Чому під час Великої війни до розкрадання грошей, зібраних для потреб Сил оборони, як і до корисливих схем щодо ухилянтів, дуже часто причетні високопоставлені представники місцевої влади? І чому слідство та судові розгляди тривають роками, а справи нерідко закривають або через брак доказів, або за терміном давності?
Цими днями Геннадія Васьківа, колишнього заступника Львівського міського голови Львова Андрія Садового, якого обвинувачують у розкраданні естонської гуманітарної допомоги в особливо великих розмірах, затримали в Австрії за ордером Інтерполу. Фігурант необачно туди прилетів із США, де ховався від правосуддя.
Відповідно до ухвали, яку оприлюднено у Єдиному реєстрі судових рішень, Геннадія Васьківа затримали ще в березні 2026 року. Відтак, пише портал «Захід.нет», 30 березня ц. р. Міністерство юстиції України звернулося до суду з клопотанням про його видачу з Австрії. Для підготовки екстрадиції суд долучив до справи перекладача з німецької.
Колишній член правління естонського благодійного фонду «Слава Україні» Ілмар Рааг написав у соцмережах, що фігуранта затримав Інтерпол в Австрії після прибуття з США. Також Ілмар Рааг у квітні 2026 року повідомляв, що ця громадська організація подала до суду цивільний позов про відшкодування загалом понад 38 млн грн, які планують перерахувати на підтримку ЗСУ.
У реєстрі судових справ, призначених до розгляду, вказано, що на 18 травня ц. р. у Франківському районному суді Львова заплановане засідання у справі про легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. Потерпілі у справі — естонська ГО «Слава Україні» та Європейський інвестиційний банк. Обвинувачений — Геннадій Васьків.
У матеріалах, опублікованих за номером справи у реєстрі судових рішень, видно, що Геннадію Васьківу інкримінують використання благодійних пожертв з метою отримання прибутку, вчиненого в значному розмірі під час воєнного стану (ч.3 ст.201-2), легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ч.2 ст.209), підроблення документів (ч. 2 ст.358).
Таким чином, ще один високопосадовець із числа представників місцевої влади звинувачується у мародерстві під час Великої війни. За кордон він виїхав на підставі підписаного мером Андрієм Садовим листа ніби за черговим вантажем гуманітарної допомоги для війська. І втік у США, де йому було завчасно вікрито візу, тоді як більшості добропорядних українців у цьому безпідставно відмовляють, не пояснюючи причин.
За схожим маршрутом, скориставшись відрядженням, зник і голова Луцької районної ради Олександр Омельчук, який поїхав у Польщу, а опинився, за даними медіа, аж у Канаді.
Також нічого не відомо про перспективи судового розгляду справи Мирослави Якимчук, заступниці колишнього «губернатора» Волині Юрія Погуляйка, яка, за даними правоохоронців, «під час перебування на посаді налагодила механізм виїзду чоловіків за кордон під виглядом водіїв-перевізників гуманітарних вантажів» а «вартість послуги становила до 5 тисяч американських доларів з однієї людини».
За версією слідства, для реалізації своїх дій жінка залучила директора місцевого благодійного фонду, який влаштовував військовозобов’язаних водіями міжнародних рейсів. У такий спосіб персональні дані військовозобов’язаних вносили до інформаційної системи «Шлях», що дозволяло їм виїхати за кордон як «волонтерам». Загалом у такий спосіб втекло від мобілізації понад 100 молодих грошовитих чоловіків.
Ще 11 вересня 2024 року її та кількох спільників було затримано оперативниками СБУ та прокурорами, але слідство триває й досі… Можливо, посадовиця не така вже й винувата, а була лише проміжною ланкою передачі коштів комусь іншому? Чи й зовсім безневинна?
Так чи інакше, її безпосередній керівник Юрій Погуляйко вийшов сухим із води та благополучно зник з Волині на Київському напрямку. До його діяльності ні в кого ніяких запитань не в иникає.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото порталів «Захід.нет», «Сила правди» та пресслужби Волинської ОДА: Геннадій Васьків демонструє обладнання для військових; Олександр Омельчук у службовому кабінеті голови; Галина Якимчук оглядає будівництво шкільного укриття.