«Сатира – це своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить власне обличчя». Джонатан Свіфт.
* * *
Бити – не можна!
Дві блондинки діляться досвідом виховання дітей.
Перша:
– Я в жодному випадку ніколи не застосовую фізичного насильства, навіть якщо син дуже погано себе поводить. Бо на його крики негативно реагує мій чоловік.
Друга:
– І теж ніколи на доньку-школярку руку не підніму, для цього в мене є чоловік.
Але обидві дійшли висновку, що це аж ніяк не робить їхніх дітей слухнянішими. Та й Женевська конвенція про захист прав неповнолітніх не скасована. Можна за сімейне насильство і в тюрму потрапити…
Аж раптом заходить третя. Почула їхні зітхання, та й каже:
– А я своїх неслухняних лупцюю паском, не знімаючи його з чоловіка!
* * *
Критика чи реклама?
В переповненому тролейбусі. Шалена спека. Кондиціонери відсутні. Нестерпно. А тут ще якась жінка на свого чоловіка виговорює:
– Та ти кобель! Ти волоцюга і ловелас! Ти жодної спідниці не пропустиш!…
Водійка тролейбуса через гучномовець салону, щоб припинити ці «розбірки»:
– Пасажирка біля вікна в кріслі у третьому ряду! То ви свого чоловіка сварите чи рекламуєте?
* * *
Дві причини еміграції
В Одесі спілкуються телефоном двоє приятелів:
– Мойша, а чому ти хочеш виїхати на Землю Обітовану?
– У мене дві вагомих причини! Перша: мій сусід спить і бачить, як мене вбити.
– А друга?
– Ізя, я остерігаюся, що він після цього зможе виїхати на Землю предків…
* * *
Золото чи Злату?
Увірвалися озброєні грабіжники до рівненського тецекашника на дачу:
– У тебе золото є?
Той прикинувся дурником і каже своїй рудій коханці:
– Злато, вилазь з-під ковдри, одягайся, за тобою прийшли!
* * *
Куди поділася «Аврора»?
Пізня осінь 1917 року. «Вождь світового пролетаріату» вже тиждень переховується в наметі серед чагарників «на болотах». Холод, голод, безнадія. інесса арманд уже поїхала, надєжда канстантінавна ще не приїхала… Набридло йому це все, кличе фєлікса дзержинскава і каже:
– Ітак, вчєра била рана, завтра будєт поздна. Нєпрімєнна сєводня ночью будєм дєлать рєвалюцію!
Майбутній чекіст:
– Нє палучітся, таваріщ лєнін!
– Ізвольтє, дарагушечка, пачєму?
– Таваріщ троцкій на рибалку уєхал…
– Так без нєво нєльзя, что лі?!
– Можно, но вот бєз «Аврори» с рєвалюціоннимі матросамі нє палучітся…
* * *
Ячейка і член
Епоха «будівництва» «розвинутого соціалізму». На слюсаря Петра Івановича надійшла скарга в партком від його дружини, з якою він у законному шлюбі вже 40 років. Мовляв, сімейне життя руйнується, чоловік усе більше віддаляється і невідомо, чим ця відлюдкуватість може закінчитися.
Секретар парткому викликає комуніста Петра Івановича на профілактичну розмову:
– Так, товаришу, справи у вас кепські. План не виконуєте, на роботу запізнюєтеся, зловживаєте спиртним… Але що найгірше, руйнуєте основу основ розвинутого соціалізму – радянську сім’ю! Які причини, що уникаєте дружини, замкнулися в собі, слухаєте ночами якісь незрозумілі радіостанції?
– По-перше, товаришу секретар, я імпотент…
Ідейно витриманий комуніст не дав йому завершити:
– По-перше, ви член партії!
* * *
Нужда і робота
Сюжет на російському зомбоящику. Дикторша оголошує:
– Савєт міністрав рассійскай фєдєраціі с глубокім пріскорбієм саабщаєт, что вчєра, на 74 гаду жизні, послє тяжолай і прадалжитєльнай балєзні, нє пріхадя в сазнаніє, вєрнулся на работу прєзідєнт рассіі дарагой владімір владіміравіч путін. В етам састаяніі он пасєтіл аеропорт «Дамадєдава» і атвєтіл на вапроси трудящіхся атнасітєльна ударав па Пітєру бандьоравскіх дронав і дєзавуіравал нєзаслуженниє упрьокі інаагєнтав в том, что как глава гасударства он как би нє справляєтся з абязаннаятямі
Продовжує сам «бункерний дід»:
– Ета всьо вракі. Патаму чта я атчьотліва помню, что прасипаюсь всєгда в 8.00, послє чаво справляю малую нужду. В 09.00 я справляю бальшую нужду. А уже в 10.00, как часи, встаю с пастєлі завтракать і далєє слєдую іспалнять абязанністі прєзідєнта рф! І вот я срєді вас!
Підготував
Іван ЛІАН.
Карикатури з журналу «Перець», Аркадія Гурського та Олексія Кустовського.