Ігор Палиця: «Ми просто вели себе з людьми чесно, а не купували …»


«Я
не говорив би відверто по телефону навіть якщо знав би, що мене не «пишуть», –
каже Ігор Палиця, уродженець м. Луцька, засновник Благодійного фонду «Тільки
разом», недавній голова облради та чинний народний депутат України від Луцького
округу №22, людина – дуже впливова не лише на Волині але й далеко за її межами.
Це він сказав у ході інтерв’ю з журналістами «Української правди» Романом
Романюком та Дмитром Рясним, яке було оприлюднене 8 вересня ц. р. під
заголовком «Коломойський не женеться за грошима так, як Порошенко».

Ігор Петрович не лукавить, адже заходами безпеки не
нехтує ніколи, особливо – коли в період правління Петра Порошенка за ним влаштували справжнє полювання, і він був
змушений відверто спілкуватися навіть не в службовому кабінеті голови облради
(приміщення наразі використовується Ігорем Петровичем яке приймальня народного
депутата України, – авт.), а в іншій
локації. Крім цього, про відвідування Волині свідчать й інша візуальна ознака –
доволі велика кількість охоронців, частина з яких, до речі, після перемоги Володимира Зеленського забезпечує
особисту безпеку нинішнього Глави держави.. 

Власне, це підтверджує й преамбула до опублікованого
тексту розмови:

«Можливість переконатись в схильності співрозмовника до інформаційних обмежень
ми мали ще до початку розмови: Ігор Палиця
пропонує провести зустріч не в своєму особистому кабінеті, а в розташованій
поряд кімнаті для переговорів. З точки зору шанувальника латентного способу
життя вибір ідеальний: переговорка – мертва територія, де немає жодної
особистої речі. Але не у цьому випадку. В невеличкій кімнаті крім овального
столу та стільців – одразу чотири калькулятори. З математичної точки зору все
вірно: крім Ігоря Палиці на цьому ж
поверсі знаходяться кабінети ще трьох осіб – Євгена Гєллера, Максима
Бужанського
та Олександра
Дубінського
. Але є одне але. Всі вони – народні депутати, а не
бухгалтери.  Чому ж в офісі парламентарів так цікавляться цифрами?».

Утім, ще одна характерна ознака цього інтерв’ю
полягає в тому, що Ігор Палиця виступає
в ньому і як лідер нової партії  «За
майбутнє», говориться більше про загальнонаціональні масштаби та про людей,
яких в державі знають усі. Наприклад, про Юлію
Тимошенко
, Миколу Азарова, Петра Порошенка, Ігоря Коломойського, Володимира
Зеленського
, Андрія Богдана, але
фактично не згадує місцевих політиків різних періодів: Бориса Клімчука, Ірину
Вахович
, Володимира Гунчика, Олександра Савченка, Юрія Погуляйка

Утім, чимало фрагментів цієї розмови так чи інакше
стосуються Волині, тому з дозволу очільниці «Української правди» Севгіль Мусаєвої «Волинська газета»
оприлюднює окремі з них:

«–
У вас освіта Волинського університету за спеціальністю історія і право. Ви
закінчили його в 94-му році, а в 93-му вже значилися директором компанії
“Мавекс-Л”. Як історики стають бізнесменами?

– Сім’я змусила. Я одружився в 93-му році, і після
цього почав цікавитися, де можна заробити. Тоді був дефіцит нафтопродуктів в
Україні. Кордонів, по суті, не було, митниця працювала так-сяк, податків не
було. 

І так співпало, що на два поверхи вище жив старший
за мене товариш Леонід, який мав перший комерційний кіоск в Луцьку. Він прийшов
до мене і каже, що до нього в кіоск прийшли прибалтійці, і запропонували купити
бензовоз 95-го бензину. Каже – давай комусь перепродамо.


Так для цього потрібні ж оборотні кошти.

– Правильно. Той бензовоз коштував біля 7 тисяч
доларів, а ринкова ціна була в два рази дорожча. Я йду до батьків, які тоді
мали “Жигулі” шостої моделі, і закладаю їхню машину за 3 300
доларів. 

Ми поїхали з цим Леонідом під білоруський кордон,
місто Ратне, чекати цей бензовоз. На зустріч я взяв балончик зі сльозогінним
газом, але він не знадобився. Приїхав наш бензовоз, ми передали прибалтам
гроші, і приїхали з ним в Ковель. 

Я свою частину бензовоза злив тоді в Ковелі, 35
тисяч літрів, перепродав, і у мене получилось більше 7 тисяч доларів. Після
цього я почав купувати в цих прибалтів (братів Маріса та Валдіса Деделісів –
УП) бензовози на постійній основі. А пізніше вони мені запропонували створити
спільне підприємство “Мавекс-Л”, де в мене було 50% і в них 50%.


В реєстрах останніх років “Мавекс-Л” крім вас засновниками значаться
Урі Лейбер і Михайло Кіперман – люди, які нині фігурують членами наглядової
ради “Укрнафти”. Як відбулось знайомство з ними?

– Вони тоді були компаньйони Коломойського по
нафтопродуктах. А познайомився з ними я в 94-му році. 

У Кіпермана батько майстер спорту по штанзі і він
дружив з Писаренком, тоді – чемпіоном світу. І Писаренко якраз почав завозити
нафтопродукти через Феодосію, завдяки чому в Кіпермана була квота на торгівлю
нафтопродуктами. 

Вони дали об’яву, ми по цій об’яві подзвонили в
Дніпропетровськ, і я в них купив першу тисячу тонн 92-го бензину. От таким
чином ми почали спілкуватися і працювати.

А потім в 99-му році вони мене познайомили з
Коломойським, і Коломойський викупив у прибалтів 50% “Мавекс-Л”.
Таким чином ми з ним познайомилися, і він став моїм партнером».

«– Чи правда,
що з 2004-го року ви не користуєтеся зброєю? Чому?

– Так, не ходжу на полювання. Було одне полювання в
Івано-Франківській області, де мене запросив тоді колишній голова ОДА Вишиванюк
Михайло Васильович. І біля мене на номері стояв керівник СБУ, який так
захопився, що коли кабани пішли через лінію, то його пуля попала в дерево за 10
сантиметрів над моєю головою. Тоді Вишиванюк зламав йому рушницю, а я припинив
ходити на полювання».

«– Якщо це
доречно, задам вам філософське питання з цього приводу. Порошенко, рівно як і
Ігор Коломойський, мали можливості увійти в історію країни як державотворці. Як
люди, що підняли Україну на ноги. Але замість цього один запам’ятався корупцією
навколо Кононенка, а інший – схемами на “Центренерго”. Чи були у вас
філософські бесіди з Коломойським про те, що залишиться після вашої групи? Чи
немає в нього амбіцій аби на його честь ставили пам’ятники, називали його
прізвищем вулиці?

– Він точно не та людина, яка хоче, щоб йому ставили
пам’ятники чи називали вулиці. Амбіції, можливо, є, але він своєрідна людина. Я
хочу щоб ви почули: Коломойського гроші, якість побуту не цікавить. Стометрові
яхти, палаци – не цікавлять. Його цікавить одне – гра. Те, що на столі. Все.
Його не цікавить те, щоб його кишені ломилися від золота. 

В мене з сином не раз були розмови. Він вчився за
кордоном, жив там, і живе сьогодні. Він бачить друзів з інших країн, і питає –
а чого в нас такого немає, ну ти ж теж там чиновник. Я кажу – синок, у мене
зовсім інші принципи. Я нікому не давав красти чи заробляти на бюджеті, і собі
цього не дозволяв. І чи є в мене амбіція, щоб вулицю назвали потім моїм іменем
– є в мене. От у мене є. Від Коломойського я про таке не чув».

«
Повернімось до політики – як ви потрапили в список БПП до Петра Порошенка в
2014 році?

– Він мене записав, я був сам здивований.


Тобто як записав? Вони ж не могли просто так вас записати без вашої згоди.

– Так взяв і записав. При тому я в список попав, а
не кандидатом на мажоритарці. 


Але ж вони вас хоч запитали?

– Ви думаєте, Петро Олексійович часто питав? Я з ним
розмовляв по телефону, коли був головою Одеської адміністрації, два рази за
рік. Два. 

Один раз, коли побили Нестора Шуфрича, і другий раз,
коли треба було, щоб обласна рада обрала Гончаренка Олексія головою облради. От
ми говорили два рази по телефону, і ще він приїжджав, по-моєму, два чи три рази
в Одесу. Все. Більше мене ні про що ніхто не питав.


Все одно не віриться, щоб вас просто взяли і вписали без вашого відома в
список…

– От просто так взяли і вписали. Мені подзвонили:
“Тебе вписують. Все. Ти там 36-й чи 37-й”. Потім мене запросив Петро
Олексійович до себе, каже: “Я бачу, щоб ти залишався головою ОДА. Ти
готовий працювати?” – “Я готовий, тільки у мене немає ні одного
призначеного голови РДА. Може призначите?” Призначили. 

Я аж до свого зняття в кінці 2015 року був
виконуючий обов’язків, і мені не призначали спеціально ні одного голову
районної адміністрації.

І все працювало – державна машина працювала. Тоді я
зрозумів, що, в принципі, ця вертикаль РДА і ОДА взагалі не потрібна. Обласні
ради повністю можуть робити те, що сьогодні робить ОДА, тільки в 4 рази з
меншим штатним розписом людей.


А тоді, коли вас звільнили, це було щось особисте ваше з Порошенком чи це була
вендета з Коломойським уже?

– Безумовно, вендета з Коломойським. Ну, звичайно, я
був незручний, на все мав з самого початку свою думку, не робив те, що мені
“радили” робити. Це безумовно теж зіграло свою роль. Він же коли мене
знімав, то все мені нагадав і “Київський торт”.


“Київський торт”?

– Ну, у “95 квартала” був номер: для того
щоб зробити торт, треба яйця. “Это тебе привет за “Киевский
торт”, – сказав мені Порошенко, коли звільняв.


Там у списку БПП були не тільки ви “партнер Коломойського”, але й «адвокат
Коломойського».

– Богдан?


Так. Ви зараз з ним підтримуєте якісь стосунки? Його похід у владу і вихід
звідти змінив його?

– Мене Коломойський питав мою думку, я був проти
того, щоб Богдан очолював Офіс Президента.  


А чого Коломойський питав у вас, хто має бути главою Офісу Президента?

– Ну, коли це сталося, він питав, як я до цього
ставлюся. Я завжди до Богдана ставився специфічно, і тому сказав, що це не та
людина, яка може очолити Офіс президента.


А чому?

– Ну, така моя думка про нього. Він просто
нестабільний».

«– Багато
наших знайомих журналістів і місцевих політиків скаржились, що коли ви були
головою облради, то керували областю зі Швейцарії, мовляв, у Швейцарії ви
бували частіше ніж в Луцьку. Що у вас в тій країні? 

– По-перше, це так їм здавалось, що я в Швейцарії.
Вони звикли – що голова обласної ради має сидіти на своєму кріслі, до нього
мають приходити люди, цілувати руку, він має щось підписувати. За це йому або
пляшку дають, або гроші. А Палиця був нестандартний. 

Кожен день сидіти в кріслі не несе ніякого
навантаження, тому що там пусто. Я їздив по всій Європі, по всьому світу,
зустрічався з бізнесменами, з інвесторами, запрошував їх на Волинь. Безумовно,
був в Швейцарії, там де в мене просто дружина, менша дочка і син тоді
навчалися.Але коли хтось казав, що от він більше в Швейцарії – ну, це люди, із
брежнєвських часів – має бути на місці чиновник. 

Мене прокуратура перевіряла, і НАБУ перевіряло,
скільки часу я був на робочому місці, скільки часу я був за кордоном. Я говорю:
“Хлопці, я не отримую ні копійки з бюджету”. Бо тільки мене обрали, я
відмовився від грошей взагалі, щоб мені платила держава, я відмовився від
водія, від транспорту. Я за оренду свого кабінету платив сам гроші, тому що я
взяв трошки більше, ніж тоді було в кабінеті голови обласної ради. 

Мене зараз питають: “От Верховна Рада сьогодні
нарешті почне працювати?”. Я говорю: “Не думаю, що це добре. Було
спокійно два місяці літа, коли Верховна Рада не працювала: ми знали, що ні один
закон не зміниться і гірше не стане. А тепер, ніхто не знає, що вони внесуть з
2 вересня”.


Ви кажете, що за все платили самі, але ми от передивились ваші декларації і не
знайшли там ніяких значних грошей, жодних корпоративних прав – у вас нічого
немає.

– Я ж вам відразу сказав: я всі опціони віддав
зарання ще до того, як бути чиновником, своїй сім’ї. 


Тобто зараз ви живете на утриманні сім’ї?

– Ні, чого на утриманні сім’ї? Я сьогодні живу на
свої гроші, у мене в декларації є гроші, які я кожен рік витрачаю. У мене є
достатній залишок грошей. На утримання сім’ї я не живу.


Ніякої нерухомості, навіть автомобіля у вас свого немає.

– Ні, немає. Все, що я заробив, я свідомо записав на
сім’ю, щоб не було там, як з Ігорем Єремєєвим (мається на увазі народний
депутат України від Маневицького округу №23, співвласник групи компаній «Континіум»
Ігор Єремеєв, який помер 13 серпня 2015 р. у швейцарській клініці після падіння
під час верхової їзди на коні на Волині, – ред.),
що коли його не стало, то до цього часу ідуть суди по спадку, а сім’я нічого не
має. Я свідомо приймав це рішення, я не хочу писати якісь заумні заповіти. Мені
Бог дав заробити, це має бути у сім’ї. 


А що на сьогоднішній день належить вашій сім’ї?

– У зв’язку з тим, що я пішов в політику і в мене не
буде можливості їздити до сім’ї і бачити їх часто, я попросив дружину разом з
донькою переїхати сюди до мене жити. Тому все, що в неї є, а син вже дорослий,
все майно дружини буде записано у мене в декларації. 

Ми починаємо з вересня спільно жити знову після
багатьох років, що ми жили окремо. Тому після Нового року все буде в
декларації. Там і акції “Буковелю”, і акції нафтові, ну, якщо вона не
зробила якусь там реорганізацію чи ще щось. Все буде. 


І австрійський готель?

– Також буде.


Одеський готель Palace Del Mar?

– Так. 


Навіщо ви купили 60% відсотків акцій футбольного клубу “Волинь”?

– Я ніколи не купляв 60% відсотків акцій “Волині”.
Була ситуація, коли Столяр (волинський політик, колишній власник ФК
“Волинь” – УП), який володів до цього “Волинню”, захотів її
продати. Я не люблю футбол і не займаюсь футболом, говорю про це відкрито. Але
є люди, яким це цікаво, вони самі на це шукають гроші, я зі своєї кишені гроші
на футбол не витрачаю.


Чи правильно розуміти, що це Ігор Валерійович купив собі таким чином клуб?

– Не Ігор Валерійович, не він. І “Волинь”
тоді грала і вигравала в “Дніпра”, і ніколи “Дніпру” не
піддавалась.


А навіщо ви тоді почесний президент “Волині”?

– Ну, тому що вони думали, що я буду допомагати. Я
шукаю, хто буде фінансувати, займаюся цим питанням, прошу людей допомагати
футболу.


Тобто вас попросили “пофорвардити”?

– Не “форвардити”, ні. На той момент мені
здавалося, що мене може це зацікавити. А потім, коли я побачив, скільки грошей
бере на себе 11 хлопців кожен рік, я зрозумів, що футбол я не любив і не буду
любити.


Кажуть, що у вас були дружні стосунки з Зеленським ще до того, як він почав усю
цю політичну історію?

– Були дружні стосунки.

Були чи є?
Як вони зав’язалися і чи досі тривають?

– Я не знаю. Я не знаю, чи зараз є дружні стосунки,
скажімо так. Я його не бачу, я з ним не спілкуюся, тому я не знаю.


А як вони взагалі з’явилися?

– Та нормально. Ми познайомилися, були на загальних
десь зустрічах, десь він був, десь я був – так і познайомилися. Десь випили по
50 грам, десь пожартували.


Багато хто вважає, що без медійної і організаційної підтримки Коломойського
Зеленський би не став Президентом. 

– Коломойський боровся з Порошенком, боровся зі
страхом в країні, який Петро Олексійович насаджував, боровся з ненавистю в
країні, з клептоманією Порошенка. Тому він і симпатизував Зеленському. А що він
отримав від Зеленського? 


Ну, трошки ж компенсація якась відбувається?

– Яким чином?


Наприклад, через “Центренерго”, де структури Коломойського постачають
 дороге вугілля і викуповують дешеву
електроенергію.

– Питання в тому, коли почало працювати
“Центренерго”, впали ціни на електроенергію чи виросли? А коли почали
говорити, що Коломойський “зайшов на “Центренерго”? При
Зеленському чи при Порошенку?».

«– Питання
дещо філософське, але ви – це і є ж українська еліта, принаймні в фінансовому
розумінні цього слова. Якщо еліта заробляє “по беспрєдєлу”, то про
які правила гри може бути мова? Ви – приклад для людей внизу – поліції,
податківців, малого бізнесу. Чи розумієте ви, що по суті еліта задає тон життя
в державі? 

– По-перше, я не вважаю себе елітою. От ну я не
відчуваю цього. По-друге, я вважаю, що якщо хтось має можливість в цій країні
грабувати “Центренерго” чи якісь інші активи, чи припортові заводи,
чи ще щось, цього не повинно відбуватися. Я собі цього ніколи не дозволяв. А я
мав можливість і в Одеській ОДА, і в “Укрнафті”, і у Волинській
облраді. Але я ніколи цього не дозволяв ні собі, ні іншим. 


У 2019 році на парламентських виборах вся страна пережила таке “зелене
торнадо”, коли всі мастодонти політичні програли свої округи невідомим
людям. А на Волині вийшов якийсь “островок стабільності”, бо всі
округи виграли Палиця, друзі Палиці і ще Степан Івахів. Як це так вийшло?

– Принципи, життєві принципи. У нас були не
“прикормлені” округи, а округи, де ми працювали, де витрачали час на
спілкування з людьми, округи, де люди вірять, що ми можемо захистити і
допомогти.  Ми просто вели себе з людьми чесно, а не купували, і люди так
само повели себе по-чесному з нами – не продались і не повірили в “швидкий
рай”. 


Всі кажуть, що ваш секрет був простий – гречка, розподіл бюджету… Але гречку
всі роздавали, і програли. Як ви виграли?

– Це про Палицю кажуть, про гречку роздавав? Хай
покажуть хоч когось, кому Палиця заплатив гроші. Є хтось, кому Палиця дав 500
чи 1000 доларів за то, щоб голосував за нього? Ви таких не знайдете. Що Палиця
будував футбольні поля зі свого фонду – так. Що Палиця давав допомогу, в кого
нема грошей, інваліди, центри геріатричні – так.  А гроші Палиця за голоси
нікому не давав. І коли хтось розповідає про гречку, то хай сам цю гречку
роздасть і побачить, чи люди йому повірять.

«– Цієї
партії (НУНС, – ред.) вже немає. Вдруге “вас записали” в БПП. Цієї
партії формально теж уже немає. Про УКРОП або добре, або нічого.

– УКРОП є. Але цей проект уже виконав свою роль.


Тепер у вас новий політичний проєкт «За майбутнє». Переконайте нас, що його не
чекає така ж доля, як ваші попередні партії.

– Цю партію ми разом створили, вона точно буде, бо
мене сюди не записували. Ті партії, куди мене просто записали, їх немає, а
партія, куди я сам записався, яку ми сьогодні створюємо, вона буде.  Місцеві
вибори – це тільки шанс сформувати команду, яка чітко покаже, що вона вміє
робити і що вона вже зробила.


Раніше на місцеві вибори, скажімо у Вінниці, Гройсман робив щось своє, у
Хмельницькому Герега своє, так само Одеса, Дніпро, Харків… А тепер якийсь тренд
– усі роблять великі партії. Що змінилося? 

– Зрозуміли одну річ – що місцева партія, ну що вона
може зробити? Десь з якогось бюджету поміняли вікна. Десь зробити дорогу,
наскільки вистачить грошей. Але потім в Верховній Раді починає працювати
монобільшість, або ще якась коаліція і починає навантажувати місцеві бюджети
ПТУ, пільговими проїздами, комуналкою, забирати з бюджетів акцизи, забирати з
бюджетів пайову участь у будівництві…  І місцеві зрозуміли, що там скоро
взагалі нічого не буде, вони нічого не зможуть робити. Що таке місцеві бюджети
сьогодні? Це відрахування ПДФО – 60% у територіальні громади і 15% в обласну
раду. Від чого залежить ПДФО? Від розміру зарплат. Від чого залежить розмір
зарплат? Від податків на зарплати, наскільки бізнесменам вистачить запасу, щоб
платити офіційні заробітні плати. І все впирається в кількість робочих місць –
треба нові підприємства, інвестиційні умови, зниження податків, правоохоронні
органи щоб нікого не чіпали. 

Все це здатна забезпечити тільки Верховна Рада. Тому
місцева компанія – це старт на Верховну Раду, без парламенту в цій країні
нічого не зробиш. А цю Верховну Раду, якщо подивитись, як ведеться вся робота,
переобиратимуть достроково. І для нас на цих майбутніх перевиборах завдання
взяти стільки, щоб мати можливість формувати коаліцію і мати можливість
впливати на процеси в Верховній Раді. 


А що ви хочете зробити в першу чергу?

– Довести до закінчення децентралізацію, причому
термінового, щоб на місцях дійсно, як в Польщі, були самодостатні громади: і
фінансово, і в прийнятті економічних рішень. 

Ми хочемо двопалатний парламент, де верхня палата
буде представляти регіони України по географічному принципу, а не по принципу
кількості населення. Наше бачення – потрібне звуження повноважень президента,
він повинен бути в нас з повноваженнями, як в Австрії, в Швейцарії, в
Німеччині. А приймати рішення повинен парламент – нижня палата, яка обирається
на всенародних виборах, і верхня палата, яка може блокувати в інтересах
розвитку місцевого самоврядування недолугі рішення нижньої палати. Це наше
бачення. 

Не може країна залежати від однієї людини – чи це
Зеленський, чи це Порошенко, чи це Палиця – не грає ролі. Бо обирають одну
людину, а потім бачать, що вона насправді або зовсім інша, або сходить з розуму
по дорозі, на перший або другий рік».

Повний текст матеріалу за посиланням https://www.pravda.com.ua/articles/2020/09/8/7265605/

Підготував

Володимир
ДАНИЛЮК.

На
фото «Української правди»: Ігор Палиця.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *