Розмова з головою Любешівської територіальної громади Олегом Кухом. Із воїном, який пішов в українську армію в перші дні повномасштабної війни. З успішним та досвідченим управлінцем у буремному прикордонні з Білоруссю. З людиною, яка генерує ідеї та досягає результату.
– Олеже Івановичу, на завершальному етапі перебуває публічне обговорення Статуту громади, який після внесення відповідних змін та доповнень буде затверджений. Я переглядав цей фундаментальний документ: його підготовка – справа не одного дня і робота не однієї людини. А для чого Ви ініціювали створення Статуту, що це дасть на перспективу?
– Основною підставою для підготовки нової редакції Статуту стали законодавчі зміни. До 1 січня 2027 року всі громади мають привести свої статути у відповідність до нових вимог. Але наше завдання полягає не лише у виконанні вимог закону. Ми прагнемо створити сучасний, зрозумілий і дієвий документ, який відповідатиме потребам громади та працюватиме на її розвиток у майбутньому. Я глибоко переконаний, що Статут не повинен бути документом «для галочки». Це своєрідна місцева Конституція громади, яка встановлює зрозумілі правила для влади і жителів та визначає, як спільно вирішувати важливі для громади питання. Розробкою Статуту займається наша робоча група. Оскільки громада бере участь у різних проєктах, ми також залучили експертну підтримку проєкту «Громади Волині на шляху до ЄС», що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
– Унікальне чи не для всієї України явище: новостворена територіальна громада увібрала в себе фактично територію всього колишнього Любешівського району. На практиці це добре чи погано? Аргументуйте, будь ласка.
– Це справді доволі унікальна ситуація для України. На практиці вона має як свої переваги, так і певні виклики. З одного боку, те, що новостворена громада фактично охоплює територію колишнього району, дозволило зберегти її цілісність. Це спрощує планування розвитку, модернізацію інфраструктури та організацію надання послуг. Крім того, громада має більше можливостей для реалізації масштабних проєктів. З іншого боку, велика територія потребує особливої уваги до збалансованого розвитку. Важливо, щоб усі населені пункти, незалежно від їхньої віддаленості, мали рівний доступ до послуг і були залучені до процесу ухвалення рішень. Інакше існує ризик нерівномірного розвитку окремих територій. Однозначно, у цьому процесі допоміг і мій попередній управлінський досвід. До обрання головою громади я очолював районну державну адміністрацію, тому добре знав територію, її особливості та потреби жителів. Це дало розуміння специфіки роботи на великій території та допомогло ефективніше організувати роботу громади після реформи. Тому загалом я вважаю таку модель перевагою. Головне – забезпечити якісне управління, зберігати баланс інтересів усіх населених пунктів і працювати на розвиток всієї громади як єдиного цілого.
– Чутки про накопичення ворога на території Білорусі та його ймовірне вторгнення на нашу територію, чесно кажучи, вже набили оскомину. Звичайно, бути готовими обороняти рідну землю та рятувати цивільних від окупантів треба завжди. Але чи не забагато панічних настроїв розганяється на тлі потенційно існуючої небезпеки?
– Безумовно, будь-яку інформацію про можливі загрози потрібно сприймати серйозно. Але, водночас, важливо спиратися виключно на офіційні дані та не піддаватися чуткам чи неперевіреним повідомленням. Як голова громади, я щодня інформую жителів про оперативну ситуацію на прикордонні на основі даних, які надають військові та прикордонники. Тому люди мають можливість отримувати актуальну інформацію з офіційних джерел. Війна триває, тому легковажити загрозами не можна. Водночас не варто підміняти реальну оцінку ситуації домислами чи чутками. Наше завдання – бути готовими до будь-яких викликів, зберігати спокій, довіряти офіційній інформації та діяти відповідно до рекомендацій сил безпеки й оборони.
– Що потрібно робити в північному прикордонні Волині, і на Любешівщині зокрема, щоб і до відбиття можливої атаки ворога бути спроможними, і не передавати куті меду?
– Насамперед потрібно тверезо оцінювати ситуацію та виконувати свою роботу. Сили оборони мають забезпечувати захист державного кордону, органи місцевого самоврядування – підтримувати готовність інфраструктури, систем оповіщення та взаємодію всіх служб, а жителі – бути поінформованими й знати алгоритми дій у разі загрози. Я постійно перебуваю в контакті з військовими, прикордонниками, районною військовою адміністрацією та силовими структурами, а тому володію актуальною ситуацією на прикордонні. Водночас важливо не створювати зайвої напруги в суспільстві. Готовність і паніка – це різні речі. Ми маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій, але жити й працювати в нормальному режимі, підтримувати економіку громади, навчати дітей, реалізовувати проєкти розвитку. Наше прикордоння вже п’ятий рік живе в умовах війни, тому люди добре розуміють реальну ціну безпеки. Саме тому найкращий підхід – це відповідальність, злагодженість і довіра до офіційної інформації, а не чуток чи страшилок, які час від часу з’являються в інформаційному просторі.
– Досвід військової служби за мобілізацією Вам як саме допомагає успішно керувати громадою?
– Досвід військової служби дав мені можливість побачити армію зсередини і краще зрозуміти людей «у погонах». Тому сьогодні я добре усвідомлюю, з якими труднощами стикаються військовослужбовці, що для них справді важливо і якої підтримки вони потребують. Допомога захисникам має бути справами, а не словами. Сьогодні намагаюся максимально допомагати армії – як у межах роботи громади, так і в межах особистих можливостей, реагуючи на запити та потреби військових.
Окремо цей досвід сформував важливі принципи й для управлінської роботи: чітке планування, командну взаємодію та здатність швидко реагувати на виклики. Це ті підходи, які щодня допомагають у роботі громади. Також служба дала глибше розуміння потреб військовослужбовців, ветеранів та їхніх родин, що дозволяє більш виважено і ефективно формувати місцеву політику підтримки захисників.
– Що найбільше запам’яталося під час військової служби? Як часто спілкуєтеся з побратимами?
– Найбільше запам’ятався навіть не якийсь конкретний випадок, а сам ритм служби і побратими. Це вже не забудеться. З хлопцями ми постійно на зв’язку, особливо з тими, з ким пройшли найдовший шлях. На жаль, дехто вже ніколи не відповість… Але в пам’яті вони назавжди, бо це вже частина мене самого.
– Чи відчувають ветерани Сил оборони на Любешівщині не паперову, а реальну підтримку від місцевої влади?
– Не мені давати оцінку, це краще запитати у самих ветеранів. Але ми намагаємося, щоб підтримка була не формальною, а в конкретних справах. Йдеться про допомогу в оформленні послуг, підтримку родин військовослужбовців, сприяння в лікуванні, реабілітації чи вирішенні побутових питань. Ми розуміємо, що після повернення зі служби люди нерідко стикаються з проблемами, які не вирішуються однією довідкою чи заявою. Звісно, зроблено ще не все. І треба чесно сказати: жодна громада чи селищна рада не може повністю замінити державну ветеранську політику. Але наше завдання – бути поруч, чути людей, допомагати вирішувати проблеми в межах наших повноважень і не залишати ветеранів сам на сам із їхніми труднощами.
– Вдалося прикордонникам і правоохоронцям подолати контрабанду?
– Я б не став говорити про повне подолання контрабанди, адже це проблема, яка існує скрізь, де є кордони. Водночас, очевидно, що за останні роки ситуація суттєво змінилася. Сьогодні прикордонники та правоохоронні органи мають значно більше можливостей для контролю кордону, виявлення правопорушень та реагування на них. Крім того, в умовах воєнного стану режим охорони державного кордону став набагато жорсткішим. Тому правильніше говорити не про повне викорінення проблеми, а про те, що можливостей для незаконної діяльності стало значно менше, а відповідальність за такі дії – набагато вищою.
– Чи часто саме на Любешівщині намагаються ухилянти втекти від мобілізації в Білорусь?
– Чесно кажучи, я не звик називати людей «ухилянтами». Вважаю, що в кожній конкретній ситуації мають розбиратися відповідні правоохоронні органи та давати правову оцінку діям кожної конкретної людини. Що стосується спроб незаконного перетину кордону, то така інформація періодично з’являється. Але оцінювати масштаби цього явища та наводити статистику мають, насамперед, прикордонники, адже саме вони володіють повною та об’єктивною інформацією. Водночас на місцях постійно проводиться профілактична та роз’яснювальна робота. Сьогодні охорона державного кордону суттєво посилена, тому надзвичайно важливо, щоб кожен діяв відповідально, дотримувався закону та ухвалював обдумані рішення.
– Чому явище морального дезертирства серед певної частини українського населення досі присутнє?
– Я б не поспішав навішувати ярлики. Війна – це надзвичайно складне випробування для кожної людини, і кожен переживає її по-своєму. Зрозуміло, що захист держави – це спільна справа. Але війна – дуже складна річ, і кожен сприймає її по-своєму, залежно від своїх обставин, переживань і життєвих ситуацій, тому мені важко давати якісь прості або однозначні оцінки. Я з великою повагою ставлюся до людей, які сьогодні захищають Україну на фронті, щодня ризикуючи своїм життям заради нашої свободи. Тому уникнення обов’язку не може бути нормою чи предметом виправдань. Але й проблему не вирішити самими лише звинуваченнями і осудом. Люди повинні бачити справедливість, рівність перед законом і розуміти, що відповідальність за долю країни є спільною для всіх. Держава і суспільство мають робити все можливе, щоб зміцнювати довіру, відповідальність і усвідомлення того, що перемога є спільною справою кожного громадянина.
– Невдовзі запрацюють нові урядові зміни до визначення критичності підприємств та умов бронювання. Як це позначиться не економіці громади, на її добробуті? Образно кажучи, у селі дров нарубати чи поле восени виорати буде кому?
– Система бронювання – це те, що сьогодні прямо впливає життєзабезпечення нашої громади. Як керівник, я щодня бачу, як важко втримати цей баланс між потребами оборони держави та життєзабезпеченням нашого краю. Давайте дивитися правді в очі: країні сьогодні потрібні і захисники, і люди, які тримають економіку, працюють на землі, навчають дітей, лікують, забезпечують роботу підприємств та служб. Саме тому держава встановлює критерії критичності та бронювання – щоб зберегти цей необхідний баланс і не допустити паралічу важливих сфер життя. Наскільки ефективно працюватимуть нові зміни та чи виправдають вони очікування, покаже час. Головне, щоб ухвалені рішення допомагали одночасно зміцнювати обороноздатність країни та зберігати спроможність громад нормально жити і працювати.
– У цьому контексті: наскільки фінансово спроможна Любешівська громада?
– Назвати ситуацію легкою було б неправильно. Але якщо говорити просто, то громада сьогодні впевнено «стоїть на ногах». Ми забезпечуємо роботу закладів освіти, культури, соціальної сфери, підтримуємо благоустрій і розвиток території, продовжуємо реалізовувати важливі для громади проєкти. Поряд із цим підтримуємо Сили оборони України, адже в нинішніх умовах це такий самий пріоритет, як і забезпечення стабільної роботи громади. Водночас, громада має низьку податкоспроможність населення, що означає менші власні надходження до бюджету. Через це складніше реалізовувати проєкти розвитку, і громада більше залежить від державних дотацій та субвенцій.
– Які бачите шляхи збільшення доходів і раціональності видатків?
– Вважаю, що збільшення доходів громади залежить від кількох простих, але дієвих речей. Перше – детінізація: коли зарплати виплачуються офіційно, громада отримує стабільний ресурс для розвитку. Друге – ефективне використання земельного ресурсу, коли кожен гектар працює і приносить реальну користь громаді. Також важливе питання справедливого розподілу податкових надходжень, зокрема військового ПДФО, адже ці кошти безпосередньо впливають на спроможність громад утримувати соціальну сферу і розвиватися. Щодо видатків – тут підхід простий: пріоритет базовим речам, які тримають громаду щодня. Це освіта, медицина, соціальний захист і критична інфраструктура. Допомога Силам оборони України, забезпечення військових і посилення безпеки – це вже не додатковий напрям, а один із ключових пріоритетів. Усе інше – лише тоді, коли воно справді дає відчутний результат людям.
– У багатьох громадах існує певна протидія між роботою голови та депутатів. А у вас?
– У нашій громаді таких протистоянь немає. Ми працюємо як одна команда, де є спільна відповідальність за рішення та їхні наслідки. Звісно, дискусії бувають – і це нормально для демократичного процесу. Але вони відбуваються в конструктивному руслі: обговорюємо, зважуємо, ухвалюємо рішення, які відповідають інтересам громади. Головний принцип простий — не особисті позиції, а спільний результат для людей.
– Чи багато з депутатів паралельно ще й працюють на чолі комунальних підприємств та на керівних посадах в виконавчому апараті селищної ради, на посадах старост?
– Так, справді частина депутатів одночасно працює в комунальних підприємствах або в органах місцевого самоврядування. Але важливо розуміти: це не є наслідком якихось «передач повноважень» чи спеціальних рішень ради для отримання переваг. Законодавство прямо не забороняє таке поєднання мандата з роботою в комунальних установах чи в селищній раді. Водночас, воно чітко визначає правила – насамперед, щодо конфлікту інтересів. І саме ці правила забезпечують прозорість і законність усіх рішень. Тому тут головне не сам факт поєднання посад, а те, щоб усе відбувалося відкрито, в правовому полі і без будь-якого впливу приватного чи службового інтересу на рішення ради. І ще один важливий момент – особливо в умовах воєнного стану – саме ці люди, які залишаються працювати в громаді, допомогли нам втримати стабільність роботи ради. Коли окремі депутати з різних причин склали повноваження, їхня присутність дозволила зберегти кворум і безперервно ухвалювати рішення, які стосуються життєдіяльності громади та підтримки Сил оборони України.
– Вас неодноразово запрошують у складі делегацій волинського самоврядування працювати на різних потужних конференціях, як в Україні, так і за кордоном. Чесно кажучи: бо очолюєте чи не найбільшу на Волині громаду, чи справді є досвід, який важливий іншим?
– Не думаю, що справа лише в тому, що наша громада одна з найбільших на Волині. Швидше, це результат тієї роботи, яку ми всі разом робимо протягом багатьох років. Свого часу я працював головою районної державної адміністрації, зараз очолюю громаду, тому маю можливість бачити процеси розвитку територій з різних сторін. За цей час були і успішні проєкти, і непрості рішення, і досвід, який може бути корисним іншим. Але для мене такі конференції – це не тільки можливість поділитися власними напрацюваннями. Це ще й нагода повчитися в колег, перейняти найкращі практики, знайти нові ідеї та партнерів. Тому я завжди сприймаю такі запрошення як визнання роботи нашої громади і водночас як можливість привезти додому щось нове та корисне для її розвитку.
– Принагідно, як склалися робочі взаємини з керівниками районної влади вже великого Камінь-Каширського району, з очільниками рівня області, з депутатами облради від Любешівщини, з народними депутатами, насамперед, Іриною Констанкевич?
– Взаємини з усіма рівнями влади у нас робочі й конструктивні. І, чесно кажучи, по-іншому й не може бути – від цього напряму залежить щоденне життя громади: як швидко реагуємо на проблеми, як рухаємо проєкти, як ухвалюємо потрібні рішення. З керівництвом Камінь-Каширського району тримаю постійний контакт, при потребі координую дії, особливо, коли потрібні оперативні рішення. З обласною владою працюємо у форматі спільних програм і проєктів, які мають практичне значення для громади. На жаль, від нашої громади немає представників в обласній раді, тому взаємодіємо в загальному робочому порядку – тоді, коли є потреба піднімати або вирішувати ті чи інші питання. З Іриною Констанкевич співпраця теж конструктивна – є підтримка важливих для громади ініціатив і постійний діалог з питань, які потребують рішень на державному рівні, а також тісна комунікація, у разі потреби – і в телефонному режимі. У підсумку це не формальні контакти, а жива щоденна робота, яка реально впливає на розвиток і функціонування нашої громади.
– Коротко про сім’ю, побут, хобі…
– У побуті стараюся тримати простий ритм, без зайвої метушні, хоча робота, звісно, часто диктує свій темп. Найбільша радість і справжня віддушина – це онучка, з якою завжди хочеться проводити більше часу, бо це зовсім інший світ і інші емоції. Щодо хобі – люблю природу. Рибалка і полювання для мене не стільки про здобич, скільки про можливість побути в тиші, перезавантажитися, відпочити думками. Це той рідкісний час, коли можна трохи відійти від постійних справ і просто побути наодинці з собою або в колі друзів. Раніше активно займався волейболом, але, на жаль, через стан здоров’я зараз цей вид спорту для мене вже недоступний. Попри це, спорт як такий завжди залишається частиною мого життя, бо формує дисципліну та командний дух. У цілому намагаюся поєднувати роботу і прості життєві речі, які дають баланс і дозволяють тримати темп у щоденній роботі.
– Дякую за відвертість, успіхів Вам і всім мешканцям Любешівщини!
– І Вам дякую за змістовне спілкування!
Інтерв’ю вів
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото пресслужби Любешівської селищної ради та з особистого архіву Олега Куха.