Що грошове забезпечення військовослужбовців, які з об’єктивних причин проходять службу в тилових підрозділах і не отримують «бойових», на даний момент опинилося на жалюгідному рівні, ні для кого не секрет. Як і та обставина, що чинна влада нічого не зробила для того, щоб ситуація хоча б якось покращилася. А як виглядає життя звичайного «штабного офіцера»?
Ми поспілкувалися з одним з них, який мобілізувався в ЗСУ ще на початку березня 2022 року і воював на кількох гарячих напрямках.
Ось його коротка версія, що відбувається в реальному житті:
«Доброго ранку, здоров’я бажаю, черговий офіцер заступив на чергування!», – так звучить доповідь старшому начальнику у всіх військових частинах в тилу, куди переводять поранених, обмежено придатних чи навіть «блатних». І так відбувається завжди, бо це армія. Бо цілодобових чергувань ніхто не скасовував, і кожен військовий організм повинен ефективно реагувати на швидкоплинну ситуацію в режимі 24/7.
І наступного дня ця ж людина максимум, що може зробити, це поспати, а потім – знову чергування. І так тиждень за тижнем, місяць за місяцем… І це все за 30 тисяч гривень, із яких ще на оренду елементарного житла 10 тис. грн треба видати! А вдома дружина і діти… Їх потрібно забезпечувати. І найважче: це ти, людина, котра в цивільною житті була успішною і самодостатньою, яка у 2022 році добровільно пішла воювати та залишила перед нашими позиціями купу трупів п…рів.
Минули рік, два, три, чотири… Відбулося вже багато всього «дуже цікавого», і зараз ця сама людина живе тупо на зароблені та зекономлені «бойові», і ти думаєш: а що далі? «Бойові» закінчуються, а на що далі жити?! Звільнитись та піти працювати – не можна, закон забороняє (добровільно мобілізуватися можна, добровільно демобілізуватися – зась!). Просто «шабашити», наприклад, водієм таксі теж «ніззя»: порушення військової дисципліни, стаття адмінкодексу, а якщо натрапиш на дуже принципового військового прокурора, то й кримінального…
То далі – що?».
Звичайно, завжди можна повернутися в бойовий підрозділ і спробувати з другої, третьої чи четвертої спроби вціліти на фронті та заробити хоч якусь копійку. З іншого: а чим кращі тилові цивільні «висококваліфіковані працівники» органів влади чи правоохоронних структур, які отримують набагато більше, ніж «тилові» військові?
На ці запитання відповіді в армії немає. І в звичайних громадян також. А ті, від кого залежить вирішення основоположного принципу соціальної справедливості, мовчать.
Так і живемо. Так і воюємо.
Роман УСТИМЧУК.
Ілюстративне фото з відкритих джерел.