40 років тому в Чорнобилі пролунав вибух із радіоактивними викидами в еквіваленті 300 Хіросім. Україна та весь світ ще будуть довго оговтуватися від найбільшої на цей час атомної катастрофи на планеті. Але чи відома вся правда? Чи зроблено висновки? Чи не повторюються помилки?
Пам’ятник чорнобильцям-ліквідаторам у м. Чорнобиль.
Навесні 1988 року це виготовлене з гігантських букв і встановлене на даху однієї з багатоповерхівок міста Прип’ять комуністичне гасло «Хай буде атом робітником, а не солдатом!» ще світилося радіоактивним випромінюванням неподалік саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС імені лєніна. Від смертоносного вибуху планетарного масштабу тоді минуло 2 роки, роботи з ліквідації наслідків тривали повним ходом, до них залучилися люди з усіх куточків на той час існуючого ссср. Ніхто не знав (і досі правда відсутня), чому ж унаслідок необдуманих експериментів горбачовська «пєрєстройка» за прямим наказом із москви Україна стала епіцентром велетенського радіоактивного забруднення. І як довго наш народ ще буде оговтуватися від наслідків тотального забруднення території – також…
Отже, в ніч на 26 квітня 1986 року за наказом із московського міністерства атомної енергетики до чергового комуністичного «праздніка первава мая» на Чорнобильській АЕС вирішили провести експеримент, що повинен продемонструвати соціалістичного способу господарювання над капіталістичним. Планували вимкнути реактор РВПК-1000, і щоб він на «холостому ходу» ще якийсь час обертав турбіну та виробляв «дармову» електроенергію. Але щось «московські кулібіни» «нахімічили». І…
Результант смертноносного вибуху на четвертому реакторі 26 квітня 1986 року.
В 01 год. 23 хв. 47 хв. почергово відбулося два теплових вибухи. Реактор зруйнувався повністю, споруда енергоблоку – частково. На даху розпочалася пожежа. Залишки активної зони реактора розплавилися, пекельна суміш розпливлася в підземному сегменті споруди. В повітря відбувся гігантський викид радіоактивних матеріалів, Смертоносні сполуки вітер відніс не тільки в сусідню Білорусь та інші частини України, але аж у Швецію, де першими повідомили про радіоактивну хмару з території ссср. А тут спочатку все заперечували.
Першотравневий парад на Хрещатику.
З Київщини в перші дні після ката строфи евакуювали понад 130 тисяч мирного населення. Людям дали лише кілька годин на збори і дозволили взяти те, що модна нести руками. Мінімум 600 тисяч людей зазнали опромінення. Збитки від аварії та ліквідації її перших наслідків вартували щонайменше 12 млрд доларів США.
Монумент героям-чорнобильцям на луцькому меморіалі.
Але якби не подвиг чесних працівників станції, якби не жертовність пожежників та мобілізованих у «партизани» військовослужбовців, то наслідки могли бути ще гіршими, ніж те що сталося. Буквально одразу почалася важка і смертельно небезпечна робота з вгамування «мирного атома», котра коштувала не тільки великих грошей, але й багатьох людських життів.
Але фіксувалася й ганьба, про яку не можна забувати.
Радіоактивна техніка на одному з могильників.
Вже тоді повним ходом тривало розкрадання в промислових масштабах. Мало того, що були розграбовані всі квартири та будинки в 30-кіломтеровій зоні відчуження навколо ЧАЕС (навіть люстри познімали і дивани вивезли!), так і всю техніку, навіть із «могильників», якимось «дивом» повивозили! Зрозуміло, що все це рухоме майно було радіоактивно небезпечним, але ділки продали його іншим людям, які навіть не підозрювали про смертельно небезпечні предмети… Навіть на Волині в ті роки вибухнув скандал, коли один із полковників-пожежників доставив із Чорнобиля новісінький трактор, який, звичайно, був проданий для використання в сільському господарстві…
Сосна-Тризуб біля міста Прип’ять до вибуху на АЕС.
Двотижневе виконання завдань безпосередньо в зоні студентам факультету журналістики КДУ імені Тараса Шевченка тоді зарахували як виробничу літню практику, і ми, 20-річні, були на сьомому небі від щастя. Наші персональні дозиметри з даними про накопичену радіацію перед виїздом здали в «перший відділ» ВО «Комбінат», а далі вони поїхали на дослідження та збереження даних у москву.
Хоч відпрацювали повну вахту, ніхто таким чорнобильського статусу не надавав. От людям, які в цей період народилися в окремих районах Волині і взагалі жодного разу не було в Чорнобильській зоні, статус «чорнобильців» присвоїли. А як цей механізм тоді «пробивали» на рівні столиці, старожили ще не забули. Навіть чорнобильський грунт в область невеликими партіями привозили, щоб під час замірів дозиметри «запікали»…
Натомість – честь і хвала справжнім ліквідаторам! Тим, які пішли на війну з «мирним атомом» так само самовіддано, як перші українські добровольці в перші дні Великої російсько-української війни на боротьбу з рашистами. Звичайно, навіть серед тих, хто має статус, різні люди були і є. Одні дійсно голими руками скидали лопатами залишки радіоактивних матеріалів з даху четвертого енергоблоку, а інші просто приїжджали «на екскурсію» і з допомогою певних аргументів отримували в адміністрації 30-кіломтерової зони необхідні довідки. Власне, щось подібне є зараз і з УБД: навіть кількох годин, виявляється, достатньо, щоб довести факт перебування в зоні активних бойових дій. І таке синє посвідчення ніяк не «червоніє» поряд із документом хлопців, які дійсно воюють на фронті не один рік…
Цей сегмент – також про справедливість і відповідальність, про героїзм і пристосуванство…
Біля залишків колись секретного об’єкта ПРО в Чорнобильській зоні.
Через багато років, уже під час військової служби в ЗСУ за добровільною мобілізацією, мені знову довелося виконувати завдання в Чорнобильській зоні. Оскільки російсько-українська війна триває, то в деталі наразі вдаватися не маю права.
Зразок чорного гумору українських військовослужбовців у зоні.
Але що українським військовослужбовцям в цій забрудненій радіацією території теж ніхто не видає дозиметрів, то це очевидний факт із власного досвіду. Хочеш знати про більш-менш безпечне середовище – купуй сам. І що їх на «відновлення» розміщують у напівзруйнованих будівлях, де майже 40 років ніхто не жив, також…
Зруйновані російськими окупантами будівлі під час наступу на Київ у 2022 році.
Оскільки саме за цим чорнобильським маршрутом у лютому 2022 року здійснювали атаку на Київ російські окупанти, то повсюди видно сліди запеклих боїв, коли ворога доводилося буквально викурювати з нашої землі. Щоправда, повнокровний батальйон Нацгвардії, який повинен був обороняти АЕС та навколишню територію, здався ворогові без будь-якого опору, без жодного пострілу. Тому роботу з ліквідації рашистів на цій ділянці виконали інші…
Хата, де ніхто не живе від 1986 року.
Взагалі, за цих чотири десятиліття там, у зоні, мало що змінилося. Руїни покинутих міст і сіл ще більше заросли чагарниками та лісом. А залишки Прип’яті вже давно демонтовано… Зрізали та завезли в один із закинутих ангарів знамениту сосну у вигляді Тризуба на околиці мертвого міста енергетиків.
Повсюди – дикі тварини і навіть стада корів, які теж здичавіли. Більш-менш живий Чорнобиль, але й там сліди запустіння – невиліковні.
До Великої війни був об’єктом для туристів і колишній радянський комплекс ПРО «Дуга», який відстежував старт балістичних міжконтинентальних ракет країн НАТО. Коли стався вибух на атомній станції, особовий склад продовжував нести цілодобове бойове чергування, хоча секретна військова частина знаходиться зовсім близько від ЧАЕС. Цивільне населення з військового містечка, правда, в 1986 році евакуювали, а от військових, у тому числі солдатів-строковиків, залишили. Скільки вони отримали доз радіації, ніхто не скаже. І хто з них досі живий, також.
До речі, потрапити саме в цю військову частину автор цих рядків міг ще восени 1984 року після проходження «учебки» і Підмосков’ї. Подібні станції стеження Військ Протиракетної оборони розміщувалися фактично по всьому периметру ссср, і був варіант призваного на 2 роки строкової служби студента-журналіста відправити саме в Чорнобиль.
Але в когось іншого виявилися потужні «зв’язки», і замість України юний молодший сержант полетів аж на Далекий Схід, в тайгу біля Комсомольська-на-Амурі. Повертався додому 5 травня 1986 року. Літаком із Хабаровська через Київ. По телевізору московські і київські диктори розказували, що аварія незначна і все в межах норм, а насправді столиця України була безлюдною. Люди втекли, хто як зумів.
Вулиці постійно мили автомобілями рідиною з якимось дезинфікуючим розчином. З аптек зник йод, бо хтось сказав, що його вживання допомагаю вивести радіонукліди. Днем із вогнем не знайти було навіть пляшки червоного вина: вважалося, що це також цілющий профілактично-лікувальний напій…
Та й квитків на потяги чи автобуси не було в жодному напрямку… Допомогла вирішити питання проїзду до Луцька військова винахідливість.
Новий саркофаг після ушкодження внаслідок атаки російського дрона.
В чому основна відмінність? Хіба замість примітивного радянського саркофага, який, усе-таки, виконав свою захисну місію, з допомогою західних союзників збудовано над четвертим енергоблоком нове сучасне накриття. Але кілька місяців тому в нього влучив російський дрон, який прилетів із боку білорусі… Це тривожно, адже пекельна суміш ядерних відходів всередині зруйнованого енергоблока продовжує існувати за власними законами, і чи не станеться повторний вибух, ніхто не знає.
Алея в пам’ять знищених у 30-клометровій зоні міст і сіл у місті Чорнобиль.
Так чи інакше, 26 квітня 2026 року – сорокові роковини вбивчої та рукотворною атомної катастрофи на ЧАЕС імені лєніна. Про наслідки ми дещо вже знаємо. Про причини також. А уроки засвоїли?
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора, Олександра ПОСТАЛОВСЬКОГО, Сергія ХИТРИКА, РАТАУ, з «Вікіпедії», «Суспільного» та інформаційного центру «Славутич».