Миколи Кумановського з ангелами. Згодом, не знайшовся жодного державного аналога, він вирішив самостійно створити Музей сучасного мистецтва в Україні.
«Я побачив, що у світі є музеї сучасного мистецтва, а в Україні – немає. І тоді сказав собі: “Зроблю!”» — пригадує Віктор Корсак.
Натомість Борис Гриньов колекціонує з дитинства (починав із цукеркових обгороток та етикеток), а серйозне колекціонування мистецтва музейного рівня розпочав у 1994 році. Переломним моментом для родини став випадок із придбанням підробки під виглядом антикваріату. Після цього колекціонери змінили стратегію — почали купувати роботи напряму з майстерень сучасних художників та на аукціонах. Сьогодні колекція родини Гриньових налічує близько 900 робіт і активно функціонує в онлайн-форматі через власний віртуальний простір.
Колекціонери мають і різні принципи відбору робіт. Наприклад, Борис Гриньов має чітке табу: не купувати твори у батьків художників-початківців, аби уникнути підробок. Натомість Віктор Корсак керується виключно мистецьким рівнем твору незалежно від особистих стосунків із автором: «У мене табу немає. Наше завдання — зробити пропозицію. Історія розбереться з нею».
Повномасштабна війна поставила перед меценатами надскладні виклики. Борис Гриньов розповів про драматичну евакуацію частини колекції з Харкова. Картини вивозили чотирма рейсами в лютий мороз (мінус 16 градусів). На жаль, ця історія має трагічну сторінку: водій, який допомагав рятувати колекцію, загинув від ворожого снаряда, доставляючи допомогу військовим.
Попри небезпеку, родина Гриньових не припинила виставкову діяльність: торік вони провели шість виставок у Полтавському художньому музеї, а також презентували українське мистецтво за кордоном — у Франції, Німеччині та Швейцарії.
Своєю чергою, команда Музею Корсаків у Луцьку на початку вторгнення також постала перед вибором — закрити і сховати фонди на роки чи продовжувати роботу. Вибрали другий шлях.
«Давайте створювати таке, щоб воно через 100 років працювало», — наголосив Віктор Корсак, закликаючи митців уникати кон’юнктурного використання теми війни виключно як ідеологічного інструменту.
На завершення зустрічі колекціонери зійшлися на думці, що головна мета сьогодні — не лише зберегти національне надбання, а й інтегрувати його у повсякденний простір, роблячи мистецтво доступним для кожного українця.