Голова Іваничівської громади Лідія Томашевська
вчиняє тиск на мене, як на журналіста
Не можу мовчати. Адже
йдеться не лише про видання БУГ у якому я працюю, а й особисто про мене, як
журналіста. І про мою професійну репутацію.
Голова Іваничівської
громади Лідія
Томашевська у
публікації «Селищний
голова – «В черговий раз «БУГ» безпідставно звинуватив селищну раду», яка розміщена на офіційній сторінці селищної ради,
звинуватила мене у брехні, порушенні законодавства і розпалюванні ворожнечі.
Це вже третє,
аля-спростування моїх статей пані Томашевською на адмінресурсі – ссайті
селищної ради, який вона використовує у власних цілях. Вочевидь голова дуже боїться впливу моїх матеріалів на думку жителів
громади, боїться, що
мої правдиві матеріали зруйнують її репутацію. Боїться правди, яка для неї є
неприємною, і б’є по її амбіціях.
Хочу нагадати, що статтею 34 Конституції України кожному громадянинові України незалежно від його
професії гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження
своїх поглядів і переконань.
У своїй статті «Нема
конкретики. Лише загальні цифри»: депутати Іваничівської громади заслухали звіт
про виконання бюджету за 2023 рік» я дійсно зазначила, що активних депутатів в селищній раді наразі
меншість. Однак це моя власна думка, на яку я маю законне право. До такого
висновку я дійшла, проаналізувавши декілька років їхню роботу на сесії.
Я вважаю, що активні
депутати — це не ті, які мовчки голосують на сесіях, а ті, хто виступає, задає
уточнюючі питання, висловлює власну думку, відстоює свою позицію, навіть якщо
вона суперечить більшості, подає запити, чи проєкти рішень, бере участь в
дискусіях, цікавиться життям громади та турбується про своїх виборців з якими
регулярно спілкується і допомагає розв’язувати їхні проблеми. А саме таких
депутатів – дійсно меншість. Оскільки я ходжу майже на усі пленарні засідання,
то бачу, як і хто себе там поводить. А ще я спілкуюсь з місцевими мешканцями та
багато з них навіть не знають, хто саме є депутатом на їхньому окрузі. Тож у своїй публікації я лише проаналізувала діяльність
місцевих депутатів.
Наголошу: відповідно до статті 47 Закону України «Про
інформацію» журналіст
має право на оціночне судження. А критика та оцінка певних дій – це і є оціночні судження. І вони, до речі,
не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Тож, пані Лідіє, перш ніж
звинувачувати в чомусь людину, порадьтесь з юристом, який є у штаті селищної
ради. Чи за що юристка отримує чималу зарплатню?
Кожні мої публікації
підкріплені доказами:
коментарями людей, диктофонними записами, документами або ж фотографіями і
відео. Тож звинувачення мене в брехні – безпідставне.
Щодо розпалювання ворожнечі,
то висвітлення критичних матеріалів – це не розпалювання ворожнечі. Я просто
хочу, аби жителі громади знали, якою насправді є Томашевська та її діяльність.
Якщо хтось і дестабілізує
ситуацію в громаді, то це сама ж пані Лідія. Адже замість того, щоб об’єднати і
згрупувати місцевих мешканців під час війни в країні, вона конфліктує з активістами і волонтерами.
Нагадати хоча б ситуації,
коли Томашевська забороняла проводити благодійні ярмарки,
віддала дівчатам, які виготовляють бійцям на фронт сухі супи, овочі лише
тоді, коли вони на 80% погнили, вигнала місцеву волонтерку, коли та прийшла просити
кошти бійцям на автівку, або ж коли Томашевська зазначила, що в громаді нема жодного волонтера.
Ймовірно, маючи на увазі, що жоден з них ніби-то не зареєстрований офіційно,
хоча Ігор Маковський давно має волонтерське посвідчення. А ще
ситуація з військовим Віктором
Вілентком, якому Томашевська та її заступники відмовили в допомозі.
Доказовим підтвердженням, що
голова громади не дбає про місцевих мешканців був випадок, коли вона через
власні амбіції 2,5 місяці не платила ТОВ «Аванті-Девелопмент» за опалення
комунальних установ і
врешті майже тиждень дітям в садочку і ліцеї №1 та захворілим в лікарні довелося мерзнути. І це посеред зими. Суд, до
речі, визнав ці дії Томашевської незаконними, хоча
вона потратила сотню тисяч грн з місцевого бюджету на дорогого київського
адвоката, попри те що у штаті селищної ради є власний юрист. І таких прикладів
чимало. Однак, ймовірно, в пані Лідії коротка пам’ять.
До речі, інтернет-видання «БУГ» – єдине медіа, яке залишилося в
Іваничах. Адже газета
«Колос» закрилась, бо ж пані Лідія відмовилась фінансово підтримувати її видання.
А наразі намагається
вплинути й на функціонування БУГу.
Щодо порушення
законодавства, то Томашевська сама ж його і порушує. Вона неодноразово виганяла мене з сесій, погрожувала, забороняла вести фото і відеозйомки. А тепер
своїми статтями, у яких мене звинувачує, вчиняє тиск на мене, як на журналіста.
Ще хочеться зазначити,
що офіційні сайти
громад призначені для висвітлення інформації про функціонування сіл чи міст,
діяльності їхніх очільників, важливих подій та заходів, які стосуються життя
мешканців.
Однак Томашевська чомусь використовує його в особистих цілях
– для вияснення стосунків з БУГом та покращення свого рейтингу. Але ж для пані Лідії використовувати ресурси громади
в особистих цілях – звична справа. Так, зокрема, було з ТОВ «Аванті-Девелопмент», коли в результаті чотирьох програних судових справ “на вітер пішло” щонайменше 110 тисяч гривень з місцевого бюджету. А все тому, що очільник
теплопостачальної організації Костянтин Богатов прагне
працювати лише в законному руслі й відмовляється підтримувати її махінації. До
слова, практично усі суди пані Лідія програла.
Хочеться, аби голова
громади, у якій я живу, дбала про
добробут місцевих мешканців, максимально допомагала військовим на фронті,
розвивала і розбудовувала селище, залучала якісь додаткові інвестиції чи бізнеси, шукала міжнародні
проєкти, чи якісь інші способи збільшення місцевого бюджету. Однак наразі вона лише розбирається зі своїми опонентами:
журналістами, бізнесменами, активістами і волонтерами.
З цього вже сміється вся Волинь.
Від редакції.
А нам чомусь не смішно
Черговий допис у стилі тих, які писалися у роки сталінського тоталітаризму,
знову надибуємо на сайті «Буг». Ми подали його з незначним скороченням, але
зберегли стиль та мову викладу невідомого автора, який чомусь ніяк не хоче назвати
себе. Дивно, що матеріали такого змісту можуть з’являтися без підпису. Де ж в такому разі етика того, хто
голослівно іменує себе журналістом. Чи в такий спосіб автор хоче вберегти себе
від будь-яких претензій. Тоді це вже повний нонсенс. Жоден справжній журналіст
не стане ховатися за чужою спиною, коли він розкопає факти не доброчесності,
корупції, зловживання владою, підкупу посадових осіб, затискування критики,
невиконання прямих посадових обов’язків і так далі та тому подібне. Це підвищує
престиж не тільки автора, а й престиж всього видання. Це загально відомі
канони, яких навчають майбутніх працівників масмедіа на факультетах
журналістики. Їх недотримання нівелює всю роботу будь-якого колективу.
А тепер щодо суті
тих отруйних стріл, які випустила авторка публікації в своєму опусі. У самому
заголовку вона стверджує, що голова селищної ради Іванич Лідія Томашевська
вчиняє на неї тиск, «звинувачує у брехні, порушенні законодавства, розпалюванні
ворожнечі». Яким чином і як саме, про це ні чичирк. Слова й слова, яка їхня
вага? Де ж конкретика, яка має переконувати читача у правдивості сказаного?
Звичайна голослівна заява, на яку не треба звертати ніякої уваги.
Дивною є позиція
авторки щодо того, що Лідія Томашевська використовує сайт громади у власних цілях.
Він для того й існує, аби кожен житель міг вільно висловити свою думку. Такого
права ніхто не позбавляв і керівників громад. Тож зі зловживанням це якось не
стикується.
Іваничівці давно
знають Лідію Томашевську та цінують її високий професіоналізм, ділові якості та
незалежну позицію. Не станемо перераховувати тих добрих справ, які є на рахунку
цієї досвідченої очільниці, і про які набагато краще відомо жителям селища.
Свого часу Лідія Михайлівна пройшла хорошу управлінську школу під началом
такого мудрого керівника й дипломата, яким і до сьогодні лишається прісно
відомий Борис Клімчук. Отриманні навички не лише використовує, а й значно
поглиблює та вдосконалює. Це й забезпечує подальший розвиток очолюваного
співтовариства.
І в цьому не лише
її заслуга, а й депутатів, яких авторка вважає пасивними. Чому, бо ж вони,
бачте, не суперечать голові. Раз так, то просто даремно просиджують засідання
сесій. Знову-таки, звинувачення нічим не аргументовані. Якби люди були байдужі,
то вони просто ігнорували б сесії. Коли ж запропоновані рішення виважені та
вмотивовані, то для чого їх блокувати та створювати хаос у діяльності громади?
Сьогодні ми, як ніколи, маємо стати єдиним цілим, єдиним фронтом, який
протистоїть ворожій навалі.
Як на наше
переконання, матеріал написаний, якщо не на замовлення, то заради того, аби
черговий раз дошкулити очільниці Іваничівської громади, яку дуже вже
«полюбляють» бугівці. Де і в якому місці перейшла їм дорогу Лідія Михайлівна,
можна лише здогадуватися. Якби це не так, то для чого сюди тулити питання, які
аж ніяк не стикуються із загальною концепцією відносно тиску на журналістку. До
чого тоді знову вертатися до питання допомоги військовим та комунального
підприємства, яке опалює селище.
Мабуть, все-таки
варто прислухатися до мудрої та виваженої думки Лідії Томашевської, що перемога
тоді буде за нами, коли почнемо дотримуватися толерантності.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Сергій ЦЮРИЦЬ.