Інституції Європейського Союзу та його історія

З червня цього року в України почався новий найскладніший етап євроінтеграції – перемовини про вступ. Після цього залишається схвалення Радою ЄС, Європарламентом і ратифікація договору всіма державами-членами.

Таким шляхом проходили всі держави, які свого часу виявили бажання вступити в ЄС. Багато чого залежатиме від нас: шлях реформ, імплементація європейського законодавства й стандартів життя, швидкість законотворчої роботи та багато іншого. Деякі країни проходили цим шляхом за менше ніж два роки (Австрія, Швеція, Фінляндія), а інші значно довше – Хорватія чекала 7 років і 8 місяців. Втім, в середньому перемовини про вступ йдуть від 4 до 6 років. 

У випадку України готовність швидко прийняти нас в ЄС також залежатиме від політичної волі, певного дискомфорту, а також можливої трансформації в середині інституцій ЄС.

Саме тому редакція “Волинської газети” вирішила нагадати нашим читачам історію цього унікального економічного та політичного союзу та також пояснити його складну структуру.

Початковий етап

Після завершення Другої світової війни, з усіма її руйнуваннями, масовими вбивствами й жахіттями, загострення відносин між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Європейські країни, які значно постраждали від війни, прагнули не лише миру в майбутньому, але й розв’язання економічних проблем, пов’язаних з відбудовою, вирішення яких могло бути досягнуте спільною угодою для координації промисловості.

У 1951 році Франція, Західна Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, та Люксембург створили «Європейську спільноту з вугілля та сталі», яка з готом трансформувалось у Європейський Союз. Ініціаторами такого об’єднання виступили міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман та економіст Жан Моне. Протягом 1953-1954 року був створений спільний ринок вугілля, залізних руд, брухту та сталі. Для країн-учасниць Спільноти запроваджувалось спільне регулювання обсягів виробництва та рівня цін, скасовувалось мито та національні дискримінаційні заходи, була введена заборона на державні субсидії, проте надавався доступ до різних інвестиційних програм.

З часом позитивні результати діяльності Товариства сприяли виникненню ідей глибшої інтеграції держав-членів та створенню нових союзів. У 1957 році були підписані так звані Римські договори: Договір про створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС) та Договір про створення Європейської спільноти з питань атомної енергії (Євроатом). Метою створених організацій були створення спільного ринку (послуг, товарів, капіталу) та координація постачання дефіцитних матеріалів.

Розвиток і становлення ЄС

Протягом сімдесятих років відбувається розширення Європейського Союзу, а також вдосконалення його інституційної системи. Данія, Ірландія та Великобританія приєднаються до Європейського Союзу 1 січня 1973 року, збільшивши кількість держав-членів до дев’яти. Протягом 1980-1986 років відбулось друге та третє розширення ЄС. До складу союзу увійшли країни Південної Європи, які пройшли шлях від диктатур до демократії – Греція (1981 р.), Португалія (1986 р.) та Іспанія (1986 р.).

У 1992 році був підписаний, а в 1993 році набув чинності Маастрихтський договір, який створив Європейський Союз. Повноваження багатьох інституцій були змінені та розширені, також була створена єдина інституційна структура ЄС, яка складалась з: Ради, Європейського Парламенту, Європейської комісії, Суду та Суду аудиторів. 

У 1995 році до складу ЄС додають три нові країни: Австрія, Фінляндія та Швеція. Також у 1995 році починає діяти Шенгенська угода у Бельгії, Франції, Німеччині, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії та Іспанії. Угода дозволяла подорожувати між країнами без проходження паспортного контролю.

У 1997 році був підписаний Амстердамський договір, який ґрунтувався на здобутках Маастрихтського договору. Згідно З амстердамським договором передбачалось розширення повноважень парламенту. Договір передбачав обмеження кількості делегатів у Європарламенті 700 особами.

Від 1 січня 1999 року до 1 січня 2002-го відбувався поступовий перехід на євро як на єдину валюту для країн ЄС, що брали в цьому процесі участь (Австрія, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія та Франція). Європейський центральний банк перебрав на себе функції Європейського монетарного інституту і став відповідальним за монетарну політику, яка відтепер формувалася та імплементувалася у новій валюті. 

У 2001 році Європейською конвенцією було розроблено проєкт Договору про запровадження Конституції для Європи. У 2004 році документ був підписаний. Попри те, що був започаткований процес ратифікації Конституції, після результатів голосування населення у Франції (55% проти) та Нідерландах (61% проти) процес ратифікації зупинився, а згодом від ідеї запровадження Європейської Конституції відмовились.

Найбільше розширення ЄС відбулося у 2004 році, коли державами-членкинями стали країни Східної Європи – Естонія, Литва, Латвія, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина і Чехія, а також Кіпр та Мальта. У 2007 році доєднались Болгарія та Румунія. Наймолодшим членом є Хорватія (2013 рік).

Виходом з політичної «Конституційної» кризи стала розробка та підписання нового договору – Лісабонський договір (2007), який був ратифікований всіма країнами-членами ЄС та почав діяти з 1 грудня 2009 року. Він суттєво змінив інституційну структуру ЄС: 

• Договір збільшив повноваження Європарламенту за допомогою запровадження «звичайної законодавчої процедури». Максимальна кількість депутатів Європарламенту була встановлена ​​на рівні 751.
• ЄС представлений у міжнародній політиці Високим представником Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки.
• Лісабонський договір офіційно визнає Європейську Раду інституцією ЄС. Європейська рада не має законодавчих функцій, а довгострокове головування замінює попередню систему шестимісячної ротації. Наразі Президент обирається кваліфікованою більшістю голосів Європейської Ради на 30 місяців. 
• Президент Комісії згідно Лісабонського договору повинен обиратися з урахуванням результатів європейських виборів. Таким чином політична легітимність офісу збільшується. Президент несе відповідальність за внутрішню організацію Комісії (призначення уповноважених, розподіл портфелів, відставки за певних обставин).

Інституції Європейського Союзу

Існує сім офіційних інституцій ЄС, які можна приблизно згрупувати за їхніми виконавчими, законодавчими, судовими та фінансовими функціями.

• Виконавчі: Європейська Рада, Європейська комісія.
• Законодавчі: Європейський парламент, Рада Європейського Союзу
• Судові: Суд Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів
• Фінансові: Європейський центральний банк

Європейська рада – група вищих політичних лідерів ЄС, складається з президента або прем’єр-міністра кожної країни-члена. Рада збирається не рідше 4 разів на рік і включає президента Європейської комісії  як повноправного члена. Його саміти визначають широкий напрямок розвитку союзу та розв’язують нагальні питання високого рівня. Члени Європейської ради обирають президента, який може обіймати цю посаду до двох термінів по два з половиною роки. 

Чинним президентом є Шарль Мішель. Найімовірнішим кандидатом, який замінить Шарля Мішеля є колишній прем’єр Португалії Антоніу Кошта.

Європейська комісія – головний виконавчий орган ЄС. Комісія пропонує нові закони, здійснює повсякденні виконавчі та управлінські функції, видає нормативні акти та представляє ЄС у всьому світі на самітах, у переговорах і в міжнародних організаціях. Члени комісії призначаються Європейською Радою та затверджуються Європейським парламентом. 

Нещодавно Урсула фон дер Ляєн успішно переобралась на другий термін.

Європейський парламент – єдиний орган ЄС, у виборі якого беруть участь виборці з усіх держав-членів. На відміну від інших традиційних законодавчих органів, Європарламент не має права законодавчої ініціативи, втім, жоден не може бути прийнятим без його схвалення. Також він затверджує бюджет ЄС та може відправити у відставку Європейську комісію. 

Наразі Європарламент очолює Роберта Мецола.

Рада Європейського Союзу є другою законодавчою гілкою влади, схвалення якої також потрібне для прийняття закону. Ця рада складається з урядових міністрів усіх членів ЄС, організованих за сферами політики. Наприклад, міністри закордонних справ усіх членів ЄС зустрічаються в одній групі, міністри сільського господарства — в іншій і так далі. Залежно від сфери питання Рада приймає рішення простою більшістю, кваліфікованою більшістю чи одностайно.

Суд Європейського Союзу (СЄС) є найвищим судовим органом ЄС, який тлумачить законодавство ЄС і заслуховує справи подані особами та організаціями проти установ ЄС.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) реалізує монетарну політику ЄС. Він також допомагає регулювати банківську систему ЄС. Його основна мета – підтримка стабільності цін, тобто збереження вартості євро.

Європейський суд аудиторів (ECA) наглядає за правильним використанням бюджету ЄС, перевіряючи, чи кошти витрачаються належним чином, і повідомляючи про будь-які випадки шахрайства парламенту, комісії та національним урядам.