Уже вкотре намагаються остаточно дерадянізувати, деколонізувати загарбницькі залишки радянського володіння на українських теренах. Але, чи вдається місцевим радам робити все для того, аби очистити радянські творіння, які активно русифікували українські землі “вздовж і поперек” чи це тільки пусті балачки?
Виявляється, навіть за десятиліття української незалежности від москви значна частина топонімів, пам’ятників та інших деталей, які в той чи той спосіб возвеличували комуністичний режим, залишається на території України.
Цим матеріалом ми відкриваємо рубрику “ДеКолинізація”, в якій ми будемо аналізувати прогалини при дерусифікації топонімів, можливість знесення пам’ятників, які прямо вказують на червону ідеологію, та що в кінці-кінців планувати будувати на місцях розтрощених голів російських “героїв’’.
Що негайно треба зносити?
Нагальна потреба демонтажу всього, де є будь-яке маркування радянського типу, була, є і буде нагальною доти, допоки до цього докладуть як руки, так і конкретні рішення місцеві влади.
Наразі у Волинській області деколонізація триває у значно кращому темпі, ніж, до прикладу, 3-4 роки тому. Проте російського сміття у області досі достатньо. Чого варті близько 200 об’єктів в області, які проповідують радянську ідеологію. Але чомусь вони не підпадають під закон про деколонізацію, або ж взагалі належать приватним особам, які не дають дозволу на демонтаж. Також все залежить від законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Насамперед це стосується об’єктів, які мають офіційний статус об’єкта культурної спадщини. Щодо таких об’єктів попередньо мають розглянути питання про зняття цього статусу.
Проте декілька одиниць дійсної комуністичної праці, які залишилися, можна зносити на законодавчому рівні.
Серед них ми виділили такі:
- Пам’ятник у Заріччі, Володимирського р-ну, встановлений на честь секретаря сільської ради Антона Стемпковського, вбитого солдатами УПА.
- Дошка УРСР у Луцькому р-ні, створена за підтримки радянської влади
- Панно на пр. Перемоги в Луцьк. *Повідомляють, що знести панно планують після завершення воєнного стану в країні.
- Серп і молот у селищній раді Олики, Луцький р-н.
“Враховуючи те, що радянська символіка є в кожному об’єкті часів Другої світової, то близько 200 одиниць ще залишилося саме на території Волині”, — зазначив Вадим Поздняков, громадський активіст, співзасновник ГО “Деколонізація. Україна”.
Крім того, для знесення того чи того об’єкта, обов’язково потрібне затвердження місцевої ради згідно із законодавством про місцеве самоврядування.
Історик, кандидат історичних наук Віталій Скальський зауважує, що політичної волі на демонтаж пам’ятників немає, вона з’являється вимушено після значного тиску громади.
“Процес деколонізації доволі тривалий, із протестами місцевого населення. Це все не так просто і на це обов’язково має бути політична воля, проте, як правило, у голів громад її немає, і це відбувається лише під якимось тиском”, — каже історик.
У підсумку, якщо розібрати ситуацію щодо радянської архітектури та політику її демонтажу, то результати не втішні. Із цим погоджується й Петро Хомич, директор Маневицького краєзнавчого музею. Він зауважує, що пам’ятки архітектури в дуже поганому стані, а щодо деколонізації, то найширша проблема є в контексті історії.
“ Працюючи директором музею та відповідальним за охорону об’єктів культурної спадщини, проводячи моніторинг пам’яток шляхом візуального обстеження та фотофіксації хочу наголосити, що результати невтішні. Пам’ятки археології в занедбаному стані, архітектури частково, а щодо деколонізації то найбільше проблем з пам’ятками історії”, — розповідає директор закладу “Волинській газеті”.
Топонімія
Деколонізація топонімів на Волинських теренах відбувається знову ж таки у сповільненому темпі. Тільки 21 березня 2023 року Володимир Зеленський прийняв закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”.
Як приклад, у серпні закон почав входити в чин, і вже 2 серпня 2023 року на Волині нові назви отримали 115 вулиць, які носили в собі червону ідеологію.
На початку 2024 року близько 170 волинських вулиць мали потребу в перейменуванні. Проте, вже у квітні цього ж року таких вулиць було вже 130. За статистикою, це дуже непоганий результат.
Станом на нині, як повідомив Вадим Поздняков, ще близько 30 волинських вулиць, які необхідно перейменовувати. Більшість із них формально не підпадали під дію закону про топонімію. Зі слів громадського активіста, запити на перейменування вулиць передають громадські організації також місцевим радам.
Серед топонімів (вулиці, населені пункти), які не ввійшли під дію закону, або ті, які комісії “проігнорували” — це вул. Декабристів (фото) та населені пункти, які приховують у собі комуністичний контекст: Зоря, Шахтарське, Пархоменкове, Партизанське тощо.
Як приклад, проігнороване комісією село Партизанське, що на Ковельщині, яке нібито назване в честь партизанів. Із цього випливає запитання: яких саме партизанів? Тому варто заглибитися в історію села і побачити, що його перейменувати в 1964 року в час комуністичного режиму. *Стара назва села – Угли Перші*. І це далеко не єдиний випадок з такою історією.
Що робити на місцях знесених пам’ятників?
Процес деколонізації досить складний, і щоб осмислити чи переосмислити весь процес, через який має пройти будь-яка радянська позначка, потрібно немало часу.
Найчастіше повалені пам’ятники вивозять на тривале зберігання у музеї. А чим і як закрити місця, де стояли і гріли до сонця свої голови російські солдати?
Спершу в кожній територіяльній громаді має бути створена експертна комісія з питань обліку об’єктів культурної спадщини. До них мають звертатися заявники щодо пропозицій на спорудження нових пам’ятників на місці демонтованих.
Віталій Скальський каже, що до будівництва чогось нового потрібно підходити з великою обережністю та бажано не будувати осучаснені об’єкти.
“Щодо нових символів, то тут треба підходити обережно, і я би не хотів, аби на місці меморіалів 2 світової війни з’явилися тиражовані, сучасні меморіали. Мені видається, що такі пам’ятники тепер уже не працюють, усе таки ми вже в 21 столітті. Це в радянській тоталітарній державі була вказівка зверху: в центрі кожної сільради робити могилу радянського воїна чи поставити леніна” — говорить кандидат історичних наук.
Також історик зауважує, що не варто поспішати із тими чи тими зведеннями та зазначив, як краще організувати процес, щоб це не вийшло по макету.
“Я би радив не поспішати із будівництвом нових пам’ятників, цьому місцю треба відпочити. По-друге, провести конкурс/звернутися до митців (бажано не місцевих, такі, що мають неоднозначну репутацію в тому плані, що вони здатні пропонувати якісь нетривіальні рішення чи ідеї”, — зауважив п. Віталій.
Автор: Ростислав ШВАНИК
Редакторка, ілюстраторка: Ольга ДАНИЛЮК.