Філософія земського лікаря

На території Підгайцівської сільської ради Луцького р-ну лікарська амбулаторія загальної практики та медицини функціонує недавно. У 2009-му за наполяганням громади в Підгайцях відкрили таку установу. І це якраз той приклад, який демонструє переваги сімейної медицини. 

Населені пункти, що входять до цієї сільської ради, розростаються на очах. І коли ще років десять тому достатньо було ФАПу, щоб обслуговувати всіх людей, то нині в амбулаторії бувають такі дні, що ніде яблуку впасти. Уважне ставлення лікаря та персоналу закладу до проблем і потреб пацієнтів навчило людей не бити на сполох із першої-ліпшої причини, не обривати телефони станцій швидкої допомоги, якщо не трапилося нічого страшного, а в першу чергу – за порадою і допомогою звертатися до свого лікаря. Таким для підгайчан є Ольга Гунько. Безвідмовна, чуйна, попри молодість – має чималий досвід, не лінується щодня працювати над собою і рости до статусу справжнього земського лікаря.

Нині тут функціонує амбулаторія, що обслуговує три населені пункти: Підгайці, Струмівку та Крупу. Медичні послуги населенню надають два сімейних лікаря: окрім Ольги Гунько, віднедавна тут працює ще й Тетяна Дубина, разом із ними – лікар-стоматолог Наталія Євчук та молодший медичний персонал. Порожньо у коридорі амбулаторії не буває ніколи. Щодня тут зазвичай приймають щонайменше 40 осіб, іноді на прийом до лікаря приходить і 120. А ще ж – невідкладні виклики… Таким чином на плечах сільських сімейних лікарів – відповідальність за життя понад 5,5 тис. жителів. 

– Сімейний лікар повинен 85-90 відсотків звернень до нього обслуговувати. До мене, скажімо, на прийом цього дня прийшло 30 людей. Я маю задовольнити 28 звернень, і вони вже не мають звертатися в установи вторинного чи третинного рівня. Можу, звичайно, призначити пацієнту рентгенографію, аналізи чи УЗД, якого ми тут не робимо, але з цими обстеженнями він до мене повертається – і я супроводжую цю людину в боротьбі з недугою, – розповідає фахівець. – Ще один важливий аспект – профілактична робота, просвітницька. Людей слід вчити берегти здоров’я, бо тоді багатьох захворювань вдасться уникнути. Усього цього реально досягнути. Тільки що для цього треба? Щоб на лікаря було адекватне навантаження – півтори-дві тисячі населення максимум. Тільки тоді він зможе дійти до кожної сім’ї. Інакше – це фізично нереально! Кожен лікар мусить вміти надати невідкладну допомогу. Я щойно повернулася з Києва, де ми проходили відповідні курси. Це вкрай важливі знання! – каже Ольга Гунько. – Повірте: ми, сімейні лікарі, хочемо, щоб реформа впроваджувалася. Ми зацікавлені у ній. Наші мешканці готові до цієї реформи, вони знають, що є сімейний лікар, до нього треба звертатися. Вони вже не тратять зайвого часу й довіряють місцевому фахівцеві. 

Поняття сімейного лікаря легко вписалося в модель медицини провідних країн Європи, а в Україні чомусь поки стовідсотково не прижилося. У 1996 р., за інформацією Міністерства охорони здоров’я України, на рівні держави запровадили фах «Загальна практика –сімейна медицина», тоді ж почали готувати перших фахівців. Але тільки з початком радикальних реформ у медицині, які ініційовані Президентом України Віктором Януковичем впродовж останніх трьох років, сімейна медицина дійсно вийшла на перший план. Ось як в інтерв’ю «Урядовому кур’єру» означила функції сімейного лікаря профільний фахівець МОЗ Лариса Матюха: «Світ давно довів: мультисистемні хронічні патології краще лікує лікар загальної практики, а спостереження й лікування пацієнта лікарями різних спеціальностей призводить до збільшення кількості медичних помилок, вживання пацієнтами надмірної кількості ліків. Тому не варто стверджувати, що дільничний лікар у місті – оптимальний варіант. Із часом він перетворився на диспетчера між «вузькими» фахівцями, а його самостійність у прийнятті рішень обмежується правом видачі листка непрацездатності. Нам не потрібен сімейний лікар – універсальний солдат. Хто сказав, що він повинен поєднувати повні знання і навички всіх «вузьких» фахівців? Ніхто не говорить про те, що сімейний лікар повинен лікувати патологію вагітності. Його завдання – спостерігати за її нормальним перебігом і вчасно помітити можливі відхилення від норми».

Система надання первинної медичної допомоги має базуватися на сімейній медицині, переконаний заступник начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Іван Грицюк. Над впровадженням змін у первинній ланці в руслі розвитку сімейної медицини на Волині системно працюють з 2011 р.: 

– До цього часу в багатьох випадках ми просто декларували поняття сімейного лікаря. Навантаження на окремого такого фахівця становило 4,5 чи 5 тисяч населення на одну посаду, а за такої умови неможливо говорити про якісну сімейну медицину. Сімейний лікар – тільки тоді справжній, коли він знає кожного свого пацієнта і всіх членів його родини. А це можливо, коли у нього 1,5 тисячі людей. Так, як є в цілому світі. На цьому ґрунтуються основи страхової медицини, а наша держава впевнено до цього йде, – зазначає Іван Грицюк.

Торік в області було лише 60% сімейних лікарів. Кадрова проблема відчутно «тягне» первинну ланку донизу. Однак триває робота на перспективу:

– Ми повинні перекваліфіковувати дільничних лікарів, терапевтів, педіатрів. Вони проходять курси, аби обслуговувати не лише терапевтичний профіль, а й дітей, вагітних тощо. Станом на сьогоднішній день у нас є 178 сімейних лікарів. 35 – нині на курсах спеціалізації. Наразі маємо понад 40 заявок від цьогорічних випускників вузів, які прийдуть в інтернатуру, але через півтора року вийдуть від нас сімейними лікарями, – зазначає Іван Петрович. – Ми – обома руками за ту політику, яку нині послідовно втілює влада: фахівець, котрий закінчує навчання коштом держави, три роки має відпрацювати сімейним лікарем за тим місцем призначення, котре йому визначає комісія. І найголовніше, над чим працюємо зараз, – це створення центрів первинної медико-санітарної допомоги. Вони будуть об’єднувати в собі фельдшерсько-акушерські пункти, сільські та міські лікарські амбулаторії. Скептики кажуть, що біжимо попереду потяга, бо Волинь – не пілотний регіон. Якби ми в області нічого не робили і тільки чекали, поки нас зроблять пілотними, то не було б і руху вперед. 

Центри первинної медико-санітарної допомоги мають бути створені у 16 районах та двох містах. Таким чином із 18 територій на 14 – такі установи вже є, у половині з них призначені головні лікарі, які приступили до оргроботи. Одне з головних завдань цих керівників – аби у сільській амбулаторії працював не один сімейний лікар із величезним навантаженням, а два чи три:

– І так буде! – переконаний Іван Грицюк. – Не тому, що я – безпідставний оптиміст. А тому що ми забезпечимо кадри! Такої структури, як фельдшерсько-акушерський пункт, у світі не існує. А якість надання медичних послуг у селі та місті нині навіть не порівнюється. Бо про що можна говорити, коли в селах – фельдшер, а в місті – лікар? 

Нині на Волині функціонує 89 сільських лікарських амбулаторій. До 2017-го, за розрахунками фахівців управління, має бути 185. Розширюватимуть мережу установ, враховуючи всі аспекти життєдіяльності регіонів – потік хворих, віддаленість населеного пункту. Лікар має бути дійсно сімейним для кожної людини. Бо ж, як слушно зауважила, розповідаючи про свої лікарські будні, Ольга Гунько: «Наша робота спрямована не на показники, а на те, щоб люди були задоволені!».